«Понад усе любив своїх донечок-квіточок!» У Тернополі прощаються з Героєм Андрієм Федорковим

• «Дякую тобі, Захиснику, за можливість моїм дітям бачити сонце та небо!» – такий коментар під дописом про загибель цього сміливого військового залишила одна з жительок нашого міста. Подібних фраз й емоційних слів безліч, та його ними вже не повернеш, а гіркоту втрати для рідних та всіх, хто знав цього позитивного чоловіка – не осягнеш…
• Стрілець-санітар Андрій Федорків з Тернополя смертю Героя поліг 28 травня при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Про неймовірно важку втрату 29 травня о 12:51 повідомила дружина військового Олена на своїй сторінці у Фейсбук.

– Вчора не стало мого коханого Чоловіка, найкращого Батька, люблячого Сина, Зятя, Брата… Того, який був променем світла для всіх! Покійся з миром, наш Янголе! Тепер ти серед Небесних Воїнів Світла! – написала вона.

Про Андрія ніхто не в змозі сказати жодного поганого слова. Він завжди був з посмішкою на устах, відкритий до людей, оптиміст, щирий та добрий.

Його товариші й знайомі досі не вірять й не усвідомлюють, що «Федьки» («Феді»), як «охрестили» чоловіка в спільній компанії, більше немає. На вівтар свободи рідної неньки-України й звільнення її від російських окупантів Герой, не вагаючись, поклав найцінніше, що тільки мав – власне життя…

«Був схожий на одного з красенів-ведучих СТБ!»

Федорків Андрій Михайлович народився 10 листопада 1983 року у Тернополі.

– Ця дата припадала якраз на День радянської міліції, який раніше святкували. Я Андрія потім неодноразово через це «підколював», мовляв, народився «мент». Ми з ним однолітки, цьогоріч йому мало би виповнитись 39 років, – розповідає про загиблого товариш Роман Оксентюк.

Вони з Героєм проживали в одному з мікрорайонів міста – на Новому Світі, й дружили ще з дитинства. Були в спільній «банді», в юності теж разом проводили багацько часу, а з підліткових спогадів можна написати цілу книгу!

– Ми часто «зависали» в парку Шевченка. Подорослішавши, всеодно підтримували зв’язок, збиралися з нашою «хлопчачою» компанією. Частенько зідзвонювались! Андрій мав машину – «дев’яносто дев’ятку», яка вічно ламалась. То він постійно телефонував до мене, просив або авто затягнути на ремонт, або акумулятор довести до ладу, або ще щось. Бувало, що ми й серед ночі вставали, аби виручити одне одного, – усміхаючись, каже пан Роман.

Андрій Федорків навчався в Тернопільській класичній гімназії, опісля – став студентом ТНЕУ (тепер ЗУНУ – прим.), досконало освоївши банківську справу. За спеціальністю чоловік був бухгалтером, тому певний час працював за фахом в місцевому Ресурсному центрі підтримки ОСББ.

З дружиною Оленою вони побралися у 2011 році й мешкали поблизу ТНВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - правового ліцею №2». Жили душа в душу, адже Захисник був люблячим й турботливим чоловіком, а згодом і батьком для двох діток.

– Читаю і плачу, пишу і плачу. Не можу повірити, що твого Андрія вже немає... Одразу згадала , як він приходив до нас на «форумівки», щоб тебе з дівчатами в кінці зустрічі забирати. Такий чорнявий, завжди був мені схожим на одного з красенів-ведучих на СТБ. Тільки місяць тому ти писала, що на війну відпроваджуєш, а зараз... Щиро співчуваю, і невимовно шкода... – так про померлого відгукується Galyna Denchyk під дописом його дружини.

«Донечки є його продовженням в цьому житті…»

Роман Оксентюк ділиться, що невдовзі подружжя Федоркових почали розвивати свій бізнес – заснували на вулиці Степана Бандери «Зооветкомору».

– Там був і зоомагазин, і ветеринарна аптека, і клініка для тварин. Олена є хорошим, справді кваліфікованим ветеринаром у Тернополі, тому допомагала звіряткам. Андрій більше займався магазином, бухгалтерією, закупками продукції. Всі питання вони вирішували пліч-о-пліч, ніколи не сварилися й разом проходили через труднощі, – говорить товариш Роман.

У соцмережах тернополяни пригадують, що Андрій був хорошим сусідом, зразковим сім’янином, добродушним і порядним чоловіком. Понад усе на світі Герой любив свою родину й Батьківщину, а ще мріяв, аби його кровинки – двоє дівчаток, жили у вільній й сильній державі.

– Світла пам’ять Андрію! Добрим і щирим він назавжди залишиться в наших спогадах! А дві донечки-квіточки є його продовженням в цьому житті. Нехай з Богом спочиває... – додає у Фейсбуці Iryna Matvieieva.

За словами друга Романа, якщо зустрівся з Андрієм десь у місті навіть випадково, то 5 хвилин це точно не триватиме. «Зависнути» з чоловіком можна було навіть на годину, а то й більше, таким цікавим співрозмовником він був.

– Завжди розповідав про якісь події, ділився своїми враженнями. Історії в нього були справді кумедні! Останній раз з Андрієм я зустрівся перед його ротацією на фронт. Товаришу дали відгул і ми побачились, побалакали. Я ще його додому підвозив автівкою. З іншими друзями знайшли йому військовий рюкзак, і Андрій особисто пообіцяв повернути його, будучи живим-здоровим. Але не склалося, ні річ не повернув, ні сам не повернувся… – зітхає пан Роман.

Війна забирає кращих із найкращих!

Роман Оксентюк розповідає, що на початку березня Герой зі ще одним товаришем з їхньої компанії – Андрієм Сухим, пішли записуватись в територіальну оборону. Там їм відповіли, що вона вже сформована, й запропонували стати добровольцями у лавах Збройних Сил.

– Хлопці, довго не думаючи, погодились. Так Андрій опинився у взводі, який воював на Запорізькому напрямку. Ми з ним регулярно спілкувались. Наші військові залишались на позитиві, жартували. Андрій сміявся, мовляв, навчився окопи «рити» на передовій, не втрачав піднесеного духу, – розповідає чоловік.

У ЗСУ Андрій Федорків виконував обов’язки стрільця-санітара. Друзям казав,  що його взвод обороняє територію, що веде на стратегічну дорогу до Запоріжжя. Військові до останнього захищали нашу артилерію від ворога.

Останнє своє фото Герой опублікував у Фейсбук 21 травня. Там він втомлений, але нескорений, позує на камеру смартфона у військовій формі.

В одній з сутичок із російським ворогом Андрій загинув 28 травня. Трагічна звістка сколихнула Тернопіль наступного дня, коли про смерть військового повідомив міський голова Сергій Надал.

– При виконанні бойового завдання, захищаючи Україну у Запорізькій області загинув тернополянин стрілець-санітар Федорків Андрiй Михайлович. Не забудемо героїзм та мужність нашого воїна! Вічна пам’ять! – написав він.

– Вічна і світла пам’ять Герою! Він віддав найцінніше – своє життя, за нашу свободу, волю, спокій, незалежність! Пам’ятаймо і Цінуймо цю пожертву, молімось за упокій душі Андрія! Вічная пам’ять, земля пухом, душі легкого спочинку. Співчуття рідним та близьким... Не пробачимо! Помстимось! – так коментує повідомлення житель міста Василь Михальський.

Без тата залишилося двоє маленьких діток, без коханого чоловіка – дружина, сотні тернополян – без вірного друга. Пам’ять про Андрія вічно житиме…

– Дякую всім за співчуття та щирі слова! Він завжди буде з нами! Він живе в наших донечках, яких до нестями любив! Він живе в моєму серці, яке крається та обливається кров’ю! Але є дещо сильніше смерті – ЛЮБОВ, яку ми відчуваємо до нашого воїна! Спи спокійно, коханий! Ти з нами, а ми з тобою… – відповідає на тисячі слів скорботи й суму дружина загиблого Олена.

Почався похорон військового Андрія Федоркова сьогодні, о 12:00, в Домі печалі, що на вулиці Микулинецькій. Поховали мужнього Захисника о 13:00 на Микулинецькому кладовищі.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває матері, дружині, дітям, родичам, друзям, бойовим товаришам й усім, хто тратив близьку людину – Андрій Федоркова.

Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.