Смерть — десь поряд: двічі за літо святкував день народження

• На війні він «варить борщ». Так попросив конспірувати його головні завдання, щоб не видати важливої інформації. Ми продовжуємо проєкт «Героям слава» і сьогодні наш співрозмовник — колишній IT-інженер з Києва на псевдо Гудвін, який став частиною тернопільської артбригади.
• 36 річний Гудвін поділився своїм досвідом переходу з високих технологій у бліндажі та розповів, як його навички допомогли на фронті.

Добро переможе

Псевдо нашого Героя має цікаву історію. Зазвичай командири самі визначають позивні для підлеглих, але у випадку Гудвіна все було інакше. На початку війни поміж бойовими завданнями, побратими вирішили пограти гру «придумай собі позивний». Якщо обране ім'я не подобалося іншим, доводилося віджиматися 10-20 разів.

— Мені пощастило з першого разу, віджиматися не довелося, — згадує з посмішкою співрозмовник. — У перекладі псевдо означає, що добро переможе.

До військкомату він пішов разом із другом  у березні 2022 року. 

— До цього не служив в армії, далі — чекав два місяці, поки почався набір на навчання, — пригадує, — а вже потім мене розподілили в тернопільську артилерію. 

На той час він уже мав вісім років досвіду в IT-сфері та працював інженером у Києві. 

Ще у 2014 році життя йому пропонувало вибір: або улюблена робота за фахом, або АТО. Обрав напрямок ІТ, аби фінансово допомагати фронту і утримувати родину.

А ось у перші дні війни 2022 року Гудвін вагався. 

—  Війна без мене, я без війни — ці суб'єктивні співставлення переслідували мене, — ділиться Гудвін. — Думав, чи буде це правильне рішення: зі спортом та фізо не дружив — істинний фізик, не знав, чи «витягну». Тиждень обдумував, але все ж вирішив, що ця війна не буде без мене. Взяв лідерство над собою, зібрав свої знання, досвід і вирушив у військкомат. Друга в лави ЗСУ прийняли одразу, а нашого Героя варто було підготувати. 

Чекати — найважче 

У навчальному центрі, де Гудвін пройшов місячне навчання молодого бійця,  відкрив для себе чимало нового. Армія, за найпершими спостереженнями Гудвіна, це — зріз суспільства. Тут люди — з різних сфер, усі вирвані із своїх зон комфорту, в той же час розширює коло знань, відкриває нові можливості.

Спочатку він не знав, ким саме буде в армії, морально готувався до найгіршого, включаючи штурми на нульових. Він чекав бойових завдань, а замість цього тривалий час перебував на пункті постійної дислокації. Каже, що це було непросто — лише очікувати. 

— Це був один з найскладніших періодів: думав, що йду на війну, а потрапив в армійську рутину, — ділиться розчаровано, — розвантажити і завантажити снаряди — було найприємніше заняття — хоч якась діяльність.   

Коли хлопець на позиції пошкодив ногу, Гудвін отримав шанс потрапити на бойові завдання, адже саме його призначили на заміну.  

Починав з «Трембіти»

Першою зброєю  Гудвіна був американський «Стінгер», якого хлопці жартома називали «Трембітою». Тоді він служив у батареї ПЗРК (переносних зенітно-ракетних комплексів).   

До осені 2023-го був прикомандирований до одного з підрозділів, а восени взяли в підрозділ, зарекомендував себе позитивно.

Найнебезпечніші моменти були під час контрнаступу влітку 2023 року. 

— Коли ти на виїзді, ніколи не знаєш, у яку ситуацію потрапиш,  КАБи прилітають без попереджень, — говорить Гудвін. —  Тоді двічі за літо святкував день народження. Ворог завжди близько і ти постійно відчуваєш його присутність. Смерть — десь поряд постійно, сердечко йокає часто…

Він також підкреслює, що важливою є підтримка побратимів. За словами Гудвіна, в їхньому колективі зустрічаються бійці різного віку — від 25 до 45 років. Спочатку всі притираються, зізнається, що побут в армії — це складне питання, особливо коли дорослі люди перебувають на п'яти квадратних метрах, але з часом команда стає єдиним цілим. Тепер підрозділ як велика сім'я, хоч люди — дуже різні, але об'єднує спільна мета, прагнення, усвідомлення ролі і завдань кожного. 

Обережно: «заміновано» 

На передовій завжди панує напружена атмосфера, де бійців уже нічого не дивує. Але навіть тут в епіцентрі війни, іноді трапляються несподіванки. 

— Перша лінія, околиця Гуляйполя, виходжу на позицію з «Трембітою», усе спорядження — на мені, трохи їжі. Кулеметні черги, гради, артилерія — наче кадри з якогось бойовика, — пригадує Гудвін. — Аж раптом чую, щось шарудить. І тут бачу стареньку бабцю, яка спокійно збирає хмиз для печі. Я думав, що в тих місцях уже давно не залишилося цивільних. Це був один із найбільш незабутніх моментів. 

Однак поруч із драматичними подіями трапляються ситуації, що додають трохи іронії.

 — Наше особливе обладнання часто викликало зацікавленість у місцевих жителів, вони забирали його як трофеї. Тож ми придумали ставити таблички «заміновано», щоб відлякувати. Одного разу бачимо, що сапери ходять, шукають міни, готують позиції для колег. Ми підійшли, пояснили їм ситуацію і всі посміялися. Але цей випадок ще раз підкреслює, наскільки українська армія цінує життя кожного бійця. Безпека завжди — на першому місці, і саме тому мене не брали в перші дні війни — без досвіду, без навичок, без належної підготовки. 

«Це — тато з Мусею»

Є моменти, що торкаються серця. Під час перебування в Гуляйполі Гудвін з побратимами побачили на вулицях залишених тварин. 

Підгодовували їх ті старенькі місцеві, що залишилися й не мали сил їхати. 

— Я вирішив їм допомогти, — розповідає Гудвін. — Одного разу взимку, коли волонтери запитували, що потрібно військовим, я сказав: «Нам нічого не треба, єдине — корм для покинутих тварин». Невдовзі надійшла посилка з Іспанії — 120 кілограмів корму, 10 мішків.  

Гудвінова турбота про тварин не обмежилася лише кормом. Зараз у нього вдома живе кішка, яку він привіз із фронту. 

— Це улюблениця моєї донечки, її звати Муся, — з радістю розповів співрозмовник. — Побратим привіз її ще маленьким кошеням з іншої локації якраз перед моєю першою відпусткою — я дуже хотів подарувати доньці тваринку. Кішка 11 годин була в дорозі, сиділа мовчки, наче відчувала, звідки і куди їде. 

У Києві є мурал, де зображений військовий з котиком, і донька, проїжджаючи повз,  завжди каже: «Це — тато з Мусею». Кішка особлива — не боїться навіть звуків шахедів, які часто чутно в столиці.

«Варить борщ»

Після переформування окремих підрозділів Гудвін таки повернувся в ІТ. Далеко не всі деталі зі своєї роботи він може розкрити через секретність, усе зводить до короткого: «варю борщ». «Інгредієнти до борщу» часом доводилося шукати по півроку, аби завершити роботу над важливим технічним проєктом. Саме в контексті запитань про найприємніше, що відбулося з ним за час війни, він згадує:

— Це була мить, коли хотілося розкоркувати шампанське, — з відчутною досі радістю в голосі згадує артилерист, — Бо раптом у тебе це виходить, це результат, який спонукає продовжувати. На жаль, я не можу розповісти про те, над чим саме працював, але досягнення були важливими для подальшого виконання завдань. 

Інноваціями свої проєкти не вважає,скромно називає їх незначним покращенням. Водночас визнає, що тут виріс професійно, навчився новим мовам програмування, пізнав всі радості обробки сигналів DSP, осягнув нову царину практично «з нуля». Жартома додав, що після війни можна дітям іграшки робити на основі набутих знань. 

За заслуги у своїй «кулінарії» Гудвін отримав Відзнаку, а на запитання про справжні кулінарні здібності відповідає:

— Колись приготував картоплю для підрозділу, то їв її сам, тому, коли повернуся додому, обов'язково буду вчитися готувати. 

Та найближчі цілі — перемогти ворога, повернутися неушкодженим. 

— Дай Боже, щоб наші «борщі» завжди були «смачними і поживними», — підсумовує він із посмішкою.

Читайте також: 44 бригада відзначила ювілей та продовжує боротьбу за незалежність України

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.