Запам'ятався всім своєю посмішкою. На фронті загинув військовий Микола Шилівський зі Зборівщини

• Військову стежку він обрав ще під час проходження строкової служби в армії. Спершу була Нацгвардія, а у січні цього року – Збройні Сили України.
• Відважний та безстрашний боєць Микола Шилівський з перших днів війни захищав рідну землю на Донецькому напрямку, виганяв звідти ворогів.
• З важким пораненням юнак потрапив до дніпровської лікарні. Медики з усіх сил боролись за його життя, а мама, дізнавшись де її кровинка, помчала туди, та не встигла на кілька годин. Серце Миколи зупинилось…

Новину, яка ошелешила всіх жителів маленького села Яцківці, що на Зборівщині, у неділю 16 жовтня повідомили на фейсбук-сторінці Озернянська Отг Озерна.

– Сумна звістка в Озернянську громаду. Миколі лиш 27 років. Він тепер у пантеоні Українських Героїв. Він тепер з нашими Лицарями біля Бога, що просять у Всевишнього Україні перемоги. За нас він віддав своє життя! Щирі співчуття рідним, його друзям, знайомим! Вічна слава Герою! – написали там.

Миколі було всього 27 років, коли він загинув. Скільки планів, мрій та сподівань не було реалізовано. Все в одну мить, вщент розбило страшне слово – «війна»…

– Хай з Богом спочиває душа юного Героя! Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам! Це велика втрата для нашої громади, – коментує Oksana Shmihelska.

– Спи спокійно, дитино! Хай ангели Божі візьмуть тебе в Царство Небесне! Дорога родино, співчуття Вам, сльози та щира молитва! – додає Оля Олійник.

– Вічна пам’ять тобі, Микола! Ти назавжди залишишся в моєму серці усміхненим хлопчиною! Брате, Ти був гарним другом і побратимом! Спочивай з Богом... Вічна пам’ять! Батькам співчуття! – сумує за полеглим Половинець Анатолій.

В рідному селі його любили всі

Шилівський Микола Петрович народився у 1995 році в селі Яцківці, що входить до складу Озернянської сільської громади. Він з багатодітної родини, має трьох братів – Руслана, Степана та Івана, і двох сестер – Марію та Надію. Старший Степан, до слова, теж військовий Збройних Сил.

За словами Марії Шумко – сусідки сім’ї Шилівських, їхній батько був трактористом у місцевому колгоспі, а мама мала роботу на цегельному заводі. Дітей виховали трудолюбивими, товариськими, щоб не цурались жодного ремесла, брались за нові заняття, всім допомагали. Таким був і Микола.

– Чарівний був хлопчина! Добряк, з прекрасною усмішкою. Позитивний, вихований, привітний. Хто б до Миколи не звертався, він завжди всіх вислуховував, підтримував. Ще мав багато друзів, – розповідає нам пані Марія.

Так як у рідному населеному пункті не працювала школа, хлопець відвідував й закінчив дев’ять класів Богданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, що в сусідньому селі. Потім навчався у відокремленому структурному підрозділі «Зборівський фаховий коледж ТНТУ імені Івана Пулюя». Після цього освітнього закладу юнак пішов служити в армію, мав вишкіл в Нацгвардії у Києві.

Згодом Микола повернувся в Яцківці. На трішки облишивши військову справу, він їздив працювати зварювальником до Тернополя. Про відповідального, чесного та щирого чоловіка ніхто не в змозі сказати жодного поганого слова – ні сільська молодь, ні однокласники чи одногрупники, ні друзі...

Мама не встигла побачити сина живим

У січні 2022 року він поїхав на військові навчання, під час яких вирішив залишитись у складі Збройних Сил. Тож коли росія вторглась на територію України, Микола не стояв осторонь злочинних дій ворога. Він безстрашно воював на Донецькому напрямку і боронив мирне небо над нами і наш спокій.

Сусідка Марія пригадує, як у липні захисник приїжджав додому у відпустку на кілька днів. Високий, статний, мужній військовий – мрія багатьох дівчат. У рідному селі боєць довго не гостював, швидко повернувся назад до побратимів. У жовтні в одному з боїв на Донеччині він отримав поранення… 

Героя доправили в один з великих шпиталів міста Дніпро. Кілька днів за його життя боролись лікарі, робили все, що у їхніх силах. За слова батька, останні три доби до смерті син був у комі. Мама, сестра та брат з дружиною бійця вирушили до нього. Не встигли… Микола так і не прийшов до тями. Його серце зупинилось 15 жовтня, приблизно о 10:00. Родичі прибули до лікарні лише за чотири години.

– В суботу вранці я була на городі. Батько захисника мене покликав і сказав: «Мого Миколи вже немає, він загинув! Він загинув…», – говорить Марія Шумко.

Під дописами зі співчуттям родині Шилівських сотні коментарів з теплими словами. Люди дякують батькам за сина, сумують, адже повномасштабна війна дійсно забирає найкращих з кращих синів Батьківщини. Боляче втрачати цвіт української нації!

Коли прощатимуться з Героєм?

– Ворожа куля забрала життя мого любого похресника Миколки Шилівського! Миколка, Ти був, є і залишишся назавжди в моєму серці живим. Низький уклін Тобі, сину! Серце рветься від болю. Нехай Бог додає сили пережити втрату батькам. Тобі світла і вічна пам’ять серед Ангеликів, надійних охоронців неба і землі, – пише хрещена полеглого Yaroslava Wityk на фейсбук-сторінці.

– Спи спокійно, дорогий мій учню, низький тобі уклін... Вічна пам’ять, дитино, Царство Небесне… Щирі співчуття мамі і рідним, – додає Наталія Штафірна.

В останню путь Захисника провели 21 жовтня о 12:00. Його поховали на кладовищі у Яцківцях. 













Редакція «20 хвилин» щиро співчуває батькам, братам та сестрам, родичам, друзям, бойовим побратимам, односельчанам й усім, хто втратив близьку людину – Миколу Шилівського. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.