Поховають у столиці… На фронті загинув стрілець та військовий водій Андрій Симоненко

• Коли росія напала на територію України, він, не вагаючись жодної хвилини, пішов до військкомату й записався у ряди добровольців. Про цього військового ніхто не в змозі сказати чогось поганого. Його всі навколо любили за доброту, щирість та простодушність.
• Життя Героя Андрія Симоненка трагічно обірвалося 6 червня. Солдат зі своїм побратимом потрапив під ворожий обстріл на Запоріжчині. Читайте його історію у матеріалі.

Співчуття з приводу смерті сміливого військовослужбовця 7 червня опублікували на сайті Тернопільської міської ради.

– Понад три місяці минає від початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала армія російської федерації проти України. Війна, з якою до нас прийшла загарбницька росія, забирає життя як цивільного населення, так і наших воїнів. Захищаючи Україну від російських агресорів, 6 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ольгівське Запорізької області загинув солдат Андрій Симоненко. Шануємо пам’ять усіх Героїв, які ціною власного життя відстояли майбутнє для нас! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас! – такі слова присвятив загиблому мер Тернополя Сергій Надал.

«Хочу його тут поховати, а доведеться у столиці…»

Симоненко Андрій Анатолійович народився 26 квітня 1978 року у маленькому селі Лосятин Васильківського району (тепер Білоцерківський – прим.) на Київщині. Колись чоловік займався підприємницькою діяльністю і мав у столиці меблеву фірму.

Згодом працював вчителем історії в одній зі шкіл. Дружина Героя Світлана – корінна тернополянка. У нашому місті живе її донька від першого шлюбу, син наразі за кордоном. Жінка має двоє онуків.

– Як познайомились з Андрієм? Я колись працювала на прийомі продуктів, а він возив до нас рибу. Приїжджав щопонеділка, ми розмовляли, знайшли чимало спільного. Коханий забрав мене до Києва. Там разом жили якийсь час, а потім поїхали на заробітки. Коли повернулись – три роки тому купили квартиру у Тернополі. Тепер вона пустує… – крізь сльози розповідає пані Світлана.

Андрій мав чимало друзів та знайомих – і в Києві, і тут. Жодної роботи, за словами дружини, не боявся й не цурався. Працював водієм маршрутки, опісля – влаштувався у місцеву філію магазину пластикових вікон Viknar’off.

Понад усе на світі Захисник обожнював свою родину, турбувався про її майбутнє та благополуччя, був гарним сім’янином – турботливим і люблячим.

– Він ніколи не казав на мене «Свєта», завжди говорив «Кохана». Ми прожили душа в душу шість років, а розписатися не встигли. Андрій обіцяв: «Коли дадуть відпустку – одразу підемо в загс!» Не встигли… Постійно казав, що зробить усе, аби мені було добре, – говорить дружина Світлана.

Був відданим Батьківщині та народу до кінця

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій Симоненко поцілував кохану й вирушив до воєнкомату підписувати контракт із ЗСУ. На фронт чоловік пішов воювати як доброволець.

– Сказав, що захищатиме своїх рідних і близьких від ворога. Чомусь усіма силами рвався на передову… Не втримала… – плаче пані Світлана.

У військовому білеті Героя записано, що він був стрільцем та військовим водієм. Службу проходив у 16-му окремому стрілецькому батальйоні, створеному в Тернополі на початку березня. 

За словами дружини, у день його смерті – 6 червня, Андрія відправили у бойову розвідку. Він з побратимом потрапив під ворожу атаку. Хлопців безжально розстріляли під селом Ольгівське на Запорізькому напрямку… Додому до Світлани військові принесли похоронку наступного дня.

– Виконуючи бойове завдання, у Запорізькій області загинув воїн та наш працівник Симоненко Андрiй Анатолійович. Він працював на посаді водія, був відповідальним, відданим праці та Україні. Висловлюємо глибокі співчуття близьким Андрія та ніколи не забудемо героїзм і мужність нашого воїна! Вічна пам’ять! – написали на сторінці компанії Viknar'off у Фейсбуці.

– Якнайшвидше, щоб такі повідомлення закінчилися, не треба для хлопців місця на цвинтарі! Хай всі повертаються ЖИВИМИ! Вічна пам’ять загиблому і наша подяка та молитви! – коментує допис Nadiya Sapishchuk.

– Вічна світла пам’ять тобі, СИНУ УКРАЇНИ! Низький земний уклін за подвиг! Співчуття рідним! Смерть ворогам! – додає Наталія Максимчук.

Про дату й час поминальної панахиди та похорону поки нічого не відомо. Однак, швидше всього процесія відбудеться на Київщині, звідки родом Герой.

– Я дуже хочу його в Тернополі поховати, та доведеться у столиці… Там у нього живе син, сестра з племінником, старенька мама, решта родини. У воєнкоматі Білої Церкви мені повідомили, що тіла Андрія і його товариша досі лежать в полі і їх ніяк не можуть вивезти через свавілля росіян. Обіцяють, що можливо вдасться це зробити через 7-10 днів, – зітхає Світлана.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває дружині, дітям, родичам, друзям, бойовим товаришам й усім, хто втратив близьку людину – Андрія Симоненка.

Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.