Підготувався до війни — і вона почалась

Артилерія — це круто

Це було ще у 21-му році, а повномасштабна війна застала нашого героя на контракті.

А ще до цього він вчився на оператора обробки інформації і програмного забезпечення. Обирав професію, заглядаючи у майбутнє, логічно вважаючи, що  світ рухається в напрямку цифрових технологій. Однак, після здобуття професії переглянув свої плани, відчуваючи інше покликання. 

Фарта вабила армія. Коли слухав історії про службу від друзів-артилеристів, чи переглядав відео роботи артилерії, то відчував захоплення і престиж. 

У дитинстві займався футболом, виступав за місцеву школу, згодом — настільним тенісом. Можливо, ці досягнення теж відіграли певну роль у формуванні змагальницького духу, прагненні до динаміки, подальшого фізичного розвитку і перемог. 

— Артилерію обрав бо це — круто, — розповів нам Фарт, — я бачив її роботу з маленького екрану, думав, що вживу це ще ефектніше.   

Утім, відео та відгуки — це дуже віддалені враження. Якими ж були перші реальні враження про Перші враження про армію:

— Прийшли перший раз — нічого ніхто не розуміє, — ходять строєм, не знаєш, що від тебе хочуть, наказів не сприймають, — пригадує усміхаючись артилерист. — Військова справа сама по собі специфічна, а кожен приходить, вважаючи себе «великою» особистістю, не хоче підчинятися. Та всі — молоді, і швидко звикли. 

Найперше — копати

Найскладніше Фарту було вставати зранку. Це якраз те, до чого не міг звикнути, бо з дитинства любив поспати. А військовий вишкіл в цілому сприймав легко. 

З теплом військовослужбовець відгукується про свого першого командира, вважає що колективу з ним пощастило. Саме він відіграв одну із ключових ролей у формуванні любові до вибраного фаху, каже.   

— Досвідчена, мудра людина, умів накази перетворювати у поради, у бойовій роботі був з нами завжди, всі питання вирішувалися без нарікань, — переноситься у спогадах до витоків служби співрозмовник. 

Очікування про героїчні обов'язки богів війни оправдалися не відразу. Адже найперше, що має робити військовослужбовець на бойових позиціях — копати окопи. 

— Першими наказами на позиціях були — копати окопи, — веде далі Фарт, — я після загальної військової підготовки викопав собі окоп на 30 см, прийшов до командира і кажу, що підготував собі позицію. «Що ви нарили?! — обурювався командир.  — Копай так, щоб я не бачив твоєї голови!». Дивлюся, в побратима вже голови не видно — яма повинна бути глибша, ніж повний зріст. Найбезпечніша глибина не менше 190 сантиметрів, якщо пріоритетнішими є виконання прямих обов'язків, то — хоча б 150, щоб заскочити, у випадку обстрілів і присісти.  

Так, день за днем, Фарт пройшов загальну військову підготовку, потім фахову і коли був готовий до війни — вона почалась.  

Розвідка працює — техніка горить

У лютому 2022 року Фарту було всього 20-ть. Він не перший, від кого чуємо, що війна артилеристів застала в дорозі. Готувалися, виїхали в напрямку кордону з росією 23 лютого. Дорогою почули, що окупанти бомблять аеродром. Тому усі набуті навички виконували максимально швидко. 

— Найперша бойова робота була успішною, принесла задоволення, додала впевненості, — із гордістю каже воїн, — аж тоді відчув, що робиться велика справа. 

Завдання розвідників — виявити ворожі скупчення і передати координати. Іноді вони настільки близько до наших гармат, що чують команди. Фарт поділився, що спостерігати, як працює вогнева надзвичайно цікаво.  

Якось за їхніми координатами артилеристи вели обстріл по ворожій техніці, вивели її з ладу. Йому запам'яталися слова командира «Стріляйте — поки не загориться».  Такі миті підкреслюють цінність роботи розвідки, запалюють, заохочують.

— Часом чуємо: «Ви дали координати, а там уже техніка горить» — кожне таке повідомлення — це підтвердження професіоналізму твого розрахунку, — ділиться розвідник.

Буває, що приходить повідомлення: «російська артилерія працює по наших вогневих позиціях» — розвідують, виявляють, передають координати і ось уже наші працюють на подавлення ворожої атаки. У таких випадках Фарта тішить той факт, що він причетний до порятунку життя на вогневій, і вкотре підтверджується відомий вислів «Піт артилерії береже кров піхоти». 

«Один осколок — в комір, інший — в рюкзак»

Є на фронті райони відпочинку, є райони бойових виконань завдань. Розрахунки, за словами Фарта, взаємозамінні: поки одні працюють, інші відпочивають. Як на бойових, так і на відпочинкових районах хлопці окопуються, встановлюють пічки для повноцінного перебування. 

 — Розвідницька робота не вимагає фізичних зусиль, — продовжує про військову рутину співрозмовник. — Найтяжче — копати, готувати позиції, а найприємніше, коли сидиш в машині, їдеш відпочивати, і знаєш, що зараз приймеш душ, попереш речі, смачно повечеряєш і ляжеш спати. 

Колектив —  здружений і незмінний з часів підготовки. Усі молоді, каже Фарт, старих буркутонів немає, всі заряджені на роботу і перемогу, кожен з них прагне швидше додому. Об'єднують їх не лише спільні цілі, і не лише пережиті атаки ворога, а також і жарти. Фарт пригадав декілька кумедних історій, яким гостроти гумору додала сама війна.  

— Ми були на позиціях зазнали ураження артилерійських систем, а 

коли бігли в укриття — побратим залишив бушлат і рюкзак під деревом, — весело ділиться курйозом розвідник. — Осколком йому бушлат пробило  в місці комірця і  прошило рюкзак. Коли приїхали на базу відпочивати колеги запитують, «Що сталося?». А побратим вирішив пожартувати: «Уявляєте біг швиденько з «броником», один осколок пішов в комір, інший в рюкзак, але я — живий!» 

Наші працюють краще

З тим же обстрілом пов'язана ще одна комічна історія. Поки хлопці сиділи в укритті згадали, що там, на горі, залишили блок сигарет в машині. Жартували: «Оце буде жахіття, як згорить машина. Що ж ми курити будемо?»

— Виходимо — все ціле тільки один осколок потрапив в машину і «прошив» блок з сигаретами, — з подивом пригадує Фарт, — так дійшли до висновку, що куріння не вбиває, а приймає удар на себе.

Хлопці можуть допустити такі жарти, бачачи що ворог, на щастя, не такий точний в в своїй роботі, як українські захисники.  

— Ворог стріляє «плачевно», якщо порівнювати підготовку — наші працюють краще, — впевнено каже артрозвідник. — Ще залежить як який розрахунок: буває, що можуть з першого разу можуть випадково влучити.

Пригадав Фарт ворожий артобстріл за тиждень після їх прибуття на бойові розрахунки, який тривав упродовж години: 

— Повертаємося — все ціле, — каже, — оце, думаємо, каліки — годину стріляти і жодного разу не влучити…  

Хочеться побажати Фарту і всім його побратимам, щоб і надалі ворог промазував, а ще краще — зчез назавжди. 

Підсумовуючи, співрозмовник підтверджує надії українців, мовляв, на жаль, у нас теж гинуть люди, але різниця в тому, що наші — за ідею і за правду, а їхні — просто так лягають табунами. Вони вичерпують свої ресурси, а з такими «успіхами», на думку Фарта, перемога України — не за горами. 

Що кажуть колеги по службі?

— Фарт відзначається працелюбністю, кмітливістю та креативністю, проявляє ці якості під час виконання завдань з самого початку війни,  — характеризує героя командир, — володіє сильним лідерським потенціалом та завжди готовий взяти на себе відповідальність за команду.

Особливо вражає командира його здатність знаходити нестандартні рішення для вирішення складних завдань. Він завжди має ідеї стосовно ефективного облаштування позицій, ворогам важко передбачити його дії. Ця непередбачуваність веде до успішного виконання завдань та забезпечує безпеку підрозділу і успіхи розвідницької роботи. 

Читайте також: Коли на фронті нема і хвилини спокою, вдома найбільше лякає тиша, — тернопільський артилерист