Письменник на передовій: досвід тернополянина

Письменник на передовій: досвід тернополянина
Ранковий зелений чай Олександра Вільчинського в Промзоні під Авдіївкою
  • У зоні бойових дій побував тернопільський письменник, журналіст і викладач Олександр Вільчинський наприкінці грудня-на початку січня. Як сам каже, — від Різдва до Різдва. Провів там час, як звичайний солдат, але й із письменницьким записником не розлучався.
  • Пан Вільчинський розповідає читачам «RIA плюс» про свій авдіївський досвід і про те, чому досі подумки залишається там — на Сході України.

— Що спонувало вас поїхати туди?

— Я давно хотів побувати в зоні АТО, але все якось не вдавалося. Працюю в університеті,   і не хотів покидати роботу, а через Збройні сили України на Схід беруть щонайменше на півроку. Я ж міг лише на короткий термін. Відтак єдина організація, яка мені посприяла у цьому, —  це «Правий сектор». Я вдячний їй за допомогу потрапити до Авдіївки, у Промзону, у Добровольчий український корпус (далі ДУК — прим. ред.). Жодних преференцій чи пільг я там не мав. Був на рівних умовах з іншими, як простий солдат. Про своє звання старшого лейтенанта запасу навіть і не згадував. Жив звичайним для таких обставин побутом: бойове чергування — прийом їжі — сон. Ну, ще процедури гігієни, які, з огляду на зиму, були ускладнені. Але для того, хто жив у селі, як я, зрештою, терпимо. Нас із Тернополя їхало двоє. Потягом до Дніпра, а звідти до Покровська. Мій основний мотив їхати туди — побачити все на власні очі і відчути. Можливо, щось про це написати.

— Пишете уже?

— Роботу вже розпочав, але про результат говорити ще рано. Думаю, що це буде і публіцистика, і тексти в інших жанрах.

— Як відреагували ваші рідні на цю поїздку?

— Звичайно, були проблеми. Дружина ще й досі трохи гнівається. Але, як і в більшості випадків, ключовим було слово «ненадовго». Тобто на декілька днів, які вже потім переросли у трішки довший період. Там у багатьох схожі проблеми. Наприклад, зустрів хлопців-студентів, які розповіли рідним, що поїхали до Києва на будову. Один казав родичам, що він в Ужгороді.

— Ви побачили усе, побували там і...?

— Скажу так: це, звісно, не місце, де настає умиротворення душі. Я помилявся, коли  думав, що поїду, побачу і нарешті заспокоюся. Навпаки, усе це мене ще більше розбурхало, роз’ятрило. Тепер ловлю себе на думці, що й розповідати про це не хочеться. Просто, можливо, всі ті враження ще не вляглися. Все не ті слова... І все ж там дуже багато цікавих, непересічних людей, характери, колорити. Сама атмосфера, хоч і гібридної, але все ж війни змінює сприйняття всього, що ти бачиш і відчуваєш довкола. Там неймовірно зростає вага слова. Коли кожен день може бути останнім, людина здатна за п’ять хвилин розповісти історію всього свого життя...

— Наші воїни на передовій особливі?

— Так. Якщо дещо абстрагувати, то є декілька категорій бійців, зокрема у Промзоні. Багато ідейних, патріотичних хлопців, які, як я вже згадував, не завжди кажуть рідим і близьким, куди йдуть. Є такі, які воюють ще з 2014 року, мають поранення. Є й такі, котрі з тих чи інших причин не змогли потрапити до Збройних сил. Наприклад, один боєць воює зі слуховим апаратом. Він ризикує цілковито втратити слух, якщо його накриє вибухова хвиля, і все ж він там. Ще один не зміг потрапити офіцером у ЗСУ, бо не має закінченої вищої освіти. А в ДУК його взяли, і він служить. Є й такі, що не можуть потрапити в армію через судимість, хоч їх і не так багато. Там дуже різні люди, різні прошарки: і підприємці, і селяни, і робітники, і студенти, які приїздять, як і я, на час канікул. Представлена вся Україна — від Ужгорода до Краматорська та Покровська.

— Після подібного досвіду у пам’яті залишаються певні образи-маркери, які періодично виринають у свідомості. Що у вас стало такими «маячками»?

— Найбільше, звісно, вражають люди. Незважаючи на війну, життя триває. Ще в перший день, коли тільки приїхав на передову і зайшов у приміщення, чийсь покинутий дачний будиночок, де ми жили, як раптом почався обстріл. Один з бійців, який повернувся із добового чергування на позиції, мирно спав. Рвалися снаряди із СПГ, або «сапоги», як там кажуть. Пізніше я вже навчився на слух розрізняти, чим саме по нас гатять... Один вибух, другий, третій — вже зовсім поряд, аж стіни затряслися. Я уже хапнув «броніка» і каску, хотів будити того солдата, щоб бігти надвір і десь, може, залягти. Адже якби снаряд потрапив у будівлю... Але тут раптом все затихло. Воїн і далі спокійно спав.

У пам’яті вкарбувалося також враження з іншого обстрілу: з одного боку лунають кулеметні черги, а коли ті затихають — з іншого відгукується стукотом дятел. Далі — знову постріли, а після них — знову дятел... А збоку ще час од часу звук бензопили: наші ріжуть дрова для грубки. І між тим — тиша. Там уже настільки звикаєш до стрілкотні, що коли раптово настає тиша, це більше насторожує.

Ще пригадую вигляд залізниці у частині, яка входить до «сірої зони». Чотири колії немовби у порожнечу, якими потяги не курсують уже кілька років. Похилі, погнуті під час боїв стовпи, проводи обвисли, і все те запущене, вкрите інеєм, аж моторошно.

— А місцеві жителі?

— Вони займаються звичними справами і начеб не звертають увагу на війну. Спершу це дивує, а потім розумієш, що у них просто немає іншого виходу, як продовжувати далі жити. От був випадок неподалік наших позицій: лунають постріли, триває перестрілка, а на льоду сидить рибалка... До речі, й Авдіївський коксохім продовжує працювати і випускає в небо хмари пари й диму.

Ще перед Новим роком прийшли до нас літні вже чоловік та жінка попросити продуктів «к празднічку». Командир розпорядився, і їм набрали два ящики провізії. Вони зраділи, але не могли те все донести. Тож ми їм відвезли, і я зголосився супроводжувати водія. Звичайна така хатина. Більше сільська, ніж міська.

Місцеві жителі не виявляють публічно своїх почуттів з приводу того, що відбувається, але перила мостів, автобусні зупинки, як і в наших краях, пофарбовані у синьо-жовті кольори. Висять українські прапори. Із владою я там не стикався, але, наприклад, «Нова пошта» працює. Відчуваєш, що ти в Україні. Ну хіба дещо більше, ніж у нас урбанізовані краєвиди з трубами, що стирчать у небо, із металевими конструкціями, залізобетонними парканами.

— А вас там як сприйняли?

— Власне, те, що я письменник і журналіст, тримав у таємниці. Утім, я завжди щось занотовував до свого блокнота: уривки фраз, розмови, картини побуту. Я ж знаю, що їх не придумаєш... Хлопці побачили, що я постійно записую і згодом дізналися, хто я. Тож навіть почали запитувати, чи буде книга про них. Тепер, після повернення, у мене розпочався, мабуть, найважчий етап: спробувати знайти слова, щоб правдиво передати не лише якісь картинки, зовнішні прояви, а й те, що в душі.

— Ви вже зробили якісь попередні висновки зі свого перебування у Промзоні?

— Я побачив там людей, які готові захищати Україну до останнього подиху, справжніх героїв. З одного боку, це вселяє оптимізм, а з іншого — тривогу за них. Бо ж тепер вони мої побратими назавжди.

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
21:01 «Витрати на ведення війни проти росії близько 5 мільярдів доларів на місяць»: про що пише світова преса photo_camera 20:02 На електромобілі не покатаєшся, на електросамокаті похвилинна плата, велосипеди – під замовлення photo_camera 19:20 У Тернополі чоловіку спалили авто, бо він не погодився залишити дівчину 19:05 Український борщ — офіційно під захистом ЮНЕСКО play_circle_filled Від читача 09:48 Зміни в Україні з 01 липня 18:05 У селі біля Тернополя землею присипало чоловіка photo_camera 17:00 Вторгували три тисячі гривень. Як маленькі тернополяни збирали гроші для ЗСУ? (ВІДЕО ДНЯ) play_circle_filled 16:00 Зламана огорожа, дроти та є ями. Однак кажуть, що всі спортмайданчики у нормальному стані photo_camera 15:35 У Борщеві зустріли тіло загиблого Героя Миколи Дитка photo_camera 15:03 Скільки коштуватиме навчання у тернопільських університетах та як вступити. Зібрали корисну інформацію photo_camera 14:30 Із 1 липня сигарети для нагрівання (ТВЕНи) визнані тютюновими виробами: що це означає 13:50 Платили готівкою чи чужими картками: скільки порушників оштрафували в громадському транспорті Тернополя 13:00 Кількаденні табори, розваги й навчання. Проєкт для дітей запустили у Тернополі (РЕПОРТАЖ) play_circle_filled photo_camera 12:30 Із 1 липня скасували пільгове розмитнення «євроблях» 11:50 2 липня у Тернополі працюватимуть сільськогосподарські ярмарки 11:05 Укрпошта з 1 липня змінила графік роботи і підвищила тарифи 10:29 Пенсії з 1 липня зросли: які будуть виплати 10:07 Комісія обрала три кращі концепції реконструкції Старого парку: що мають доробити автори ідей 08:53 На Тарнавського згоріла колишня дача play_circle_filled photo_camera 07:01 Сьогодні, 1 липня: День архітектури України
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up