Погрожували розправою, а сім’ю довелося переховувати. Начальник поліції Сергій Зюбаненко про особисте

Читайте другу частину інтерв’ю із виконувачем обов’язків головного поліцейського Тернопільщини. Говоримо більше про особисте.

Сергій Зюбаненко очолив головне управління нацполіції Тернопільщини 19 червня. Він отримав два місяці випробувального терміну від керівництва Нацполіції. І як бачимо, досить активно намагається показати себе з кращого боку. Оскільки у нашій області — він чужий, може, саме тому деякі тернополяни і мають надію, що будуть позитивні зміни в діях поліції. Так чи ні? Побачимо.

У попередній частині інтерв’ю, яку ми опублікували в газеті 1 серпня, розповіли про те, над якими справами зараз працює виконувач обов’язків та що вже змінив у колективі. У нас залишився блок питань про особисте, погрози його родині та про моральні переконання нового головного поліцейського, тож вирішили опублікувати цю частину, щоб ви могли скласти уявлення про Сергія Зюбаненка, як про людину. Як він сам каже, тримати слово — це головне для нього. А ми обов’язково це будемо відстежувати.

— Які професійні цілі зараз, як керівник, ставите перед собою у першу чергу?

— Усе перемогти, усе розкрити ще нікому не вдалося. Я прагну до того, щоб була позитивна динаміка у всіх напрямках, щоб люди бачили позитивний результат. Щоб більше злочинів були розкриті, а також ми працювали на їх попередження. 

— Чи вивчили ви вже найбільш резонансні місцеві справи, які тягнуться роками? Псевдоволонтерства, вбивства тощо? Де крапка в історіях не поставлена з різних причин. 

— Я поступово вивчаю кожну резонансну справу. Але скажу, що в кожного своя зона відповідальності. Якщо мої колеги не справляються, то на це буду реагувати. На жаль, і не на все ми, поліцейські, можемо вплинути. Приміром, на роботу інших структур. Та й не етично і не професійно з мого боку коментувати роботу прокуратури чи судів. Якщо я своїми діями можу десь зробити добре, то стараюся це зробити. А в інших сферах є свої відповідальні. 

Мій наставник — совість

— Чи є у вас конкретна людина, до якої можете звернутися за професійною порадою? 

— Кожен керівник проходив щаблі становлення. Були різні наставники, які колись вчили мене в тих чи інших ситуаціях. Тому от зараз помічаю, що в різні моменти несвідомо копіюю дії тієї чи іншої людини, коли я ще був лейтенантом чи старшим лейтенантом. Це називається професійний досвід. Але так, щоб сказати, що в мене є хтось один, то ні. Раджуся хіба що зі своєю совістю. Це чесно. Соромно буде дивитися в очі людям, яким ти збрехав і не допоміг, коли ти міг це зробити. Треба думати і про те, що подумають про тебе діти, коли підростуть, чи будуть пишатися. 

— До речі, про дітей і сім’ю, під час брифінгу ви наголошували, що родина має бути поруч. Чи вирішили це питання? 

— Я зараз розмежовую сім’ю і родину. Бо мав свого часу необережність дуже близько допускати до своїх рідних і представників преси, й інших осіб. Це зіграло поганий жарт. Тому я хотів би просто, щоб моя сім’я була поруч, щоб повертаючись з роботи, міг побачити і обійняти своїх дітей, почитати на ніч казку. Це дарує натхнення і сили. 

Але зараз для нас це важко, оскільки старша донька школу закінчує, менші ще надто маленькі. Але ми з дружиною говоримо про те, щоб вони перебралися в Тернопіль. Оскільки це позитивно впливатиме не тільки на нашу сім’ю, а й на якість моєї роботи загалом (посміхається — прим. авт.). 

— Де проживаєте у Файному? Чи плануєте мати власне житло тут?

— Я орендую квартиру в центрі міста. Помешкання тут, однозначно, отримувати не буду. У нас є велика кількість працівників, які виконують свій обов’язок на війні, які поранені. Тому, якби навіть була можливість отримати якесь житло, моя совість цього не дозволить. Я працюю зараз над тим, щоб певну кількість квартир отримали наші працівники. Але це не означає, що я буду входити в якісь зобов’язання міській раді. Це будуть законні джерела, які дадуть можливість забезпечити поліцейських житлом, на яке вони чекають довго років. Будемо робити все публічно, прозоро. Ті, хто заслужив — ті отримають.

— Скільки особового складу зараз виконують завдання у зоні бойових дій?

— Спеціальні підрозділи і ротації — це 50 на 50, половина відпочивають, половина виконують завдання в певних зонах. Багато працівників поліції пішли в «Лють», багато у зведених загонах, спеціальних підрозділах.

Чи хотів би жити в Тернополі

— Ви працюєте з 7 до 21, як зрозуміла із розмови. Звісно, є завдання і в інший час, бо нема нормованого робочого часу. Як відновлюєтесь емоційно, де черпаєте силу та енергію?

— Вода — моя стихія, після емоційної наради чи коли день видався важким — іду до Ставу. Мене просто зачаровує ось ця водойма в самісінькому центрі міста. Пройдусь по набережній — і все навантаження ось туди у воду бульк. І все. 

— Чи хотіли б тут жити? У Файному? 

— З моєю службою не знаєш, де будеш завтра. Але я ні від чого не зарікаюся. Тернопіль затишний і комфортний для життя. Я от теж думав, що Львів — не моє місто. Сам родом із Кременчука Полтавської області. А вже 12 років прожив у культурній столиці України. І це круто. Зізнаюся, ось це все старовинне одразу мені не сподобалося. А потім вся ця історична велич розкрилася переді мною. 

— Якщо перевезете сюди родину, Тернопіль точно стане комфортнішим.

— Це точно, для мене — так (посміхається — прим. авт.). 

— Ви згадали про Львів, тоді було чимало скандальних історій  про бізнес вашої родини у Криму та нерухомість. Як загалом ставитеся до таких матеріалів і наскільки готові відповідати на незручні питання?

— Я нічого не приховую. Були питання про квартиру тещі, вони (журналісти) пішли у квартиру, я їм влаштував таку можливість. Але зараз не хотів би вплутувати свою родину в оце все. Щоб були ці негативні коментарі, озлобленість. Щоб мої рідні страждали від надмірної уваги чи негативу. Особисто сам ніколи не ховаюся. Але додому зараз до себе сторонніх не запрошую…

Переховував свою сім’ю

— А погрози отримували? Які?

— Так. Були події Майдану, на той момент був начальником міського відділу. Займав досить публічну позицію. Ми були з усіма українцями, ми пояснювали, що не маємо ніякого стосунку до влади та інших речей. Втім, були погрози мені від певних осіб, рідних довелося переховувати, я боявся за їхні життя. Але я залишився на посаді, бо до мене не було питань, я такі перевірки проходив, що ворогу не побажаєш. Не зламалися, пережили, вистояли. Богу дякувати, що у Львові не пролилася кров. Це я вважаю своєю заслугою. Насправді приймати рішення в таких ситуаціях дуже складно. Бо загострення було максимальне. Там (на майдані) були різні люди, одні — за ідею, інші максимально налаштовані на агресію. І досить складно було балансувати ситуацію, аби ні з одного, ні з іншого боку не було кровопролиття. 

— Відколи почалася повномасштабна війна, чи думали вивезти свою сім’ю в безпечніші країни?

— Ні, дружина категорично не хотіла цього. У перші дні нас, як і всіх українців, ніби оглушили, не розуміли спочатку, що відбувається. Але за кілька днів усвідомили, що ми контролюємо ситуацію, потрібно діяти. І кожен із нас робить те, що повинен робити. 

Родина лишається у Львові, так, страшно. Одного разу від удару поруч у мене вдома вікна повилітали. Звісно, коли я на відстані, то хвилююся за дружину, за дітей. Ми всі живемо зараз одним днем і не знаємо, що нас чекає завтра. Але ми залишаємось у своїй країні і віримо в перемогу. А здобувати її маємо всі разом.
До 2014 року я був прописаний у Криму, ми там із дружиною одружилися. Потім виїхали і батьки коханої. Втратили все — і бізнес, і все, що мали. Але не це головне. Наша країна стільки вже втратила через росіян, що ми просто не можемо віддати їм більше. Ми точно переможемо і повернемо своє, це лиш питання часу.

— Якою, на вашу думку, буде наша перемога? 

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, увесь світ не міг повірити в те, що українці вистоять. Але що вони побачили? Наскільки ми сильні. Наскільки міцна в нас сила духу і єдності, ми незламна нація. От із таким присмаком і буде наша перемога. Але вона залежить від того, чи не втратимо ми оцю єдність. Знаєте, саме тому мене дратує оце гоцання під час війни. Одні власним здоров’ям і життя гартують нашу свободу, інші занадто розслабилися. Мене емоційно, чесно, то дуже нервує. Коли ідеш, музика грає, танці-веселощі. А в той же час я бачу зведення, коли везуть наших хлопців. Може, не правий, може, життя продовжується. Але це важко емоційно…

— Проблема в тому, що в нас не реалізують програм на підтримку ветеранів війни і їхніх рідних. 

— На жаль, так. Люди, які повертаються звідти, не розуміють, що відбувається тут. Ті, хто свідомо віддають своє здоров’я заради перемоги, мають розуміти, що, повернувшись додому, його чекають позитивні зміни. Ветерани війни мають бути затребувані тут, для них потрібно створювати робочі місця, розробляти програми супроводу та підтримки. Соціум має демонструвати свою вдячність. Щоб герої часом не ставали тут злочинцями. 

— Чи плануєте якісь інклюзивні програми для працівників поліції?

— Так, ми зараз реорганізуємо ситуативний центр. Хочемо створити певну кількість робочиз місць для тих, хто отримав поранення, хто має інвалідність. Звісно, ми не дамо сто робочих місць, але 10-20 — цілком реально. І  насправді ось така допомога від кожного з нас є дуже необхідною. І я завжди всім кажу: краще цю роботу зробимо ми, ніж потім нам допоможуть її зробити хлопці, які повернуться з фронту. З таким підходом треба ставити перед собою завдання і вирішувати їх. Потрохи, але маємо рухатися вперед. Я стояти точно не буду на місці. 

— Ви ж розумієте, що суспільство зараз перебуває у такому стані, що точка кипіння може швидко перерости у щось більше. На жаль, що ми спостерігаємо — навіть коли починаються якісь рухи з корупціонерами, то ці справи здебільшого розбиваються об скелі, розвалюються у судах. І це розчаровує…

— Усі негативні прояви рано чи пізно матимуть свої наслідки. Ми не росія. У нас таке рідко є, що десятками років сидять і керують. Тому всіх непорядних чекає така доля… ганьби і невизнання.

— Ваше призначення на посаду якраз співпало з гучними подіями на Тернопільщині, із затриманням деяких посадовців і нардепки. Спостерігаєте за цими справами?

— Так це ж добре (посміхається — прим. авт.). Усі хотіли, щоб всі органи запрацювали. І ніхто ж не дає вказівки зверху, щоб цього негативу не було. Навпаки. Ми знаємо, що багато чиновників корумповані. Тому це класно, що є такі руханки. Тернополяни мають бути щасливі. Думаю, це має бути запобіжником для багатьох інших посадовців, що їм не допоможе ніяка «криша». Ви подивіться, які були розчарування у людей у 2004-му, потім 2014-му. А зараз вже просто ніяк не можемо цього допустити. Війна має бути переломним моментом для всієї країни. Кожен на своєму місці має робити щось позитивне. Задля перемоги!

Читайте також:

Що задумав новий начальник поліції Сергій Зюбаненко? Есклюзивне інтерв'ю про майбутні гучні викриття

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.