Рятував захисників та поранених цивільних: історія херсонського нейрохірурга, який переїхав до Тернополя

Він знає, як це оперувати під звуки вибухів і коли за вікном ходять окупанти. Але не називає себе героєм, бо переконаний, зобов’язаний рятувати життя тим, хто цього потребує…

Про порятунок життя захисників в окупації та людей, які постраждали від обстрілів, – читайте у нашому матеріалі.

Знайомтесь, це херсонський нейрохірург Олексій Леонтьєв. До та під час повномасштабного вторгнення він обіймав посаду завідувача нейрохірургічним відділенням Херсонської обласної лікарні. Наразі працює за фахом у Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні.

Лікарня як друга домівка

Олексій Леонтьєв працює за фахом від 2001 року. У його обов’язки входить від консультацій пацієнтів і до хірургічного втручання, а головна задача - надати адекватну допомогу при лікуванні інсультів.

Коли 24 лютого російські загарбники розпочали повномасштабне вторгнення, Херсонщина – один із регіонів, який вдалося окупувати за кілька днів. Пересуватися містом було нереально, адже окупанти розстрілювали всіх, інколи і цілі машини з людьми. Тоді другою домівкою для херсонського нейрохірурга стало робоче місце.

– Ми від 24 лютого і десь до восьмого березня не виходили з лікарні, бо перші дні було небезпечно пересуватися містом. Під Херсоном були бої, нам постійно привозили поранених бійців, вони потребували нашої допомоги. Ми чули вибухи, але ставали і оперували, бо від наших дій залежало життя людини. А потім вже поранених стало менше і ми проводили планові операції, наскільки це було можливо. Попри те, що місто було оточене окупантами, людям вдавалося потрохи пересуватися і потрапляти в лікарню, – розповідає Олексій Леонтьєв.

Попри страх за власне життя та життя пацієнтів, лікарі не змінювали звичайну операційну на підвал чи бомбосховище. Зі слів пана Олексія, зробити це за кілька хвилин чи годин до операції неможливо, адже операційна – не просто лікарі, пацієнт та якесь обладнання, це цілий механізм.

– Ми виконували всі ці операційні втручання у хірургічному корпусі обласної лікарні. Вдень ми були на п’ятому поверсі, а вночі – на другому поверсі, де знаходиться наш операційний блок. Ми не оперували у підвалах, адже нейрохірургічна операційна дуже специфічна і має багато обладнання. Неможливо взяти і вивезти все з п’ятого поверху до підвалу та і варто розуміти, що це порушує норми стерильності, – каже лікар.

Справжнім порятунком для лікарів та пацієнтів були волонтери. Саме вони активно реагували на потреби лікарень та забезпечували їх необхідними матеріалами, продуктами, ліками. Разом лікарі протрималися до 25 липня.

– Якби не волонтери та їх підтримка, то ми б не протриматися так довго. Матеріалу, що був у нас на 24 лютого, вистачило на один-два місяці. І це враховуючи чималу кількість поранених. Жодних ліків від окупантів ми не отримали. Я пам’ятаю, як окупанти казали, що завезли 350 тонн гуманітарної допомоги і обіцяли розвести по лікарнях. Але що то завезли – ми не знаємо, бо ми нічого не отримували. Ліків не було. Я коли виїжджав, то у нас залишилося тільки 10 стерильних наборів, тобто ми вже і оперувати не могли, – додає пан Олексій.

Ми розуміли, його ніхто не врятує…

Окупанти неодноразово навідувалися до лікарень з метою співпраці та морального пресингу. А отримавши негативну відповідь, могли викрадати людей у невідомому напрямку. Лікар пояснює, розумів весь ризик, але враховуючи кількість пацієнтів та відсутність «зелених коридорів» боявся їхати.

–  Залишатися в окупованому Херсоні складне рішення, але насправді спочатку виїхати було дуже важко. У мене є знайомі, які виїхали у перші дні через Антонівський міст. Вони бачили спалену ворожу техніку, як лежали на узбіччях трупи. Було страшно, адже ще у будь-який момент могли розпочати перестрілку. Ті, хто виїжджав через Миколаївську область потрапляли під обстріли, були вбиті, поранені. Ті, хто виїжджав через Крим теж непросто. Там не всіх пропускали, були питання, – ділиться спогадами херсонець.

Коли лікарі поступово наважувалися на виїзд з окупації, у колеги зі Скадовська сталася біда – його син постраждав під час обстрілів і хлопець терміново потребував фахової допомоги.

– Частина ракети потрапила хлопцю в голову. Коли ця ситуація сталася, то ми забрали його зі Скадовська. Прооперували в Херсоні, він трохи відійшов і через місяць ми йому зробили пластику – закрили череп, бо у нього був великий дефект у кістках черепа. Ми закрили це сіткою. Це було 25 липня, а 26 ми виїхали. Ми не могли його покинути з такою травмою, бо це маленька дитина. Ми з колегами розуміли, що окрім нас йому ніхто не допоможе, – розповідає лікар.

 Родині лікаря пощастило, адже вони покинули територію Херсона вранці, 26 липня, а вже ввечері сталися перші вибухи на Антонівському мості.

 Моє місце в Україні

Залишивши родину у безпечному місці, херсонський лікар вирішує повернутися в Україну і захищати її від російських загарбників. До того ж, він ще отримав кілька пропозицій щодо співпраці від українських лікарень.

– Я вважаю, що якось чоловіка треба залишатися в своїй країні у такі важкі часи. Я спочатку розраховував, що мене візьмуть у військо, став на облік і чекаю, може ще і візьмуть. Ми у херсонській лікарні працювали на гідному рівні, тому не здивований, що отримав пропозиції і з Києва, і з Черкас і з Тернополя. Я переглянув всі варіанти, але вирішив залишитися працювати у Тернополі, – каже лікар.

Наразі Олексій Леонтьєв – завідувач нейрохірургічним відділенням у Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні. На запитання: «Чому саме Файне місто?» Він посміхається і пояснює своє рішення.

– По-перше, лікарня у гарному стані, все відремонтоване, все працює. Я хочу сказати, що це справжній європейський рівень і трохи навіть вищий. Тут не було нейрохірургічних відділень, зараз це поступово все створюється. А це куди простіше, ніж зі старої системи робити нове. Я завжди кажу, краще малими кроками. Тим паче і в мене, і в колег є досвід, тож ми будемо враховувати все і робити, як треба, – додає лікар.

Лікар з Херсона має великі плани на майбутнє. Зараз спільно із тернопільськими колегами вони відкривають нову операційну і готові вдосконалюватися, аби пацієнти отримували медичні послуги на найкращому рівні.

– Зараз у цій лікарні є ангіограф, також практично готова операційний блок та створили нейрохірургічне відділення. Хворі не мають втрачати час при інсульті, адже кожна година втраченого часу, це приблизно 22 мільйона нейронів гине. Тому треба набагато швидше надавати кваліфіковану допомогу, –  розповідає співрозмовник. – І створення та відкриття цієї операційної надасть можливість швидше пацієнтам отримувати допомогу. Це створюється не просто відділення під інсульти, а для загальних хірургічних справ. Це і остеохондроз, пухлинні чи інші захворювання хребта, головного мозку. Все це буде робитися тут. Ми вже маємо обладнання і маємо ще отримувати.

Сила в досвіді і команді

Медицина активно розвивається, і те, що ще кілька років здавалося недосяжним, сьогодні українські лікарі роблять фахово і без зайвих труднощів. Натомість, війна довела, все вдасться лише завдяки командній роботі лікарів та керівництва медзакладу, а також сучасному обладнанню.

–  Я зрозумів, що дуже багато на сьогодні залежить від керівництва. І тут, в тернопільській лікарні, керівник просто бере і організовує роботу, він не питає, де йому краще знайти те чи інше, він не пропонує купити дешевше обладнання, аби закрити більше потреб. Краще одне обладнання, але найсучасніше, що допоможе рятувати життя нашим пацієнтам. Керівники мають розуміти, що руки і голови в українських та закордонних лікарів однакові. Обладнання і технології багато чого вирішують. Людина може поїхати, навчитися користуватися новими пристроями, але якщо його не буде за місцем працевлаштування, то тут вже лікар не допоможе, –  наголошує пан Олексій.

У 2021 році нейрохірург підвищував кваліфікацію у Братиславі (Словаччина). Тоді йому вдалося поспілкуватися з провідними колегами європейських лікарень. Приємним здивуванням для пана Олексія стало те, що працюючи у звичайній херсонській лікарні, вони ні на крок не відставали від європейських колег.

– Я просто слухав досвід колег і розумів, ми у Херсоні на той час робили все теж саме. Ми супер-класного обладнання не мали, але нам вдавалося все проводити. Інколи сучасним обладнання навіть ділилися колеги з приватних медцентрів і так нам вдавалося працювати на високому рівні, – додає співрозмовник. – Приємно розуміти, що ми на правильному шляху. Ми поступово вдосконалюємося, розвиваємося. І дійсно, те що кілька десятків років тому могли зробити тільки лікарі Європи, зараз планова операція для наших лікарів.

І справді, лікарі – наші янголи у білих халатах. Попри утиски, страх та обстріли вони рятують життя інших і роблять все можливе, аби це життя тривало якомога довше. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.