Скульптор, який малює… бензопилою

Митець із Техасу Ліланд Беті багато подорожує, створюючи в своїх мандрівках дерев’яні скульптури та великоформатні малюнки… бензопилою. Нещодавно в італійському дворику «Бункермуз» він представив свої роботи в рамках відзначення 130-річчя з дня відкриття першої в Україні етнографічної виставки.

Це вже третя експозиція Лінанда Беті в цьому закладі. Перша – «Що кажуть дерева?» відбулась у жовтні 2015 року, а друга – «Плин» у вересні 2016-го.

Особливість скульптур Ліланда Беті в тому, що для них він  використовує виключно сухі дерева, причому лише з тієї місцевості, де живе.

Творить у мандрівках

Ліланд Беті родом із Техасу. Йому подобаються подорожі. Спочатку був у Греції, потім приїхав в Україну, далі – в Турцію, тоді знову в Україну. Останнім часом мешкає у Тернополі.

За час перебування в Україні створив близько 35 робіт. Працював у парку культури в Львові, декілька скульптур виготовив в Києві. Також у його доробку – скульптури для «Фенернц-фесту», що відбувся у Бережанах, тернопільських фестивалів «Гамселить» і «Файне місто». Ліланд Бетті – один із учасників Мистецької Резиденції імені Героя Небесної Сотні Назарія Войтовича,  тож побував на пленері в с. Травневе Збаразького району, де виготовив свій новий шедевр.

- Я скульптор, – розповів про себе Ліланд Беті.– Здебільшого роблю дерев’яні скульптури. Взимку в Україні дуже складно працювати на вулиці, також важко заволокти дерево всередину, тому я експериментував із шматками дерева – створював принти. Працюю з бензопилою та іншими інструментами для обробки деревини. Я усвідомив, що дерево має неоднорідну структуру, тому можна по-різному виразити свої емоції. Я почав робити малюнки бензопилою. Тоді додався колір, пил і тирса, що приклеювалися до фарби.

Виражає мить краси

Для американського митця важливо не диктувати правила красі, а схопити природній момент.

- Я ніколи не зможу зрозуміти або ж контролювати процес творення, – каже Ліланд Беті. – Я можу тільки поєднатися з красою, яка чекає на мене. Намагаюсь дослухатися до неї, цінувати її, замість того, щоби вирішувати, що таке краса ще до того, як побачу її. Працюючи, забуваю канони та закони мистецтва, відпускаю думки та занурююся в момент, вільний від розмірковувань. Не вирішую, що правильно, а що неправильно – просто відчуваю мить і виражаю її.

З кожним новим деревом митцеві працюється по-іншому, бо кожне має свою структуру, свій «характер», тому одні відкриваються легше, інші — важче. Беручись за скульптуру Ліланд Беті й гадки не має, якою вона буде.

– Скульптуру можна розглядати з різних точок, і таке сприйняття я переніс у ці твори, – пояснює митець. — Працюю над ними на підлозі, тож ходжу навколо них, розглядаю з різних боків. Коли вони лежать на підлозі, — це їхнє природне положення. Коли маю розмістити їх у галереї, мушу визначити де верх, а де низ. Вже думав розташувати частину з них на стелі, а частину на підлозі.

Абстрактні пласкі скульптури

Ліланд Беті каже, що в морозяні українські зими йому було важко працювати із деревом на дворі і не менш складним було затягувати великі колоди до приміщення. Це посприяло винайденню власної техніки – малювання бензопилою.

Дерев’яні «полотна» митця – своєрідний сплав скульптури та малюнку. Від першої тут робота з фактурою, створення об’єму, від малюнку – використання фарб, нюансів відтінків, гри кольору.

— Якщо відносити їх до певної категорії, то це абстрактні пласкі скульптури, – зазначає Ліланд Беті. –Після того, як я зробив кілька таких робіт, мені більше сподобався процес вирізання на дерев’яній плиті, тому почав працювати у цьому напрямку. Спочатку це були досить ілюстративні твори, які ставали все більш і більш абстрактними. Я фокусувався на моменті творення, адже робота з деревом – це своєрідна медитація. Повністю віддавався процесу — ігнорував форму, композицію, не планував роботу наперед, припинив шукати щось логічним шляхом. Найбільше, що мені подобається в абстрактних роботах, — їх треба просто досліджувати візуально й на дотик.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google