Немає часу на поразку! Як футболіст з Тернопільщини у час війни став медалістом світового масштабу

• Іван Рудзевич родом із маленького села на Чортківщині. 20-річний юнак з дитинства не уявляє себе без футболу, та це й не дивно.
• Попри численні перемоги в обласних та всеукраїнських спортивних змаганнях, цьогоріч Іван вразив увесь світ, здобувши золото на XXIV Літніх Дефлімпійських іграх в Бразилії.

Чим юнаку запам’яталась ця екзотична країна? Що в його житті змінилося з початком російсько-української війни? Ми особисто поспілкувались з Іваном Рудзевичем та дізнались про його членство у команді «Інваспорт», навчання на вчителя фізкультури в тернопільському університеті й плани на майбутнє. Нашу розмову подаємо у форматі «запитання-відповідь».

Бути професійним футболістом – дуже складно

Розкажи про себе більше.

– Я народився у селі Шманьківчики Чортківського району. У місцевій школі навчався до 4 класу. Згодом – з п’ятого по дев’ятий класи – у Колиндянській школі. Після 9 класу вступив до Тернопільської спеціальної школи на вулиці Лесі Українки, де провів наступні два роки. Зараз мені 20 і я є студентом 4 курсу факультету фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Обрав таку спеціальність через те, що спорт мені дуже близький до душі, і себе без нього вже не уявляю.

Коли захопився футболом? Поділися своїми кар’єрними здобутками.

– Відколи себе пам’ятаю, м’яч був біля ніг. Старші хлопці ганяли у футбол, завжди брали мене з собою, а я, хоч і наймолодший серед них, показував непогані результати. Граючи, постійно прагнув стати найкращим з усіх, самовдосконалювався, покращував свій рівень та майстерність.

До сьогодні на досягнутому не зупиняюсь! Тепер футбол – це моя робота, тому слід професійно відноситись до різних деталей. Приміром, берегти власне здоров’я, стежити за харчуванням та тримати себе у формі. Було чимало різних змагань місцевого, обласного та всеукраїнського рівня, у яких брав участь. Всі вони для мене важливі, адже це емоції, досвід та практика.

Як давно ти входиш у команду «Інваспорт»? Чим вона особлива?

– «Інваспорт» – це місцева тернопільська команда для футболістів з вадами слуху. В кожній області є подібна команда. В «Інваспорт» мене ще у 2018 році запросив тренер Мирослав Танчик, до слова, також чемпіон Дефлімпійських ігор з футболу. Я тоді якраз почав навчання у Тернополі. З командою ми їздили на велику кількість всеукраїнських змагань з футболу або футзалу.

З хлопцями одразу налаштувались на золоті медалі

Як проходили Дефлімпійські ігри? Скільки команда до них тренувалась?

– Дефлімпійські ігри – це ті ж самі Олімпійські ігри, але для спортсменів з вадами слуху. Цьогоріч вони відбувалися у Бразилії, в місті Кашіас-ду-Сул. Це були 24 Літні Дефлімпійські ігри. Вперше в дорослу збірну на тренувальні збори я потрапив у 2020 році. Вони проходили у Скадовську на Херсонщині. Можна сказати, що саме з того часу почалася наша підготовка до змагань.

Звісно, тренування проходили нелегко, особливо в останній тримісячний період, який ми провели за кордоном. Через війну, розпочату російськими окупантами, було важко зосередитись як морально, так і фізично, знаючи, що в Україні в цей момент гинуть невинні люди, а ти нічим не можеш допомогти. Але наш капітан та тренерський штаб змогли налаштувати та підготувати команду до змагань. Та й усі чудово розуміли, що дороги назад немає…

Ми усвідомлювали, що футбол – це наша своєрідна підтримка Батьківщини. Українці непереможні, а наш національний дух ніхто не в силі зламати! Моя команда це довела…

Що не сподобалось у ході змагань?

– Трохи розчарував рівень організації та якість полів у груповому етапі, однак вже у фінальній частині поля були достойного рівня. Ми з хлопцями налаштовувались виключно на золоті медалі. Інше нас не влаштовувало!

Наша команда дійсно тримає високу «планку», в ній добре підібрані учасники, кваліфікований тренерський штаб. Ми неодноразово посідали призові місця у всіх змаганнях, тому перемога на Дефлімпійських іграх не є випадковістю. Вона заслужена й впевнена, а таких, я сподіваюсь, ще буде дуже багато.

Чим тобі запам’яталась Бразилія?

– Це дуже хороша країна, мальовнича, зачаровує своєю природою. В Бразилії привітні люди, які нас підтримували та допомагали. Трішки здивувала погода, думав, що там буде сонячно, а постійно лили дощі. Завдяки поїздці у цю державу, я зміг пізнати іноземну культуру й зовсім інше життя.

«Вірю, що Україна переможе!»

Які хобі маєш? Чи є у тебе свій футбольний «кумир»?

– Окрім футболу, мені також цікаво грати у настільний теніс. Ще люблю риболовлю та подорожі з друзями. Маю у 21 столітті можливість спостерігати за такими «зірками», як Роналдо та Мессі. Чомусь всі постійно сперечаються між собою, хто з них кращий. А мені навпаки – імпонує гра обох, вони різні за всіма показниками й у них є чому повчитися. Це люди, які вже закарбовані в історії світового футболу та є кумирами багатьох.

Що у твоїй роботі, як професійного спортсмена, змінилося у воєнний час?

– Непросто було повертатися в українські реалії після трьох місяців життя за кордоном. Не знав, що мене тут чекає, що відбуватиметься далі. Зі спортом наразі теж ситуація незрозуміла. Але я намагаюсь тримати себе у формі й попри все тренуватись. Вірю, що Україна скоро переможе й усе налагодиться.

Які маєш плани на майбутнє?

– Життя – річ складна! Невідомо, що буде завтра! Планів на майбутнє маю багато. Хочу надалі займатися футболом, здобувати досвід й покращувати свої навички. Вірю, що Україна переможе, що все буде добре. Слава Збройним Силам! Слава Україні! Мирного неба над головою усім нам…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.