Книжку про життя у повоєнному Тернополі представили краєзнавець Тарас Циклиняк та автор спогадів свого тернопільського дитинства Олександр Столяров.
Як відновлювали Став, як створювали парк Шевченка, де, коли з’являлися будинки, які ми зараз бачимо щодня, і ще багато цікавого – у новій книжці про Тернопіль, що вийшла першим накладом у видавництві «Крок».
Тернопільський краєзнавець, гід, екскурсовод, ініціатор проекту «СвоєРідний Тернопіль» Тарас Циклиняк днями презентував книгу «Пацани повоєнних років. Дитинство Тернополя», Він є автором ідеї та упорядником видання.
Книжка «Пацани повоєнних років» - це результат 10-річної праці краєзнавчих розвідок про Тернопіль.
- Коли взимку я зрозумів, що в мене є 800 сторінок тексту і це без фотографій, то мені вистачило розуму видати першу частину, - розповідає Тарас Циклиняк. - Чому радянський період? Чому 1945-1967 роки? Тому що це те, до чого ще можна доторкнутися, це найближча інформація для більшості тернополян. Театр, 3-тя школа, як з’являвся новий бульвар Шевченка, як з’являлися парки, коли відновився Тернопільський став, і багато багато інших побутових моментів ви знайдете в цій книзі.
Це краєзнавча хроніка про радянський Тернопіль, а також це розповідь про життя дітлахів, яким вони сприймали світ, яким вони сприймали Тернопіль, розбитий війною. Одним з тих пацанів був тернополянин Олександр Столяров, спогади якого є частиною книжки.
За словами автора ідеї, книжка допоможе усвідомити, що сталося з Тернополем в два повоєнні десятиліття, чому він саме такий, яким бачимо місто зараз. Вона дає можливість зрозуміти життя міста через спогади маленької людини. Тут багато іронії і багато можна прочитати між рядків.
Як розповідає Тарас Циклиняк, книгу він почав писати взимку, коли мав найбільше часу в році, бо ще працює гідом та екскурсоводом. А першою людиною, яка підказала ідею написання книги, стала 86-річна тернополянка Ірина Максимів, чиї спогади він записує на відео впродовж багатьох років. Жінка навіть слухати не хотіла відмовок про зняті відео, і постійно запитувала, коли ж буде книжка.
Книга, обсягом 320 сторінок, складається з трьох частин. Перша – це 50 старих листівок довоєнного нечіпаного війною Тернополя, щоб створити відчуття, яким був Тернопіль до війни.
Друга частина – це розповідь про життя тернополян, побачене очима хлопчака кінця 40-х-початку 50-х і навіть частини 60-х років від тернополянина Олександра Столярова.
І остання – це вибірка цитат із газети «Вільне життя» від 1945 до 1967 року, яка передає дух того часу.
- Я є упорядником спогадів Олександра Столярова, додав туди багато свого галичанства і приміток, я їх адаптував з його дозволу, додав багато світлин і фотографій, сучасних і давніх, - розповідає Тарас Циклиняк. - Дуже хотів, щоб був контраст, бо книга починається з красивих ситіли потім руїни, а далі йде статистика. На перший погляд цитати з газети можуть здатися сухими і нецікавими. Але згодом я зрозумів, що хроніка повинна бути зафіксована. Раніше я вважав, що після війни навмисне нищили будинки, що розбиті будинки розбирали, бо не знали їхньої цінності. А потім я читаю у «Вільному житті», що на вул. Пирогова стоять два цілі будинки. Товариш такий-то з такої-то контори мав прийняти їх на баланс, але не зробив цього, і люди забрали на патики дах, бляху на щось друге і цеглу на щось третє і - будинку не стало. І це ніяка війна. І такого було дуже багато. Тому багато усього розписано буквально по днях. А загалом свого суб’єктивізму я старався не додавати жодного, тільки в наголосах, крапках, комах, примітках.
Чому Тернопіль виглядає так як виглядає зараз, можна зрозуміти, прочитавши хроніку з «Вільного життя».
Упорядник книги каже, що свідомо не давав на сторінках жодних пояснень, щоб не відволікати читача від фото і тексту. Усі пояснення до фото є в кінці книжки.
- Дуже хотілося б, щоб було відчуття казки, бо я не історик, і не претендую на інше, це чистої води краєзнавство, я нічим не відрізняюся від вас, який з бабусею чи дідусем про щось говорив на кухні, тільки я те все записую, інколи нишком. Іронії в цій книжці тонни, надіюся для більшості вона буде непомітна, - каже Тарас. - В цій книзі можна знайти відповіді на питання чому ми так живемо, все це криється в тому періоді.
На червоних «нутрощах» книжки - цитата Тарасового улюбленого тернопільського персонажа Стахо-вар’ята.
- Для мене важливо, що на першій сторінці є цитата людини, яка мене вразила до глибини душі, - розповідає автор ідеї. - В 2013 році я дізнався, що в Тернополі жив такий Стахо Браніцький (Стахо-вар’ят). Цей чоловік народився приблизно в 1906 році. Його вважали патентованим злодієм, ведмежатником, він викруткою відкривав будь-який сейф. Це був корінний тернополянин, який вар’ював з усіх влад, революцій, часів і робив це вголос, робив це дуже іронічно. З ким би я не спілкувався з корінних тернополян з 2013 по 2019 роки, а це було більше 50 людей, всі щось згадували про Стаха. Якщо не бачили, то точно чули історії, або хтось щось переказував, або хоч тінь бачили. Така була людина-міф.
В цій книзі є лише одна його цитата, яка свого часу глибоко вразила Тараса.
- Одна корінна тернополяка розповідала, що Стахо не був пияком, але мусив заливати усе бачене горілкою, бо спокійно бачити те все не було сил, - переказує почуте пан Циклиняк. - Стахо приходив перед будинок міщанського братства, де зараз філармонія, а після війни там було ДАІ і міліція і кричав. «Пропала Галіція! Лишився злодій, курва і міліція». Кричав доти, поки хтось не виходив і не давав йому пару рублів, з якими він йшов до якогось генделика. Оця фраза – це моє ставлення до цього тому, і я собі дозволив винести її на форзац.
Зацікавлення Тернополем у Тараса Циклиняка почалося з 2009 року. За 10 років він записав на відео інтерв’ю більше 50 корінних тернополян, які відкрили для нього зовсім інший Тернопіль. Тарас каже, що за ці 10 років прожив 50 різних життів і цей процес міг тривати безкінечно, поки він не подарував свою техніку, щоб уже не було чим записувати.
Найцікавішим у всіх його краєзнавчих розвідках є люди.
- Прочитавши десятки досліджень про тернопільські події часів Другої світової війни, роблю для себе висновок, що більшість дослідників не цікавила доля пересічних тернополян. Мені завжди прикро було спостерігати дещо зневажливе ставлення до «живих спогадів» і мемуарів як явища. Також шкода, що поміж тим усім мало відтінків, а лише чорне та біле, лише свої та чужі. Моя книга не про пошук винних, які в кожній із наших голів СвоєРідні, - пише в своїй книзі Тарас Циклиняк.
Найулюбленішим є Тернопіль австрійського і польського періоду. Про описаний в книзі період говорить, що він абсолютно не близький йому і до радянської епохи він ставиться по-галичанськи досить скептично, але зважаючи на те, що це час молодості його дідуся і бабусі, мав обов’язок віддати данину цьому часу, в якому було і багато хорошого.
Одним з тих пацанів повоєнного Тернополя є Олександр Столяров.
У книзі пан Столяров розповідає як його батьки приїхали в Тернопіль, де вони жили, що робили в ті часи дітьми, які були розваги та забави, як заробляли і витрачали кишенькові гроші, про зброю та вибухівку, як в ті част був влаштований побут та багато іншого. Різних цікавинок в пам’ті про часи дитинства лишилося дуже багато, звісно до книжки потрапила лише невелика частина його спогадів.
Уже кілька років його спогади, думки, здогадки, усе, що бачив на власні очі можна почитати на його сторінці в Фейсбук. Але каже, що сам книги не планував писати, просто хотів залишити записані спогади своїм дітям і онукам. Але після зустрічі з Тарасом Циклиняком з’явилася така ідея видати ці спогади, щоб їх прочитали й інші.
- Я дуже задоволений, що люди прочитають про ті часи, - каже Олександр Столяров. - Часи були нелегкі, але разом з тим цікаві. То було дитинство. Наскільки воно було щасливе - можна здогадатися, бо то було повоєнне дитинство. Того для іронії на обкладинці є плакат «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство». А фотографія на обкладинці – це старе фото Тернополя, відтворене з плівки з приватної колекції Віталія Конька. Навряд чи хтось вгадає місце, де це знято. А це дитячий майданчик коло нинішньої «Корчми». Це середина Підзамче. Колись була така вулиця, яка тяглася під самим замком аж до Надставної церкви. Залишилося з усього Підзамче усього два будинки, а раніше це був досить великий район. От такі цікавинки і звели нас разом із Тарасом.
Тарас Циклиняк планує видати серію книг про Тернопіль.
- Я обіцяю, що буде продовження, - каже Тарас Циклиняк. - Буду долучати людей, які писали і пишуть про Тернопіль, бо це не є моя власність, а то не є моя книжка. Вона належить Тернополю і всім нам.
Наступна частина краєзнавчих розвідок із серії «Дитинство Тернополя» буде присвячена двом людям, які є дуже близькими для Тараса Циклиняка. Це Стахо-вар’ят і Діонізій Шолдра. У цій книзі будуть праці Олександра Столярова, історика Володимира Мороза, Марічки Юрчак. А об’єднувати цей том будуть розповіді про українців, про євреїв і про поляків, які жили в Тернополі.
Ще один том із серії книг «Дитинство Тернополя» буде про Тернопільський замок – це розвідки Юрія Вербовецького і Володимира Кріси.
І окремою книгою Тарас Циклиняк хоче видати довідник довоєнного Тернополя.
- Тернопіль 1937-1939 років буде зафіксований в адресовій книзі і карті, - планує краєзнавець. - Якщо ви не можете знайти якогось будинку чи людину, але точно знаєте що вона існувала, ви її там точно віднайдете. І найцінніше – там будуть спогади людей – від самого хорошого - з дитинства – і, закінчуючи, війною в найдивовижніших її проявах. Тому далі буде, але порційно, щоб не приїлося…
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 18 від 30 квітня 2025
Читати номер