Не можу собі дозволити їх боятися — тернопільський бізнесмен воює в артилерії

Звання старшина закріпилося за ним як псевдо: його побратими за віком йому — сини та внуки. Він же є правнуком старшини-дивізійника і вважає за обов'язок нарешті покласти край московитській гегемонії у цій війні. Наш герой — топогеодезист Тернопільської артилерії Андрій Шкільний. Продовжуємо проєкт «Героям Слава».

Воля здобувається на полі бою

Усе життя був людиною підприємництва і бізнесу — завжди серед успішних та перспективних, завжди — у лідерах. Впродовж 20-ти років проводив семінари, навчав і безперервно вдосконалювався. Та як тільки в Україні почалася війна — призвався добровольцем. І це ні для кого не було несподіванкою. Всі, хто знають Андрія, розуміють, що по-іншому він поступити не зміг би. 

— Для мене дуже важлива свобода — свобода вибору, свобода дії, тому будь які обмеження мене засмучують, — пояснює свою мотивацію Андрій, — і коли я живу в країні, яка століттями перебуває під протекторатом московії, не може розвиватися разом зі світом і рухатися вперед, бо постійно ставлять палки в колеса, то готовий долучитися до будь-якої історичної події, яка мала б це зрушити і дати нам свободу.

Відзначаючи чергові дати незалежності, Андрій її не відчував, вважає, що справжню незалежність ми здобуваємо на полі бою.

— От коли буде повністю знищена та гегемонія моковітська, яка ще донедавна переважала над нами, тоді ми матимемо справжню свободу, — додав співрозмовник. 

Мотивує зв'язок поколінь

Мотивують його четверо дітей, п'ятеро внуків і предки-патріоти. Прагне прикласти максимум  зусиль, щоб врешті завершити війну.

— Я хочу, щоб мої діти і внуки жили в вільній країні і були господарями на власній землі, — продовжує Андрій. — Це дорогого вартує: і воювати, і допомагати, і терпіти, і чекати —

все, що можна робити, щоб це закінчилося. 

Також пригадав, що прадід по маминій лінії, був старшиною в дивізії “СС-Галичина”, проходив вишкіл в Голландії.

А по татовій лінії під час війни в бандерівцях був дядько, який зазнав сталінських репресій. 

Знаковим для себе вважає і те, що він зараз в історичному моменті серед дітей, які є майбутнім України. Зауважує, що у його батареї — три покоління. Хтось за віком є для нього внуком, хтось — сином і лише один ровесник. 

— Я маю за велику честь і гордість виборювати незалежність України з молодим поколінням людей, яке  сформувалося на споконвічних цінностях, і тут, на полі бою, гартується, — ділиться Старшина. — Це майбутні перспективні і керівники, і воїни, це майбутнє України, за яке мені не соромно. 

Один постріл — робота команди

Андрієві - 57. Коли 25 лютого прийшов на військкомат, воєнком відмовляв через вік. Однак, це Андрія не спинило. Після розподілення потрапив до артилерії, пройшов навчання босоліста-топогеодезиста і приєднався до батареї, в якій служить зараз.  

На прохання пригадати життєві історії з війни каже, що кожен день — це маленькі епізоди, які складають одну велику картину. Приміром, солдат травмував руку і весь розрахунок зробив все, аби його підтримати, замінити і виконати бойову задачу. 

І тут же просить написати про командний дух, який вражає його найбільше.

— Один постріл — це робота великої команди, де задіяно більше 15 осіб: дев'ять людей — розрахунок, комбат, босоліст, розвідка, дрони, — пояснює, — злагодженість на бойових позиціях під час атак просто вражає. 

У солдатсько-армійському братстві, за словами Старшини, завжди підтримають і допоможуть — один за всіх і всі за одного.

 — Після Києва вся Україна відчула, що ми можемо протистояти і перемагати,  — додає у розмову ще більше оптимізму Андрій,  — успішні операції на сході і півдні теж надихають, плюс надійні партнери з тилу  — розуміємо, що перемога є невідворотною. Недаремно ж кажуть, що, подолавши другу армію в світі, наша стала першою. 

Війна показує, хто є хто

На запитання, чи важко було звикнути до нових умов на етапі розквіту його бізнесу — фізична праця, життя в окопах, польова їжа, колектив.  Андрій відповідає, що йому пощастило, що все своє свідоме життя займається спортом, не зважаючи на вік, ходив в спортзал до війни, тому в контексті фізичної підготовки для нього труднощів немає. 

У надзвичайних ситуаціях та в екстремальних умовах, за словами Андрія, відпадає емоційна складова, вмикаються основні інстинкти виживання і взаємодії. 

—  Армія, війна, це — особливі умови, вони “оголюють” людину і викривають природу і сутність, — ділиться військовий, — відразу видно,  хто є хто насправді. 

Новачки переймають досвід у досвідчених військових, тому адаптація відбувається досить швидко.

— Моя батарея найкраща, з перших днів війни хлопці проявили себе як герої, — не перестає захоплюватися Старшина, — чим більше досвідчених людей, тим сильніша команда: хто приходить без підготовки швидко переймають досвід, повторюючи за іншими роботу, набувають необхідних навичок. У нас багато досвідчених, можливо й тому мало втрат.   

Досвід у бізнесі і зв'язок із тилом забезпечує вирішення багатьох проблем. Серед Андрійових партнерів є чимало волонтерів. 

— У нас хороше забезпечення, але іноді раптово відчуваємо потребу приміром в цвяхах, чи поліетилені — треба швидко відреагувати, вони першими відгукуються, — зазначає артилерист. — Це переважно середня ланка бізнесу. Люди жертвують кошти, час, маючи незначні заощадження, інвестують їх у перемогу.  

За спиною — рідні 

На завершення розмови зясовуємо, чи варто називати ім'я в матеріалі, адже  більшість наших героїв ставляться до ідентифікації з обережністю. 

— Відкрито можете писати моє ім'я, я не можу собі дозволити їх боятися, нехай вони бояться, — уже емоційніше відповідає співрозмовник, — я люто ненавиджу цю націю, їх “керовніків”, вони ж кажуть “вбивайте українців”, тому до них немає співчуття. 

За спиною у Андрія, буквально за кілька кілометрів від бойових позицій — місто, де живе його сестра, а трохи далі — старенький батько.

— Крім власної мотивації ти розумієш, що ти їх захищаєш напряму, ти тут для того, щоб їм жилося безпечніше, — говорить військовий. — А ще на мене дивляться діти і внуки. хочу бути для них прикладом. 

Підтримка рідних і близьких надзвичайно важлива і для Андрія. Власне той взаємозв'язок і є головним його сенсом.

— Якщо тебе люблять, підтримують, ти відчуваєш, що ти потрібний — це дає тобі певну повноту, — ділиться Андрій, — в іншому випадку — втрачаєш будь-яку мотивацію.  

Шляхетний українець

Вдома Андрія люблять, кохають, чекають і пишаються. Внуки у дружини відбирають трубку, коли телефонує дідусь. З ними у нього особливі стосунки. 

— Що б він не робив, як би серйозно він не був зайнятий — коли до нього підходить дитина — він відкладає все, пригадує дружина Альона. — Завжди уважно вислухає, а внуки з неабияким зацікавленням слухають його. Дуже всіма переймається, всім є учителем і наставником. Іноді і посварить, якщо виявиться, що не правий — вибачиться. До всіх малюків, а внукам по 5-6 років, відноситься по-дорослому. Тому є для усіх авторитетом. Уп'яте став дідусем уже в час війни, наймолодшої внучки ще не бачив. 

Знаючи, що війна неминуча, він готувався до неї. Як зазначила дружина, це у нього в крові. Надважливим було для нього убезпечити від лиха родину. 

— За лічені дні до 24 лютого він таки переконав виїхати за кордон, казав синам: “Ви — кожен на своєму фронті, якщо ми всі підемо воювати, хто буде продовжувати наш генофонд?  Для ваших рук роботи вистачить і після війни.” І лише, відправивши родину, потер руки і зі спокійним серцем повернувся до своїх намірів, — продовжує жінка. —  Такий він є. Шляхетний українець. До речі, син, котрий вивіз родину в безпечне місце, миттєво налагодив волонтерську діяльність. І безупинно допомагає українській армії.

Перший виїзд — перше “хрещення”

Що кажуть колеги по службі?

Андрій прийшов до нас після київської операції, — розповідає про нашого героя командир підрозділу на псевдо Ковбой. — Уже на першому виїзді пройшов бойове хрещення, — пригадує, — був дуже жорсткий обстріл, трішки поглухли, та тішилися, що живі. Тоді Андрій проявив стійкість і витривалість. Відтоді виїжджає з нами на польові позиції у ролі топогеодезиста, орієнтує гармати в основному напрямку стрільби. Відмінно виконує обов'язки старшини. 

— Попри те, що Андрій дуже інтелігентна людина, він не цурається чорнової роботи, — продовжує командир. — Якось під час обстрілу, коли всі побігли в укриття, він першим підбіг до гармати і почав закидати снаряди! Я побачив, що людина має сміливість.   

До Дня захисників отримав відзнаку бригади ім. Данила Апостола.

А ще Андрій продовжує навчати. Командир розповів, що Старшина проводив заняття з ведення розвідки і на спостережному пункті на нульових позиціях. Добре оволодів бусоллю, швидко навчається новому, рветься до виконання бойових завдань.  

Завжди піклується про особовий склад, безпосередньо співпрацює з волонтерами. 

— Дуже цінний в команді, підсумував керівник. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.