Нічого не робивши, станеш жертвою війни: Як тернополянки організували міні-фабрику (РЕПОРТАЖ)

• Тернополяни масово допомагають нашим захисникам і захисницям на фронті хто як може. Пані Марічка та її «жіночий батальйон» – яскравий цьому приклад.
• Жінка зробила зі своєї квартири міні-фабрику по виробництву енергетичних батончиків, які довго не псуються та чудово втамовують голод.
• Який рецепт цього диво-продукту? Як зуміли швидко організувати виробництво та хто до нього залучений? Читайте далі.

Знайти квартиру, де збирається «батончикова спільнота», мені, як не тернопільській, було трохи складно. Та пройшовши всі етапи пошуку: від перепитувань місцевих до Гугл-карт, що стандартно ведуть не туди, врешті стою перед дверима потрібного помешкання.

Мене зустрічає сама ініціаторка великої справи – пані Марічка. У неї вдома, без перебільшень, виробництво з чітко поділеними етапами. У маленькій кухні ногою ступити ніде, всі заклопотані. Жартую – не встигаю фотографувати робочий процес, бо його швидкість космічна. Жінки запевняють – так має бути.

– Якщо вам треба з кимось поговорити, то ось маєте Марічку, вона у нас за головну. І господиня квартири, і основна затійниця. Її питайте. Думаєте, чого ж то вона нині нафарбувалась? – вигукують.

– Нащо ви маму так підставляєте? – сміється сімнадцятирічна дівчина, що на сусідньому столі формує із кульок батончики. Її звуть Ярина, вона мріє стати медиком, а зараз активно допомагає нашим захисникам тут, на власній кухні.

З пані Марічкою, як би це кумедно не звучало, спілкуємось у ванній. То, мабуть, єдина кімната у її квартирі, говорить жінка, де більш-менш тихо. Вона розповідає мені про те, як виникла ініціатива займатись такою незвичною справою, як виготовлення енергетичних батончиків.

– Їх ми робили ще на початку війни, у 2014 році. Тоді у хлопців на передовій була велика потреба у продуктах, що швидко не псуються. Утворилось багато добробатів (Добровольчі військові формування України – прим.), у які пішли наші друзі. Ще ми співпрацювали з розвідкою. Наша компанія давай думати, щоб хлопцям таке передавати, аби воно довго зберігалось і давало людині енергію. Самі розумієте, забезпечували військо у той час куди гірше. Світлана наша (одна із жінок – прим.) і ще дві дівчинки з «Пласту» почали виготовляти батончики у моєї молодшої сестри на квартирі. Робили їх невеличкої форми, щоб було зручно покласти у кишеню, і взявши 2-3 штуки, навіть протягом трьох днів могти залишатись без додаткових харчів, якби що. Хлопці їх брали на вилазки, потім нам дякували і тепло відгукувались, – розповідає Марічка.

Вона ділиться, що коли росія вкотре на нас напала, всі хотіли щось робити і до чогось долучитись, хотіли волонтерити. Так як мали уже відпрацьовану методику виготовлення батончиків – вирішили продовжити це діло, адже опанували його найкраще. Єдине, сміється Марічка, були проблеми з технікою.

– Так сталося, що моя сестра поїхала на кілька років у США, а нам віддала свою електричну м’ясорубку. Коли агресор вторгся в Україну, ми розуміли, що війна – не на один день, і додаткове обладнання не буде зайвим. Тим більше, послухали «двигун» старої техніки, а вона, м’яко кажучи, від 2014-го ну дуже вже покоцана. Тому у перші дні з’їздили і придбали ще одну нову м’ясорубку, – говорить господиня квартири.

Готують по 40 кілограм батончиків на день…

Пані Марічка дуже позитивна і максимально щира. Ну, і без клопотів не обходиться – весь час відповідає на дзвінки, із кимось про щось домовляється. Каже, що склад батончиків, що зараз, вже добре відпрацювали. Раніше багато експериментували – одні продукти використовували, інші ні, щось додавали, а від чогось відмовлялися.

Марічка каже, що рецепт своїх батончиків ніколи у секреті не тримали, навпаки, з радістю ним діляться.

– Наші батончики із суміші сухофруктів: там є родзинки, курага, чорнослив, журавлина, – вони самі по собі мають багато мікроелементів, і крім того, дуже енергетичні, ситні, за рахунок солоду, що в них міститься. Також у продукті є мед як консервант, горіхи, арахіс, насіння соняшника. Все таке, що коли його з’їв, то голоду довго не відчуватимеш. Нам із ДУК «Правий сектор» привезли ще величезне десятилітрове відро кондитерського шоколаду. Також люди приносять поламаний шоколад, бо ж таку крихту не відправиш на передову. Все віддають нам, а ми це – у батончики. В них компоненти тримаються купки, і шоколад абсолютно доречний, бо дає свій аромат. Цукру у батончики немає потреби додавати, бо все солодке, – розказує вона.

Щодо технології виготовлення, то тут дещо складніше. В 2014-2015 роках дівчата, мовляв, перед роботою усі інгредієнти мили і сушили. Підготовчий процес був тривалим. Цілий день треба було слідкувати за духовкою і міняти сухофрукти. Цього разу, оскільки йде повномасштабна війна і потрібні більші об’єми продукту, миють тільки те, що вкрай необхідно. Так як сухофрукти отримали – так фактично і запускають у переробку.

Мокрі елементи у батончики ні в якому разі додавати не можна. Пані Марічка запевняє, що дбають, аби у них не потрапила волога, бо почнуть бродити. Особливо псуватимуться батончики із настанням тепла. Однак, якщо за всім угледіли – продукт може бути придатним до вживання довго.

 – Ми колись проводили експеримент. Тримали батончик на балконі з травня до кінця вересня, тобто чотири з половиною місяці. Йому взагалі нічого не було. Потім просто з’їли, – каже Марічка.

У середньому за день дівчата роблять від 36 до 42 кілограм енергетичних батончиків, ділиться жінка.

Найважчим у їх приготуванні є процес замішування змеленої маси. У кожній мисці має бути однорідна консистенція. Така робота потребує фізичної сили. Поки інгредієнти сухі – сипляться. Та коли додають мелену родзинку, курагу, чорнослив, говорить господиня, маса стає в’язкою. Тоді ллють підтоплений на паровій бані мед, а згодом ліплять кульки, які повинні бути щільні-щільні. Потім їх вмокають у кунжут, аби вони не липли до харчової плівки.

– Інших способів пакування не маємо. Пробували у провощений папір, але це гірше. Плівка має свої переваги – вона оберігає батончики від вологи, від бруду захищає. Можна розгорнути, надкусити, згорнути, заховати у кишеню і потім доїсти, – пояснює пані Марічка.

Зібрались представниці чи не усіх професій…

Дівчата просять мене фотографувати все так, аби було естетично. Інші навпаки сперечаються – це ж робочий процес, має виглядати по-справжньому.

– Найкраще батончики виглядають у ящику, коли вже файно запаковані. Там ще наклеєчки такі патріотичні, можете клацнути, – жартують.

Пані Марічка пояснює, що кухню між собою ділять представниці чи не усіх професій. Кого тут тільки немає…

– Я є агентом з постачання у друкарні видавництва «Підручники і посібники», а ще – пластункою. Світлана викладає в політехнічному університеті. Є дівчинка-менеджер з продажу квартир, є ріелторка. Час від часу до нас приходить викладачка з кооперативного технікуму. Є працівниця електромереж, є мама у декретній відпустці. Нам разом не сумно точно, – усміхається вона.

Жінки практикують виробництво батончиків зараз фактично щодня.

– Оскільки це у мене вдома, то всі підлаштовуються під мене, – сміється жінка. –Починали спочатку о 10 ранку, але побачили, що тим, хто живе в інших районах Тернополя,  важче добратися, бо транспорт гірше ходить. Зараз зазвичай працюємо з 11:00 і скільки займе. Це завжди процес не менше ніж трьох годин. А ще у нас є традиція. Коли ми вже завершуємо виготовлення батончиків, їх спакували – п’ємо чай або каву і молимось. Молимось за те, щоб наша праця була не тільки працею, а ще й мала Боже благословення і пішла на користь.

Все, що зробили за день, дівчата відразу розділяють на кілька точок. Раніше, розповідає Марічка, пакували батончики у більші ящики, наприклад, у 2 великих, а тепер використовують 3-4 менших, бо їх тоді зручніше роздати.

Традиційно одне з упакувань віддають на ДУК «Правий сектор». Далі на вулицю Острозького, у колишнє приміщення кафе «Космос», де є великий центр, і там охоче беруть батончики та відправляють у Київ або Харків, деінде.

Також співпрацювали із дружньою ресторацією «Мамонт», але цю локацію своїми батончиками вже закрили. Якщо їдуть пластуни, скажімо, військовики, то на ті їхні одиниці, де вони служать, теж відправляють. Ще до пані Марічки  зверталися знайомі, і їм відправили порцію батончиків харківським автобусом для вінницької тероборони. Ще висилали до Запоріжжя.

Допомагають дорослим і діти. Ба більше, вони у роботі точно не пасуть задніх.

– А чия ще мені кулька попалась, що вона так погано катається? – викрикує хлопчик.

– А вона хіба не підписана? – сміються жінки.

Пані Марічка каже, що малеча залучена до підготовчих процесів, де не треба багато фізичної сили. Дев’ятирічний Устим перемелює кунжут для обкатки батончиків, він, мовляв, знає, що це його заняття і на нього не можна претендувати. Решта дітвори обкатують кульки, а ще запаковують батончики.

– Моя двоюрідна племінниця Діана з родиною виїхали з Києва. Зараз її мама з братиком і бабусею живуть у моєї мами, але там місця на всіх не вистачає. А Діана такого віку як мої діти, і ми її разом з котом забрали до себе. Загалом у мене багатодітна сім’я, маємо четверо дітей. Старший  син навчається за кордоном. То в нас баланс встановився. Четверо дітей в хаті присутні. Плюс, живе два коти, один наш, один – їхній, – сміється Марічка.

Спеціально для міні-виробництва одна із пластунок розробила патріотичні наклейки. З ними відправляють вже другу партію батончиків на передову.

Кімнату у квартирі віддали під склад…

Пані Марічка пригадує, що спочатку ще не було проблеми придбати сухофрукти. Поїхали, закупили на партію батончиків. Спершу – за власні кошти, а потім знайомі почали кидати гроші на картку. Згодом «Пласт» поширив перелік продуктів і містяни стали їх масово приносити до організації, на вулицю Федьковича, 11. Звідти жінка усі інгредієнти везла до себе додому.

– Одну кімнату у квартирі ми віддали під склад, там все лежить посортоване і у ящиках. Дітки допомагають сухофрукти розкладати і видавати на кожну наступну партію в приготуванні батончиків, – каже.

Меду і горіхів, сушені з яблук для приготування продукту, за словами жінки, вони не купують взагалі. Все це масово приносять небайдужі тернополяни.

– А наприклад журавлина у нас не росте, її майже немає на ринках, чорнослив теж в якийсь момент закінчився. Пані, у якої я завше купувала сухофрукти, запропонувала мені вчора поїхати до Львова на гуртівню. Там вона мені дозволила на її знижку, на її ім’я купити для наших потреб те, що треба. Фактично я на 21 тисячу гривень докупила інгредієнтів до батончиків. Сухофрукти не є дешеві. А ще ціни підняли. Колись я вроздріб купувала кілограм журавлини за 180 гривень, а вчора, на гуртівні, придбала за 220, – ділиться пані Марічка.

Багато людей, каже господиня квартири, взяли у них рецепт і почали робити батончики у різних місцях. І пластуни по своїй мережі – у Підгайцях, Чорткові, Кременці. І знайомі Світлани, і приятелька Марічки, що працює у мережі шкіл Green Country.

– Я своїй подрузі детально розписала рецепт, і вона його опублікувала картинкою у Фейсбуці. Інша приятелька ще раз вдосконалила це зображення, і описала всі етапи, що ми виконуємо при виробництві батончиків. Тепер якщо хтось цим цікавиться – ми надсилаємо фото. Насправді, описати весь рецепт доволі довго. На деякі нюанси слід особливо зважати. Ми зважили і визначили, що оптимальний батончик має 80 грам, тобто не дуже великий і не дуже малий. Якщо робимо 40 кілограм щодня, можете поділити і дізнатись, скільки всього батончиків готуємо за день. Цим ми й особливі! – розповідає жінка.

Наостанок вона говорить – працюють для спільної мети.

– Ви чуєте сміх з кухні? Це великий плюс. Для наших мізків така робота – це певна розрядка. Ти в середовищі людей, де обговорюють не тільки кількість загиблих, і які міста розбомбили, а й якісь життєві ситуації, жарти. Жінки потребують не тільки трагічної інформації, а й позитиву. Якщо нічого не робити, ні до чого не долучатись – теж стаєш жертвою війни! Ні, не фізично, а своєю психікою і мізками!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.