“Щаслива, що росла не дитиною асфальту”: тернополяни про своїх бабусь і дідусів

Мета свята – показати представникам старшого покоління їхню необхідність, важливість і значимість для онуків. У будь-якому випадку, це свято гарна нагода згадати про своїх дідусів та дідусів, ще раз їм подякувати за все, що вони для нас робили і роблять. 

Їх потрібно просто слухати 

Ольга Гордієнко, координатор соціальної ініціативи “Єднання поколінь”:

- На жаль, моїх бабусь та дідусів не має вже. Це сумно, адже найважче це те, коли люди мають до кого прийти на вихідні, чи приїхати на свята, а я ні.  Найбільш приємними залишилися спогади про дитинство в селі. Бабуся, як завжди, порала худобу, а дідусь столярив. Навчилась у них всього: готувати, старанно прибирати, особливо мити кутики на підлозі. А від дідуся навчилася тримати правильно рубанок і вправно працювати пилою. Дідусь часто розповідав про війну, бо був партизаном, а бабуся втікала маленькою на руках з братиком від німців. Спільно проводили літо. Так я ще й навчилася пасти корів та доїти корову. Зараз мені не вистачає їх, але тепер я маю понад 200 бабусь та дідусь в “Єднанні поколінь”. Це платформа створена перш за все для людей похилого віку, для надання моральної допомоги, залучення до різноманітних активностей, а також можливості відчути себе значущою частиною нашого міста. Основна ідея полягає в тому, що кожне покоління може збагатити одне одного. Там я всіх вважаю своїми, рідними, хоча в гості ходити ще не наважуюсь. А взагалі, головне лише тепер зрозуміла їх потрібно просто слухати, не потрібно коментарів, додаткових слів. Просто слухайте бабусь та дідусів і не обов'язково лише своїх!

Залишилась світла пам’ять про них 

Олег Синовець, громадський активіст: 

- На превеликий жаль мої бабусі та дідусі повмирали, зате в мене залишилася світла пам’ять про них. В шкільні роки мої батьки відвозили мене до бабусі в село практично на усе літо, щоб я пас корови та допомагав по господарству. Тоді я ще не розумів, що це були одні з найщасливіших днів мого життя. Я полюбляв теплими літніми вечорами розмовляти з бабусею, вона розповідала різні цікаві історії з життя. Шкодую лише про те, що в той час не мав змоги записати це на відео. 

Найсмачніші страви — досі, поза конкурсом, бабусині

Наталія Федорців, прес-секретар:

- Уже дорослою зрозуміла, як мені пощастило — мала двох дідусів, двох бабусь, а до 9 років — ще й прабабцю! На жаль, усі вже покійні, але це така любов-любов! Її страшенно не вистачає, але вона й досі гріє. Дід і бабця по татовій лінії, крім мене, мали ще трьох онуків, двоє з ними постійно жили. Вони для мене були “наші”, а в маминих батьків і бабусі я довго була єдиною внучкою-правнучкою, тож були тільки “моїми”, а я — їхньою Наталюсею, інакше й не називали. Саме вони бавили мене до років трьох, поки батьки не забрали в Тернопіль. Всі оті “тосі-тосі”, перші казки-віршики-приказки-пісні-колядки-щедрівки і “Отче наш”  - від них. Найсмачніші страви — досі, поза конкурсом, бабусині, від найпростіших до вишуканих пляцків. Дід з бабцею у свої 59 і 52 роки відповідно наважилися переїхати з Чортківського району у Великі Гаї, під Тернополем, і збудувати там нову хату, щоб бути ближче до Наталюсі. Це подвиг, я вважаю. Завдяки їм, ще й мій син, їхній правнук, не ріс дитиною асфальту. Бабця досі мені сниться в особливо скрутні моменти, втішає й жаліє. Дякую Богові, що вони в мене були.

Завжди чекаю бабусю у своїй домівці

Надія Німець, журналістка: 

- Мою бабцю по маминій лінії звати Любов, вона родом з Казахстану, зараз проживає у Росії. У віці п’яти років я разом з мамою переїхали до бабці на 8 років в Ніжегородську область. Пам'ятаю її смачні пиріжки і різноманітні смаколики, які б і сама хотіла навчитись готувати. Зараз проживаючи в Тернополі вже 13-ть років хочемо, аби вона переїхала жити до нас, оскільки в Росії вона залишилась сама. Минулого тижня вона приїздила вдруге до нас у гості. В подарунок привезла нам частинку лісу, біля якого ми проживали - засушені грибочки, запах яких одразу ж рознісся на всю квартиру. Звідси у дарунок вона повезла багато вишивок, як нитками, бісером так і алмазні. Каже, що вибір тут більший і різноманітніший. Днями їй виповниться 71 рік. Звісно, розумію, що проживши півжиття на одному місці важко його покидати, проте, сподіваюсь, що вона прийме рішення на користь сім'ї і ми тут зможемо її доглядати на старості, а ніж вона наодинці доживатиме роки. Де б ми не знаходились, з різними політичними поглядами і віросповіданням - ми є сім'єю! Я вдячна Богу за своїх рідних! Вітаю бабусю з таким теплим днем і завжди чекаю у нашій домівці!

Бабуся та дідусь - найближчі друзі

Степан Гречківський, культурний менеджер:

- Взагалі мої бабусі і дідусь мабуть для мене найближчі друзі. Коли був малим то усе літо проводив в селех, то в одних, то в других і це по особливому приємно згадувати. Якщо в школі вчився різним наукам, то у них завжди була школа життя. Дуже любив ходити з дідусем на рибалку, або з бабусею по гриби. На жаль, зараз не маю можливості часто приїжджати до них, але здвонюємось практично щотижня.