«Невідомі» поховання посеред поля кукурудзи. Як та де ховають безхатьків: репортаж «20 хвилин»

• Однакові хрести на віддаленому від інших секторі кладовища, біля них – номери, деякі поховання без прізвищ, лише є напис «Невідомий». 

• Тут знайшли свій вічний спочинок ті, хто помер на вулиці, у підвалі, на вокзалі чи ще десь... 

• Як і де ховають тих, чиї імена навряд хтось колись згадає, цікавилися «20 хвилин». Ми показуємо вам, як виглядає таке кладовище.

Для таких людей поняття «дім», напевне, абстрактне. Дехто з них живе на закинутих забудовах, хтось, наче гастролер, подорожує від одного місця проживання до іншого, туди, де більше тепла та їжі, а є і такі, що подорожують Україною.

Та що стається, коли смерть приходить до них? Хто ховає тих, кого оминають перехожі? Це ми і вирішили з’ясувати.

Тіло може перебувати в морзі до пів року

Попри те, що влада не надто опікується безхатьками за їх життя, похованням мають займатися служби, підконтрольні місту. 

Усе відбувається не за один день, розповідає головний спеціаліст відділу благоустрою та екології, управління ЖКГ Оксана Ілліч. 

– Спочатку до нас, або в міську раду надходять звернення від поліції. Вони розшукують родичів померлих осіб без постійного місця проживання, невпізнаних трупів тощо. Потім правоохоронці пишуть звернення у міськраду про те, що пошуки відбувалися, але нікого з родичів віднайти не вдалося. Далі поховати людину мають за кошти місцевого бюджету, – каже пані Ілліч. 

Від дня смерті до поховання може проходити різний часовий період. Тут від управління ЖКГ нічого не залежить, уточнює співрозмовниця, адже обов'язок із пошуку родичів покладається на правоохоронців. Оксана Ілліч каже, що такі пошуки можуть тривати до пів року. Протягом всього цього часу тіло померлого перебуває у морзі психоневрологічної лікарні.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів. 

– У міськраді на такі цілі щорічно виділяється орієнтовно 50 тисяч гривень. Хоча цьогоріч вже здійснили поховань на 80 тисяч гривень, – зізнається Оксана Ілліч. – Багато людей цього року ми поховали.

Вартість поховання – фіксована

Поховання здійснюють без священника працівники СКП «Ритуальна служба». Бо відспівування померлих не входить до базової вартості, закладеної у процес поховання. 

– Поховання даних осіб здійснюється на відповідних секторах кладовищ. Раніше – на кладовищі біля Підгороднього, а зараз – у секторі для невідомих, що на кладовищі на вулиці Бригадна, – каже заступник начальника СКП «Ритуальна служба» Юрій Тіцький.

Вартість будь-якого поховання визначається від бажання та можливостей замовника. У випадку з безхатьками замовником виступає управління ЖКГ, і ціна поховання для безпритульних є сталою – 4 677 гривень. Хоча щороку вартість змінюється, але перелік послуг, що входять у пакет, лишається сталою: копання ями, послуга катафалка, тимчасовий пам'ятний знак, табличка і хрест.

Цьогоріч здійснили 22 поховання безхатьків. Загалом же на новому цвинтарі в Тернополі є орієнтовно 90 таких захоронень.

Коли проводять ексгумацію

Зрідка бувають випадки, коли родичі проводять ексгумацію та перепоховання тіла покійного.

– Щоб це зробити, родичу покійного потрібно звернутися в органи місцевого самоврядування за відповідним дозволом. Точно не скажу, скільки було таких випадків, але на новому кладовищі таких було з десяток, – додає пан Тіцький.

Перепоховання не завжди здійснюють на новому кладовищі. Дехто тепер спочиває у родинному склепі, когось відвозять у інше місто, адже не завжди померлий безхатько – тернополянин.

Журналісти «20 хвилин» подивилися, як виглядає сектор для безпритульних на новому тернопільському кладовищі. 

Вдень 7 грудня ми приїхали на цвинтар, і після тривалих пошуків зрозуміли, що самостійно віднайти поховання безхатьків нам не вдасться. На щастя, зустріли охоронця кладовища Михайла, який почувши, що ми шукаємо, спочатку подивився на журналіста, наче на дивака, тому що спеціальний сектор знаходиться на відстані понад кілометр від входу до кладовища. До нього веде невитоптана дорога поміж хащами дерев та кукурудзяним полем.

– Ой, цих безпритульних ховають без священника. Інколи навіть по два-три на день, – додав охоронець та провів нас поглядом.

Навіть немає імен та років життя

І через 15 хвилин пішої прогулянки ми все ж дісталися до невеликого пустиря, на якому виднілися однакові хрести. На багатьох з них є імена та роки життя, але не на усіх… Старіші поховання можна легко впізнати, бо ж на них тільки викарбувані номери на металевих табличках, що записують в облікову книжку. А раптом, з’явиться родич…

Якщо не вдається дізнатися ім’я, прізвище та роки життя людини, ставлять хрест з табличкою, на якій білими літерами написано «Невідомий». На деяких могилах видно невеликі западини від провалених під вагою землі домовин.

І лише на окремих похованнях є пластикові квіти.

До безпритульних можна ставитися по-різному, їх можна не любити та оминати. Але всі вони люди і тішить, що ховають їх так само по-людськи – на кладовищі, без фіксованих термінів поховання, хоча й на віддалі від інших, ніби не таких як решта померлих…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.