Півтора року на візку: історія тернополянина

Уже півтора роки Сергій Цитріков пересувається на візку. В 2017 році в себе на господарстві Сергія вдарило струмом і він отримав важку травму.

• Я стояв на металевій драбині і ненароком торкнув рукою провід, - розповідає Сергій. – Однією рукою тримався за драбину – іншою вхопився за провід. І мене так вхопив той струм, що не відпускало. Змушений був ногами відштовхуватися, щоб впасти. Наслідки виявилися важкими: травма спинного мозку, перелом хребта. Того ж дня зробили операцію. Медики обласної лікарні зробили все можливе, але зараз маю інвалідність 1-ї групи. Звісно, бувають дива і бажання знову ходити є, але такі випадки – це рідкість.

Після травми Сергію довелося забути про свою професію будівельника. Він працював виконробом на будівельній фірмі. А також йому довелося змінити житло.

- Я жив на третьому поверсі, тож змушений був поміняти квартиру, щоб був ліфт. За допомогою Олександра Башти ми «вибили» в ЖЕКу пандус, щоб я ні від кого не був залежним. Також облаштували ручки біля ліфта, - розповідає Сергій.

Чоловік вважає себе активною людиною, багато їздить, не дивлячись на мороз чи сніг. Бути в чотирьох стінах вдома – це не для нього. Влітку без проблем може доїхати з БАМу в Центр на візку. Взимку, коли сніг і сльота, каже, що пересуватися важко. Спеціальної машини він не має, але просить допомоги знайомих, якщо треба кудись добратися. Але каже, що знає різні історії.

- В санаторії в Очакові я познайомився з чоловіком із Чорткова, - розповідає Сергій. – Він живе на четвертому поверсі і каже, що людей бачить раз на рік. Спуститися і виїхати на вулицю він не має як. Ото раз на рік рідні з’їхалися, знесли його вниз, і він поїхав в санаторій. Зовнішнього ліфта від влади він не може добитися. Хоча інший мій знайомий добився від міської ради, щоб ліфт йому таки встановили. Йому пропонували поставити зовнішній ліфт так як в його будинку вандали здали ліфт на металобрухт. Але він через суди домігся того, щоб поставили загальний ліфт, адже чоловік живе на 10-му поверсі.

Візок опанував за два тижні

Час своєї реабілітації Сергій називає періодом великої праці.

• Півтора місяці пролежав в лікарні, потім два тижні була реабілітація у військовому госпіталі у Львові, - розповідає Сергій. - Вони багато чому мене навчили, бо приїхав туди лежачим, а там за короткий час адаптувався до візка, одягатися сам почав. А потім ще півроку був в навчальному реабілітаційному центрі, отримав спеціальність оператора комп’ютерної верстки. Басейн багато допоміг. Так я намагаюся бути активним.

Чоловік каже, що звик до нового життя, адаптувався і, як кажуть, не розчарувався в житті. Життя продовжується, і він шукає можливості реалізовуватися в даній ситуації.

В Тернополі чоловік уже навіть пробував знайти роботу, але каже, що з цим є дуже великі проблеми. Передусім через нерозуміння здоровими потреб людей з інвалідністю.

- Коли я хотів влаштуватися на одне підприємство, мені дали заповнити анкету як для здорової людин, але ж бачили, що я на візку. В кінці було зазначено, що робота важка і стояча. На моє запитання, як же ви бачите мене як виконавця цієї роботи, якось так зіграли дурника, мовляв, не побачили, що я на візку, - розповідає про свій досвід Сергій.

У Львові в реабілітаційному центрі Сергій отримав спеціальність оператора комп’ютерної верстки, але каже що це навчання не конкурентне. Потрібно ще дуже багато самому вчитися. Мовляв, це ще не той рівень, щоб десь працевлаштовуватися. І він над цим зараз працює, можливо, зможе реалізувати себе у цій сфері.

Адже пенсія у людей, які отримали побутову травму є мінімальною.

- Хоча в мене і був стаж роботи, але пенсію призначили мінімальну – 1480 грн, - каже Сергій Цитріков. – Законодавчо ще передбачено допомогу на неповнолітніх дітей. Ще у 2008 року вона становила 150 грн на одну неповнолітню дитину. Вже 2018 рік, а її розмір так і залишився на рівні 150 грн. Але справа в тому, що і її не дають, бо кажуть, що її порахували в суму пенсії. Куди я не звертався, нічого не допомогло.

Крім пенсії іншої допомоги у чоловіка немає, хіба що субсидію можна вважати допомогою до пенсії.

Дружина і діти – найбільший стимул бути сильним духом

Зараз Сергій виховує дітей. Синові вісім, він в третьому класі, дочці 10, вона в п’ятому. Розповідає, що допомагає дітям з уроками, а також допомагає дружині по господарству.

- Якби не дружина, діти, не знаю, як би усе було, - каже Сергій. - Вони мене підтримували з першого дня. От елементарне - коли я впав, мене поклали на тряпчані ноші. Відвезли мене в Шумськ, а потім хотіли транспортувати у Тернопіль на тих самих ношах. Дружина, яка  приїхала з Тернополя, там їм так «виписала», що мене переклали на тверді ноші.

Сім’я – це найбільший стимул не занепадати духом і рухатися далі, каже Сергій Цитріков.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.