«Немає часу сидіти, слід закінчувати війну!» Історія військового, який реабілітується в Тернополі

«Немає часу сидіти, слід закінчувати війну!» Історія військового, який реабілітується в Тернополі
  • Боєць Олексій з дитинства мріяв стати десантником. Коли виріс і здійснив своє бажання – тепер навпаки хоче бути маленьким…
  • Про все пережите він розповідає з усмішкою, мовляв, для військового кожен день ніби останній, тому який сенс сумувати.
  • Зараз хлопець перебуває у Тернополі та в одній з місцевих лікарень відновлюється після контузії, отриманої на передовій.

Нам вдалося зустрітися з Олексієм та поспілкуватися з ним про «внутрішню кухню» української армії, бойовий досвід юнака та його плани на майбутнє.

Як проходить типовий день солдата у мирний час і з перших днів повномасштабного вторгнення? Чи був очікуваним воєнний напад росіян наприкінці лютого для наших хлопців на фронті? Як цивільне населення в «гарячих» точках ставилось до українських оборонців?

Про все це читайте в інтерв’ю з Олексієм (прізвища не вказуємо) – військовослужбовцем Десантно-штурмових військ ЗСУ.  Розмову подаємо у форматі «запитання-відповідь».

Фото з архіву Олексія

На рік військові мають приблизно 30 «вільних» днів

Для початку, розкажи більше про себе.

– Мені 26 років і родом я з невеличкого села в Одеській області. Навчався в НВК у сусідньому населеному пункті, де закінчив 11 класів. Після того вступив до училища, але там якось не склалося. Тому пішов служити в армію.

Коли приїжджаю додому у відпустку – мешкаю або у двоюрідної сестри на Одещині, або у рідної сестри, яка живе ближче до обласного центру. В першої п’ятеро дітей – моїх племінників, а у другої двоє. Люблю з ними гратись, веселитись, коли у гостях.

З хобі – іноді відвідую спортзал. Якимось конкретним видом спорту регулярно не займаюсь, бо мені фізичних навантажень і в армії вистачає.

Я змалку хотів потрапити у десантні війська. А коли виріс – прагну знову стати дитиною! У листопаді 2013 року, коли тільки зароджувалась Революція гідності, я підписав контакт зі Збройними Силами. Взагалі, воюю з 2014 року, адже сам обрав цей шлях. Так здійснилась моя дитяча мрія!

Фото з архіву Олексія

Як виглядає військова служба «зсередини»? Чи вдається відпочивати?

– Коли людина тільки прийшла до армії, їй перші кілька тижнів, зрідка навіть два-три місяці буде непросто. Декого забирають від сім’ї, від дітей, це на тебе морально тисне… Згодом поступово до всього призвичаюєшся.

У кожного цей період «звикання» різний. Я, наприклад, почав служити у 18 років, тому курс молодого бійця проходив приблизно місяць. Опісля був перший вбитий, коли ми з побратимами у 2014 році звільняли Лиман на Донеччині (до 2016 року місто називалось Красний Лиман – прим.), а далі вже совість не дозволяє залишити своїх, поки у державі точиться війна.

У 2014 році ми були у зоні російсько-українського протистояння на Донбасі. Там ти воюєш, грубо кажучи, доки знаходишся у військовому секторі на ротації, яка триває упродовж 8-9 місяців. За час ротації ти можеш буквально 24 години на добу виконувати то наряди, то бойові завдання. 

Опісля на місце бригади, яка базувалась у секторі, стає інша на наступний термін. Їхніх попередників відправляють на ППД (пункт постійної дислокації військової частини – прим.), військових відправляють у відпустку на 30 днів.

Є ще таке, як святкові, вихідні дні. Якщо у цей час ти знаходився в секторі, то вони офіційно переносяться на будь-який інший тобі зручний час. Це ще називають «атошним відпуском». Залежно від того, скільки свят та вихідних було проведено у зоні конфлікту, може «накапати» ще плюс від 18 до 21 дня відпустки. Ще учасникам бойових дій зазвичай дають 15 діб відпочинку, але тепер у воєнний час цього немає. Приміром, у мене на рік виходить приблизно 35 «вільних днів» – стандартно місяць і ще до п’яти діб залежно від ситуації.

В яких містах встиг побувати за час служби?

– Можна сказати, що об’їздив пів України! Був у Львові, Тернополі, Києві, Херсоні, Харкові, в Донецькій і Луганській областях. Однак, понад усе люблю рідну Одесу! Де би людина не їздила – її тягне туди, де вона народилась. Навіть коли на рік-два покидаєш Батьківщину, то всеодно хочеш туди повернутись!

Свій взвод чи розрахунок – це вже маленька сім’я

Про звичний день українського десантника до війни і після вторгнення.

– Якщо ми знаходимось у бригаді на ППД, то йдемо на роботу о 8 ранку. В понеділок зазвичай командирський день, відбувається шикування на плацу, доведення нарядів, тощо. Потім всі розходяться на свої робочі місця.

Так як я старший водій, то йду у парк (парком називається територія, обладнана для зберігання, обслуговування, ремонту і підготовки до застосування озброєння, бойової та іншої техніки – прим.), отримую завдання і виконую. З 13:00 до 14:00 у нас обід, далі ми продовжуємо працювати до 17:00. Згодом проходить вечірнє шикування і все, ти вільний. Строковики, відповідно, залишаються у казармах, а контрактники роз’їжджаються по квартирах.

Натомість у воєнний час день проходить зовсім по-іншому. Додому вже не підеш (сміється – прим.). Іноді буває таке, що можеш добу не спати, а наступного дня така можливість є. Усе залежить від поведінки ворога.

Фото зі сторінки Natali Stefanchuk

Які цікаві моменти можуть трапитись за період військової служби?

– Десь три-чотири роки тому з нами служив один хлопець. Якось його, мене та ще кількох солдатів повезли у військкомат на переперевірку. Коли всі вже вийшли, виявилось, що цей хлопець сів у маршрутку і кудись поїхав. Ще й рукою нам помахав на прощання! Довелось тринадцятьом військовим бігти за автобусом, аби його наздогнати і повернути. Адже якщо втратити людину – звісно нас покарають! В армії з дисципліною не жартують! Траплялись і такі випадки, коли деякі бійці не виходили на службу у відповідний час і доводилось їхати у їхні населені пункти й забирати хлопців з будинків, де мешкають. Іноді на пошуки витрачали 2-3 доби.

Часто кажуть, що армійська дружба – найміцніша.

– Так, це правда. Звісно, люди у війську теж з різними характерами. Однак, якщо з цивільними бувають моменти: от він тобі друг, а коли повернувся – то отримав ніж у спину, то у військовослужбовців такого немає. У нас, якщо відверто, позаду товариш, попереду ворог!

В армії формується міцний колектив, і свій взвод чи розрахунок – це вже маленька сім’я. В напруженій атмосфері починаєш довіряти одне одному за тиждень, максимум два. Стаємо братами, але не по крові, а по духу! Звісно, що заступаємось за товаришів, якщо хтось щось накоїв – отримують по заслузі всі. Ми стараємось спілкуватись, підтримувати зв’язок і у мирний час.

Стріляю тільки у тих, хто на мене націлює зброю!

Де ти знаходився 24 лютого, коли росія вторглась на нашу територію?

– Ми були в Луганській області. Коли почалась війна, нас відвели трохи назад, бо якби залишились на місці своєї дислокації, то не вижили б! На дуже великій території стояло мало наших солдатів. Деякі позиції були розташовані за 200-300 метрів одна від одної, проте між окремими відстань становила до чотирьох кілометрів. Завдяки нашому командиру бригади ми залишились в живих…

Я очікував, що росія нападе. Вона ще у 2014 році анексувала Крим без жодного пострілу, а ми зробили дурницю, не відкривши вогонь по ворогу. Може, якби це сталось – зараз війни б не було…

Росія роками готувала своє суспільство до теперішніх подій, «промивала» їм мозок. Я нещодавно бачив відео, на яких бабусь там запитували про події в Україні, демонстрували їм фотографії російських звірств, на що вони відповідали: «Ні, це неправда! путін все робить правильно і ми йому віримо!». Не розумію, як його можна вважати нормальним? Росіяни – це буквально живі «зомбі».

Фото з Олексієм зі сторінки Natali Stefanchuk

Яким було ставлення цивільного населення до наших військових?

– Можна поділити людей на три типи. Наприклад, коли ми деінде стояли на позиції, один хороший чоловік регулярно приходив нам допомагати, приносив молоко, якісь продукти. Ми також ділились з ним тим, що мали. А були і такі, хто до цього чоловіка телефонував і погрожував, мовляв, досить підгодовувати українських солдатів, а то «русскі» прийдуть і ми тебе першого здамо.

Серед цивільних траплялись люди, які здавали інформацію, позиції наших військових. Чесно кажучи, таких хотілось іноді просто вбити. Але я стріляю тільки у тих, хто на мене націлює зброю!

Розкажи, як опинився у Тернополі?

– 5 травня ми з побратимами стояли у Шандриголово (село Лиманської територіальної громади на Донеччині – прим.). Там було не надто весело, й отримав свою першу в житті офіційно записану контузію. Звідти мене переправили до Краматорська, тоді на Дніпро, а опісля – сюди, в одну з лікарень для реабілітації. У Тернопіль мене привезли 9 травня.

Фото з архіву Олексія

Що робитимеш далі?

– Хоча я тут недовго, але на відновлення часу вистачило. Принаймні, вже не нудить, не крутиться голова й не темніє в очах. Стан здоров’я стабілізувався, тому пора повертатись назад. Немає часу сидіти, слід закінчувати війну! Адже якщо перемога буде без мене – плакатиму довго! Сподіваюсь, нині-завтра мене випишуть. Поїду до Миколаєва, а звідти мене вже кудись відправлять.

Я холостяк. За все своє життя всього раз зустрічався з дівчиною. Поки не переможемо окупанта – стосунки заводити не буду. Не хочу, аби хтось з жінок хвилювався, страждав через те, що мене можуть вбити. Поки ти самотній – тобі немає за чим шкодувати. Ти можеш піти навіть на смерть заради певної мети!

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (17)
  • Марія Козак

    Міцного здоров'я Вам.
  • Bozhena L

    Дорогий воїне - Олексію , всіх земних благ Тобі та низький уклін за цю святу місію нашого визволителя !!!
  • Леся Качмар

    Здоров'я Вам.
  • Маруся Козак

    АНГЕЛА ОХОРОНЦЯ ПОЖИТТЕВІЙ СТЕЖИНІ

21:00 Хочуть бути корисними у Тернополі! Як родина харків’ян у війну волонтерить у «Карітасі» play_circle_filled photo_camera 20:12 Знищує ворогів швидко і якісно! Історія тернопільського бійця, який у 18-ть став навідником гармати 19:33 Тернополяни тепер мають платити за газ іншому постачальнику. Що варто знати – аналізуємо photo_camera 18:57 Сергій Надал: У Тернополі проводять ремонт бомбосховищ у школах і садочках (пресслужби) Від читача 12:03 Як шукати близьких, які зникли через війну? 18:30 70 тисяч гривень заплатила шахраям жителька Тернопільщини, яка хотіла купити машину 17:45 З 11 липня в громадських місцях заборонено курити пристрої для нагрівання тютюну 17:07 Чи є укриття в тернопільських ТРЦ і чи працюють крамниці під час тривоги: ми з'ясували 16:30 7 липня у Тернополі відновлять роботу дві котельні 16:00 Ніби справжній! В одному з районних музеїв діти створили модель найвідомішого в Україні літака (ВІДЕО) 15:48 В Україні скасували обмеження на пересування військовозобов'язаних 15:05 Зеленський наказав скасувати заборону щодо переміщення військовозобов’язаних 14:36 Майже 700 тисяч гривень з бюджету Тернополя спрямували на виготовлення плану території району «Південний» 14:03 Навчання розпочнеться, але в якій формі? Як на Тернопільщині перевіряють та готують укриття у школах play_circle_filled 13:01 На Тернопільщині розпочинають роботу літні табори 12:05 Дивом ніхто не постраждав: на Тернопільщині на дорозі М-19 перекинулася вантажівка photo_camera 11:37 У пожежі постраждала жителька Тернопільщини, яка почала гасити вогонь у власній хаті play_circle_filled 11:01 Тернопіль розірвав угоди про партнерство з білоруськими містами Гродно та Пінськ 10:10 У Раду внесли законопроєкт про вільне переміщення військовозобов'язаних чоловіків Україною 09:06 За добу на водоймах Тернопільщини потонули двоє чоловіків
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up