Питання життя чи смерті: історія уругвайця, який обрав захист України

• Він їхав у потязі з Польщі в Україну. Чоловік у військовій формі з українськими шевронами, який розмовляв англійською. Поруч — дівчина-українка. Уругваєць Джуні три роки тому витратив усі заощадження на квиток в один бік, щоб встигнути на війну, за якою стежив з підліткового віку
• У тому ж вагоні їхав директор «Ветеранського простору» Дмитро Харчук. Він підійшов познайомитися, подарував легіонеру свій шеврон і за звичайною розмовою пасажирів почув історію про шість поранень та усвідомлений вибір захищати чужу країну як власну. Дмитро не залишився байдужим до почутого і запропонував висвітлити цю історію, щоб про шлях добровольця дізналися більше людей.

Мати знала — його не зупинити

До повномасштабного вторгнення він працював менеджером з логістики на стадіоні в Уругваї. Паралельно займався самоосвітою: вивчав зброю, тактику та підготовку екіпірування.

— Мені було 15, коли у 2014 році почалася війна, і з того часу я дуже уважно стежу за її перебігом, — розповідає ветеран. — Якби я міг повернутися в минуле і сказати своєму молодшому «я», що я буду воювати на цій війні, не думаю, що я б у це повірив, ха-ха.

Насправді він хотів приїхати раніше, у 2022-му, але завадили сімейні справи. Потрібно було владнати все так, щоб у разі його загибелі родина не залишилася у скруті. Мати ніколи не підтримувала цю ідею, проте знала характер сина і розуміла, що ніхто не зможе його зупинити. Зрештою вона прийняла це рішення і допомогла зробити підготовку максимально безпечною, а останні дні перед від’їздом вони провели разом.

— Моєю головною мотивацією було допомогти народу України, бо я знав, що мої навички тут так чи інакше стануть у нагоді. Це також було випробуванням для мене самого — подолати страх і просто «стрибнути в прірву», — каже Джуні. — Я витратив усі свої гроші, щоб приїхати сюди. Якби щось пішло не так, у мене не було б можливості повернутися додому — це було питання життя чи смерті.

Отримав запрошення до ГУР 

До легіону він потрапив через набір по електронній пошті. Дочекався підтвердження, щоб одразу після перетину кордону розпочати оформлення документів. За час служби траплялося багато речей, які важко забути. Одна з них — загибель літньої жінки у Краматорську:

— Коли я зайшов, щоб перевірити ситуацію, і знайшов її мертвою на підлозі, це було невимовно болісно. Людина, яка не мала ніякого стосунку до війни.

Інший епізод — бойове зіткнення з російським спецназом. У 2023 році його група швидкого реагування (QRF), якою він командував, щойно завершила п’ятиденну ротацію на передовій. Тоді такі виходи ще не були масовими. Почався напад, і четверо бійців вирішили повернутися на допомогу.

— Коли ми йшли під артилерійським вогнем, я вирішив «зафіксуватися» і подивитися на карту, щоб правильно знайти місце для атаки ворога з флангу. Мені вдалося відключитися від усього, що відбувалося навколо, і зосередитися на навігації, поки навколо все вибухало. Я знайшов місце, маневрував туди і атакував ворога з боку, де вони були повністю відкриті. Ми знищили всіх 11. Наступного дня я отримав повідомлення із запрошенням до ГУР.

Залишився тут: чудова країна

Найважчим випробуванням на початку стала зима. В Уругваї немає справжніх холодів, тож українські морози принесли багато страждань. Згодом легіонер отримав шість поранень. Через це та хвилювання близьких він вирішив взяти коротку чотиримісячну паузу, яка згодом затягнулася до семи місяців і зрештою привела його до цивільної роботи. Зараз він працює в компанії, що надає тренувальні симулятори та проводить пряме навчання солдатів.

— Я вирішив залишитися і жити тут, бо це справді чудова країна. Оренда житла та продукти коштують доступно, природа різноманітна, інфраструктура та громадський транспорт — на належному рівні. А люди мають сильну ментальність «не лізь у чужі справи» — тут тебе ніхто не турбує.

Зі своєю дівчиною Софією він познайомився через Tinder. Спілкувалися півтора місяця, перш ніж зустрітися особисто. На четвертий день знайомства вона запропонувала йому переїхати до неї. Це було саме під час переходу з легіону до ГУР. Вони провели разом три тижні цілодобово, а потім він знову поїхав на фронт.

— Мені дуже важко надавати належну підтримку, — веде далі Джуні. — Я дуже орієнтований на пошук рішень і мені важко пам’ятати, що не всі люди такі, як я. Наприклад, Софія: я дійсно намагаюся з усіх сил надати їй ту підтримку, якої вона потребує, але я не ідеальний. Це нормально, бо вона розуміє наміри. Саме це має значення.

Мріє про тихий куточок

Цю війну він відчуває на різних рівнях. Каже, що відсутність дій та уваги з боку українців у перші роки — 2014–2016 — дозволила російському опортунізму взяти гору.

— Це дуже боляче, бо ситуація могла б бути набагато кращою, якби українці серйозно поставилися до війни на сході, — розмірковує. — Тепер усі платять за це. І, звісно, огида до росіян, які руйнують незліченні життя лише заради урядової вигоди, повторюючи безглузді брехні. Уся ця ситуація жахлива, справжня східноєвропейська драма.

Після війни він хоче придбати будинок десь «посередині» між містом і селом.

— Щоб ми могли називати це місце нашим маленьким тихим куточком світу, насолоджуватися відеоіграми, мати таку розкіш як займатися улюбленою справою та створити сім’ю, щоб показати дітям світ, хай який він іноді буває потворним, — підсумовує Джуні. — Для мене особисто це було б чудово, але подивимося.

Читайте також: Майстерність, що конвертується у Starlink: у перший день виставки з молотка пішли дві картини

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.