"Підготовка до конкурсу краси - як армія": тернополянка стала фіналісткою “Міс Україна -2019”

Зараз 22-річна тернополянка Юлія Мосейко здобуває освіту в магістратурі Тернопільського національного техуніверситету, спеціальність – “Логістика і транспортні перевезення”,  “Публічне адміністрування і менеджмент”. Вона каже, що моделінг – це її стиль життя. На подіум вона мріяла вийти ще змалку, а у 18 підписала перший контракт із агентством.

- Ще пів року тому під час підготовки до конкурсу «Міс Тернопіль-2019»  я могла лише мріяти про те, що вийду на сцену палацу "Україна" і буду частинкою такого грандіозного дійства. Це неоціненний досвід та поштовх до дій, - каже вона.

 На конкурсі “Міс Терпнопіль -2019” дівчина отримала почесне друге місце, а пройти кастинг на Всеукраїнський конкурс комітет запропонував сам. Фінал конкурсу відбувся 12 вересня у Києві. Тернополянка виборола титул “Перша віце-міс Зеля” та право представляти Україну на конкурсі “Міс Земля” у Філіпінах.  

- Коли розпочали кар’єру моделі? Чи можуть дівчата реалізувати себе в цій ролі у Тернополі? 

- Моделінгом я займаюся вже чотири роки.  Чи то п’ятий пішов вже (посміхається прим. ред.) Не рахувала, якщо чесно. Почала цю справу ще у 18 років. Змалку мріяла бути моделлю, але справді – в Тернополі можливостей для розвитку в цьому напрямку немає. Індійське модельне агентство знайшло мене. Вони запропонували прийти на кастинг. Я поїхала у Львів, за результатом відбору мені запропонували мій перший контракт. 

- Не страшно було їхати в іншу країну працювати?

- Переживали батьки. Так, їм, звісно, страшно було дитину відпускати в іншу країну. Тим більше, до цього за кордоном я не була ніколи. Але я сама почала шукати через інтернет дівчат, які там були. Ми спілкувалися, і батьків також вдалось переконати.

- Яким був шлях до фіналу “Міс Україна”? Як потрапили на відбір?

- На цей конкурс я пішла після конкурсу “Міс Тернопіль”. Хоча я і не перемогла, а отримала титул “Перша віце-міс Тернопіль”. Однак комітет “Міс Україна” запросив мене на кастинг. Його я проходила на загальних засадах. Тобто на цей конкурс може піти будь-яка українка, яка відповідає вимогам. Після конкурсу поїхала в Київ до них в офіс. 

- Як проходив кастинг? Чи було хвилювання?

- Кастинг проходив у декілька етапів. Спочатку була співбесіда. Там розпитувати про соціальну позицію, оцінювали знання англійської, питали про захоплення. Далі були фото-снепи. Нас фотографували в купальниках. Після того брали відео-інтерв’ю. Наступний етап - це вечеря. Ми проводили вечір у такій невимушеній атмосфері, але під час того нас оцінювали. Дивилися, як ми себе поводимо, як розмовляємо, як дотримуємось правил етикету. Тоді було 200 дівчат. Далі було два місяці очікування. Цей час ми не знали, хто пройшов далі. Про результати я дізналась у червні. Дуже, до речі, випадково дізналась. Комітет просто кинув результати собі на сторінку в Instagram. Це був ефект несподіванки.   

- Розкажіть про підготовку до фіналу. Як це було?

- Спочатку нас було 50. І відбір був теж у кілька етапів. Ми проводили презентації. Перевіряли нашу фізичну форму. Ми бігли забіг із перешкодами, ми вчились грати гольф. Тобто це були такі різні активності, під час яких  обирали половину дівчат, які братимуть участь у фіналі. Я потрапила у 25-ку. Далі місяць ми повинні були три дні на тиждень жити у Києві. Підготовка до фіналу - це як армія. Це постійні репетиції, ранні підйоми, від підборів ніг просто було не чути, по чотири-п’ять годин тренінгів. Насправді це дуже важко. Але воно того варте.

- Кастинги, зйомки, репетиції. Ви постійно живете у тому. Як виходить долати втому та стрес?

- Звісно, це важко. Але кожна модель знає, на що вона йде. Так, це нелегко. Бо кожних три місяці ти живеш в іншій країні. Години на підборах, мало сну. Але мені це подобається. Я готую себе до таких випробувань. Це моя сфера, як і в кожній роботі, є речі, які треба перебороти, щоб чогось досягти.

- Якими були емоції вже на самому фіналі? Чи відчували підтримку з залу? 

- Підтримка – це, напевно, найважливіше під час фіналу. Коли ти виходиш і чуєш, як тобі аплодують і кричать із залу: “Юля!” - відчуття неймовірні. Тобі хочеться йти далі, з’являється впевненість в собі. На фінал приїхали мої одногрупники з Тернополя. Я дуже дякую їм. Бо вони не злякались дороги, їхали двома машинами. Це мої хороші друзі. Ми ще з коледжу разом вчимось. Десь сім років дружимо.

- Чим захоплюєтесь? Як проводите вільний час?

- Вільного часу дуже мало. Я часто подорожую. Це пов’язано із роботою. Багато часу приділяю навчанню. Змалку була активна у громадському житті. Допомагала організовувати конкурси краси в Тернополі. Цього року я було однією з організаторів конкурсу “Міні-міс Тернопіль”. Від коли пам’ятаю себе, брала участь у різних проектах, була у різних громадських організаціях, волонтеркою на заходах. Також – в учнівській та студентській радах. 

- А часу на особисте вистачає? Чи є зараз хлопець у “Першої віце-міс Земля”?

- Насправді часу на особисте дуже мало. Ці кастинги, переїзди. Не кожен зможе терпіти, чекати. Навіть не так, просто моделінг забирає весь час. Зараз немає хлопця. 

- Якою у вашому розумінні є краса?

- Зовнішні дані відіграють важливу роль. Немає навіть конкретних параметрів. Поняття краси - відносне. Для однієї людини це красиво, для іншої - не дуже. У всьому світі є свої модельні типажі. Вони різняться. Тому важко сказати.

- Якою бачите себе через п’ять років? Чи плануєте далі працювати у модельній сфері?

- Оскільки я розумію, що сфера моделінгу - швидкоплинна тому хочу реалізувати себе трохи в іншому напрямку цієї роботи. Можливо, тому я і пішла на конкурс цей, бо розуміла, що там можу знайти нових цікавих людей, нові знайомства та контакти. Я зараз працюю букером у київському модельному агентстві. Уже сама відправляю дівчаток на контракти. У майбутньому, можливо, хотіла б відкрити свою модельну школу.  Але загадувати наперед не варто. Для того, щоб досягти чогось треба справді багато працювати. Треба розуміння, що моделінг - це не просто красива картинка з Instagram, це ще й важка праця. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.