Оксана Ремізова розповіла, чому поміняла Одесу на Тернопіль

Діти називають її Оксаночкою Вікторівною. Вона - педагог раннього розвитку. 5 років тому переїхала до Тернополя з Одеси, бо просто закохалася у наше місто.

У цій мініатюрній дівчині стільки енергії та оптимізму, що вистачить ще на кількох людей. У неї багато ідей, планів, проектів, а день розписаний по годинах. Оксана Ремізова каже, що щаслива займатися тим, що любить, бо інакше просто не змогла б.

Оксана Ремізова розповіла «RIA плюс», чому вибрала для життя саме Тернопіль.

Місто для життя

Тернополяни часто скаржаться на транспорт, дощі, холод, вологу, погані дороги. Звісно, більшість з цих проблем потребують вирішення. Проте Оксана Ремізова любить наше місто таким, яким воно є. Вона бачить тут багато можливостей для свого розвитку. Тут є час зупинитися, подумати тай зрештою доволі швидко добратися на зустріч чи роботу. Адже коли ти по кілька годин витрачаєш на дорогу, на роботу та розвиток просто бракує часу, каже дівчина.

Оксана Ремізова не шкодує, що переїхала до Тернополя. Тут вона знайшла себе і займається справою, як їй до душі. Вона намагається впровадити альтернативну дошкільну освіту у Збаражі, де відкрила клуб інтерактивного розвитку «Розвивайка». І ось вже третій рік кожного ранку їздить до малюків у райцентр. Каже, що переїхатися на роботу до Збаража і назад для неї зовсім не проблема після швидкого ритму життя в Одесі.

- Тернопіль для мене - ідеальне місто, - каже Оксана Ремізова. - Коли я жила в Одесі, я кожного ранку чула від мами: «Ми спізнюємося, ми не встигаємо». Звісно в Одесі відпочивати, плавати, засмагати - це чудово. Але можливостей, щоб будувати своє життя в цьому місті, я не бачила. Я люблю Одесу, і це те місто, куди я буду повертатися і з задоволенням гулятиму улюбленими вулицями. Але для життя мені комфортно та приємно пройтися по тихому місту, такому як Тернопіль. До речі, прогулянка Набережною Тернополя вночі мені чимось нагадує пляж «Аркадія» в Одесі. В Тернополі немає того ритму, тут ти можеш побути наодинці сама з собою. Зі Збаража до Тернополя я їду 15 хвилин. А приміром, в Одесі з танцклубу на зустріч з подругою я могла їхати дві години. Там ти постійно поспішаєш, спізнюєшся. Це забирає багато часу і ти розумієш, що ти не можеш себе реалізувати через те, що ти постійно в дорозі, нічого не встигаєш. А тут 10-15 хвилин і ти вже в потрібному місці.

Дюймовочка з Одеси

Нещодавно про Оксану написала на своїй сторінці у Facebook письменниця Надійка Гербіш, донечка якої відвідує клуб «Розвивайка» у Збаражі.

«Думаю, нескладно уявити, що такий стартап у галицькій провінції, кажучи дуже ніжно, не виглядає дуже рентабельним. Однак ця тендітна дівчинка за будь-якої погоди взуває свої кольорові ґумачки 33 розміру, сідає на маршрутку і їде до своїх збаразьких малючків. День у день, місяць у місяць і от уже навіть рік у рік. Дівчинка, яка могла б собі спокійно жити у власній квартирі в центрі рідного міста на березі моря. Дівчинка, якій не довелося б ламати себе й переходити на мову, якою ніколи не спілкувалися у неї вдома. Дівчинка, яка, скажімо, замість інвестувати себе у дітей з далекої для неї провінції, могла б інвестувати в себе. Але от ні, вперта, страшенно ідеалістична, дуже творча, дуже самовіддана і красива-красива! Дуже хочу, щоби про її підхід і її віру в щасливе, довірливе дитинство, довідалося якомога більше людей. і щоби в неї обов'язково все вдалося»

Надійка Гербіш називає Оксану Дюймовочкою. Ще б пак! Ця дівчина мініатюрна, з великими очима та 33-м розміром ніжки!

Тут знайшла друзів

Оксана Ремізова вчилася в Одесі в університеті ім. Ушинського на педагогічному факультеті, спеціалізація – соціальна педагогіка, правовий захист дітей та молоді, психологія. Перший раз до Тернополя приїхала на практику у рамках обміну досвідом між містами. Згодом  Тернополі у неї з’явилися друзі, з якими познайомилася під час роботи педагогом-організатором у «Артеку» та «Молодій Гвардії». Приїжджала у наше місто до друзів в гості і їй тут дуже сподобалося. 

- І ось після 5 курсу магістратури мені треба було обрати – або я залишаюся вдома в школі, або їду десь в райцентр, або їду в Тернопіль працювати соціальним педагогом в якійсь структурі, - розповідає Оксана. - Бо тоді так було, якщо ти вчишся на бюджетній формі, ти ці гроші маєш державі відпрацювати за спеціальністю. І я обрала Тернопіль. Вдома я не хотіла лишатися, бо я така людина, що мені має бути цікаво. Якщо нецікаво, я не буду братися за цю справу. Бо нема змісту. Має бути спалах в очах. Якщо нема, краще цього не робити. Рідні були не дуже задоволені, що я хочу переїхати. Мовляв, жити за 20 хвилин від Дерибасівської і мати все. На що я це міняю? Але мені було цікаво.

Діти прийшли і їм сподобалося

У Тернополі Оксана спершу працювала в міському центрі для сім’ї дітей та молоді.

- Ця структура діє досі. Але на той час це був великий проект, штат якого складав 42 працівники, - розповідає дівчина. Кожен мав свою територію у місті, за яку відповідав. Під нашою опікою були діти з особливими потребами, батьки у складних життєвих обставинах, люди, які зловживають алкоголем та наркотиками. Ми мали можливість допомогти цим людям. Але так працювали два з половиною роки. Але потім нам скоротили фінансування і повідомили, що ми не рентабельні і не настільки необхідні. Склад працівників зменшили з 42 до 6. Ми їздили до Києва, відстоювали свої права. Але ми побачили, що люди зверху взагалі не розуміють реалій життя… Згодом я працювала у Тернопільському міському центрі здоров’я населення. Я була керівником відділу культури і спорту. Але зрозуміла, що це не моє. І ось у мене з’явилася ідея створити клуб для дітей.

Під час святкування Дня захисту дітей 1 червня Оксана познайомилася з танцювальним колективом «Ларівель», який працював у Збаражі. Керівник колективу запропонувала разом орендувати приміщення у райцентрі. Дівчина погодилася і вирішила там організовувати щось для дітей.

- Це було все спонтанно. Багато моїх друзів були здивовані, що це рішення, як грім серед ясного неба. Мовляв, навіщо тобі це, щодня їхати в Збараж, - пригадує Оксана. - Але мене чомусь завжди тягне туди, де чогось не вистачає. А на то час в Збаражі приватного дитсадка не було, розвиваючого клубу теж. А діти, які з певних причин не відвідують садочок, не мали де подітися. В мене не було якогось бізнес-плану чи проекції на майбутнє, в моєму житті практично все спонтанно. Робимо? Цікаво? Супер!

За два тижні вдалося набрати дітей, закупити роздаткові матеріали і клуб почав працювати.  

- Діти прийшли і ми зрозуміли, що це потрібно, до цього позитивно ставляться і треба працювати далі, - каже Оксана.

Можна малювати по стінах

Клуб «Розвивайка» відвідують діти віком від 2 до 5 років, які поділені на групи. Нині у клубі займаються 25 дітей.

- Клуб працює у будні з 9.00 до 13.00, а по суботах тут є заняття для тих, хто відвідує дитсадок, - розповідає Оксана Ремізова. – Ми проводимо комплексні заняття на розвиток логіки, пам’яті, уваги, є у нас інтерактивне заняття з англійської мови. По понеділках проводимо заняття для дітей з особливими потребами, з якими замається психолог-коректор. Він проводить психологічні консультації як для мами, так і для дитини. Є напрямок арттерапія.  До речі, у нашому клубі дуже активне літо. Адже державні сдочки закриваються і діти приходять до нас.

Оксана розповідає, що у клубі діти мають свободу дій, емоцій, тут нема занять від дзвінка до дзвінка. Тут навіть можна малювати по стінах!

- В чому мета альтернативної освіти? Менше кордонів, менше рамок, - пояснює співрозмовниця. - Сучасні діти не готові сидіти рівненько за партою та піднімати руку. Працюючи ще й аніматором, як бачу як дітям все цікаво. Для чого їх обмежувати?

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.