«Слова, що лікують душу»: тернополянка Надія Громʼяк створює фотохолсти з авторськими віршами для захисників

Поліна Дайнега

Родинна світлина, декілька слів і пам’ять, яку хочеться зберегти на роки. У Тернополі діє проєкт «Сімʼя дорівнює суспільство», у межах якого українська поетеса Надія Громʼяк створює фотохолсти з авторськими віршами. До проєкту долучаються і родини українських захисників. Більше про ідею та натхнення творити – читайте у нашому матеріалі.

Для кожної сім’ї Надія Громʼяк пише окрему поезію – про любов, очікування, службу, втрати чи повернення додому. На один вірш може знадобитися кілька ночей, адже важливо відчути й передати особливу історію кожної родини.

Від музики до поезії

Творчість супроводжує Надію Громʼяк зі шкільних років, але особливу роль у її становленні відіграло навчання у Теребовлянському вищому училищі культури, де вона здобула фах художнього керівника.

– Ще у шкільні роки я відвідувала музичну школу, а саме напрямок бандури. І в той час мені привили любов до музики, до всього творчого. У мене була дуже гарна вчителька. А ось перші свої глибокі вірші я почала писати в училищі Теребовлі, а коли почався Майдан, то вірші стали важчими і глибшими. Далі перейшла на більш воєнну тематику, адже почалися бойові дії на Сході України. Чоловік моєї сестри пішов воювати, це був початок великого болючого періоду, – згадує Надія Громʼяк. – Вже тоді я розуміла, що ця війна, цей біль торкнеться кожного, доки чимало людей думали, що це там десь – десь на Сході України і до нас ця біда не дійде.

У 2025 році тернополянка вирішила заснувати авторський проєкт «Сімʼя дорівнює суспільство». У його межах вона створює унікальні роботи, у яких поєднує художнє оформлення та власні проникливі вірші. Долучитися до проєкту й замовити таку роботу може кожна охоча родина.

– Чому саме така назва проєкту? Бо перше, що ми маємо зберегти на сьогодні, – це сімʼю. Ви перегляньте статистику – розлучень більше, ніж одружень. Ми маємо зберегти наші українські родини, – каже пані Надія. – Роблячи у мене замовлення, люди в першу чергу дякують захисникам, адже за виручені кошти я можу їм подарувати таку картину з авторським віршем.

Пам’ять для родин захисників

Та проєкт має і соціальну складову. Для родин військовослужбовців, ветеранів війни, загиблих та зниклих безвісти захисників Надія створює такі роботи безоплатно. За час існування проєкту Надія створила вже понад 50 фотохолстів з авторськими віршами для родин захисників не лише з Тернопільщини, а й з інших областей України. Одну з них вона присвятила колишньому Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному.

– Кожна родина і її фото – особлива історія, а мій вірш – особлива душа, яку треба тонко відчути. Військовим та їхнім рідним важко розкритися, розповісти про себе, про свої сімʼї. Але завдяки моїй щирості та відкритості цього барʼєру та скутості у них немає. І це не те, що я собі вигадала, це я чую від них. Більше того, хлопці-військові кажуть, що мої вірші не просто беруть за душу, а вони її лікують. І ці слова – найбільша нагорода для мене, – каже Надія Громʼяк.

Серед тих, кому вже вручили портрет з авторським віршем, – діючий військовослужбовець Ростислав Круцько. Наразі він несе службу у 50-й окремій артилерійській бригаді. Разом із побратимами воює на Харківському напрямку. Також Ростислав є власником СТО у Тернополі, де безоплатно ремонтують авто для захисників.

– Залучала також і Михайла Білецького, який разом з братом пройшли російський полон у часи 2014–2015 років. Там дуже болюча історія, як мама чекала, як це було боляче. Надали мені фото, на якому матуся з двома синами, і у вірші вони дякували їй за те, що саме її молитва зберегла їх у ворожому полоні, – додає пані Надія.

Крім того, участь у проєкті взяла і Жанна Балдюк, мама загиблого на Луганщині воїна Артура-Артема Харіва.

– Для Жанни Балдюк був дуже болючий вірш, на самих сльозах – про сина та маму. Бо писати про щасливу сімʼю, яка дочекалася, чи писати про родину, в якій загинув, — різні речі, – каже пані Надія. – Мій чоловік знав цього захисника і він зі сльозами на очах приїхав додому, коли дізнався про його загибель. А найболючіше, що ще не один такий загине, поки закінчиться війна.

З родинами захисників Надія Громʼяк знайомиться через соціальні мережі, на благодійних заходах, а інколи – навіть просто на вулиці. Так вона познайомилася з військовим Олександром на позивний «Херсон».

– Останнє вручення було родині військового Олександра з позивним «Херсон». Просто я прийшла в магазин за канцелярією дитині, побачила цього чоловіка і одразу зрозуміла, що він пройшов важкий шлях війни. Подякувала йому за захист і запропонувала долучитися до проєкту. Він із дружиною погодилися, і я втілила в життя свою ідею. Коли вони побачили результат, то у нього були такі сяючі очі. Неможливо передати ці емоції, – розповідає пані Надія.

Наразі в роботі – вірш про родину військового Богдана Іваніва з позивним «Роккі». За словами пані Надії, достатньо було подивитися в його очі, і вона одразу зрозуміла: ця людина та його сімʼя мають бути в проєкті.

Таким чином тернополянка хоче виховати в людях культуру вдячності – щоб вони казали «дякую», розуміли захисників та їхні родини і виявляли повагу.

– Цей проєкт для мене мегаважливий, я відчуваю свою місію у цьому, таким чином хочу підтримати тих, хто чекає з війни, хто втратив на фронті. Медалі та грамоти – це супер, але я, пишучи вірші, хочу зробити так, щоб була памʼятка поваги та любові, а не сліз та болю. Щоб у майбутньому, коли закінчиться ця війна, картини з віршами залишалися в родинних оселях і вони показували своїм дітям, онукам і розповідали про те, що довелося пережити їхній родині. Щоб це було свідченням того, що люди памʼятають і поважають. І добре, що є люди, які памʼятають, і просять памʼятати інших, – каже Надія Громʼяк.