Герої не вмирають. Вони живуть у серцях тих, хто пам’ятає і щиро дякують за те, що віддали життя за нашу свободу. 19 жовтня виповнилося сім років з дня загибелі тернопільського пластуна, журналіста, фотографа Віктора Гурняка.
Усі, хто знав його, розказують про те, яким він був і яким міг бути, якби не війна…
Друзі щороку залишають дописи на пам'ять про Героя.
Уже сім років, як його не стало. Віктор Гурняк загинув у зоні проведення АТО. 19 жовтня… Рятуючи поранених бійців. Трагедія сталася у Луганській області, поблизу містечка Щастя. Він завжди був таким, самовідданим, добрим, кажуть друзі.
Кохана дружина Ірина і вся його родина дбають про те, щоб пам'ять про нього жила.
«А що ти зробив для перемоги?»
У ролі фотографа Вітя пройшов весь Майдан, він разом з іншими молодими людьми пережив усі найзапекліші бої. Він легко міг відкласти свою камеру і допомогти тим, хто цього потребував – піднятися колегам, медикам, активістам…У квітні 2014-го Віктор їздив в окупований Крим, потім у зону АТО. Як волонтер, займався забезпеченням «Айдару», а з літа офіційно пішов служити добровольцем у батальйон.
Відео дня
12 жовтня 2014-го Віктор написав свій останній пост у Фейсбуці: «До сліз… Мені більше всього хочеться вірити, що ми пам’ятатимемо подвиг усіх, хто віддав своє життя за нас з вами. Я хлопців з Донбасу знав кілька днів, цих, і багатьох інших, і їх смерть наче смерть близького друга. Мабуть, це важко зрозуміти, але не можна це забути. Вони, без сумніву, герої, як і всі інші, що ще живі. Перед очима пробігають їхні усмішки, їхні жарти. Боляче, але не можна зупинятися. Запитай себе, а що ти зробив для перемоги? Ворог не лише зовнішній, а й внутрішній. Вбий його в собі, і це буде помста за їхню смерть. Спочивайте з миром друзі…»
У серпні цього року Віктор Гурняк посмертно отримав звання Героя України.
Нагороду президент вручив рідному братику Остап Гурняк.
Віктор Гурняк завжди носив із собою прапор України. До свого останнього подиху. Він і загинув, тримаючи біля себе синьо-жовтий прапор. Друзі та всі, хто знали чоловіка, не можуть мовчати. Вони згадують його доброю думкою, добрим словом та добрим спогадом. Бо він заслужив.
Маленька доня Устя, на жаль, не може побачити татка, посміхнутися до нього. Але він живе у її дитячих спогадах. Добрий і усміхнений, найкращий – у спогадах коханої дружини та ще багатьох тих, кому пощастило знати Героя. Гартік – саме так його кликали друзі.
Він і досі живий. Його сторінка у Фейсбуці жива. Там багато добрих слів на згадку. Спогади про нього живі у серцях і душах багатьох.
Гурт «Тартак» Та Андрій Підлужний «Нічлава». Не кажучи нікому (2007)
«Сім років ти тримаєш небо»
Щорічно на річницю загибелі друг Віктора Назар Зелінка залишає на його сторінці чуттєвий допис.
– Вітьок…щороку в той же день, на тому ж місці… на Личакові… Вітьок... 7 років ти тримаєш нам небо... 7 років ти помагаєш нам зверху... Дякую Тобі! Вітьок… Тобі ще жити і жити було, Ти мав би ще зробити купу корисних справ і блін, деколи так Тебе бракує тут. Пам‘ятаємо... – пише він.
Товариш Віктора Ромко Колобочок також виставляє фото зі світлиною Героя.
– У мене на кухні небагато знимок. Але якраз навпроти того місця де я їм, стоїть ось ця. Я тако регулярно, коли протираю пороха і беру її в руки, то згадую про добрі діла. Зєля,то таке, але на мене ти желєзно можеш покладатися) ти б точно хотів шоб всі посміхалися і робили світ ліпшим. Пам‘ятаю… – пише він.
Іван Сприн теж коментує.
Воїном Світла називає Віктора Галина Ярцева.
– Ти живий, точно живіше багатьох, хто не спішить і боїться жити, – каже Інна Білецька.
З часом не стираються гарні спогади про Віктора.
Нехай Віктор спочиває у Божих обіймах! Дякуємо за все.
Наталия Малярова
Ростислав Гарасимчук