Тернопільська журналістка Зоряна Биндас спить по 5 годин на добу

Вона живе роботою і шкодує лиш про те, що в добі не вистачає часу на те, аби втілити всі задуми. Відома тернопільська журналістка, радіоведуча, громадська активістка Зоряна Биндас розповіла про те, як встигає бути всюди, ще й знаходити час на сім’ю.

- Відколи зародилася твоя пристрасть до журналістики? Коли написала першу статтю?
- Я завжди знала, що буду журналісткою, ще зі школи. Та пішла вчитися на інженера, хоча вже з 1-го курсу працювала в ЗМІ. Але навчання теж любила, дуже скучаю за точними науками, страшенно любила математику, мови програмування низького рівня, комп’ютерну інженерію. Закінчила університет з червоним дипломом, керівник магістерської вмовляв йти в аспірантуру, та я відмовилась.

Скучила вже за ефірами

- Що тобі більше до душі – радіо, газета чи тепер вже телебачення? Де саме почуваєш більш розкуто і вільно?
- Ще у школі, роздумуючи, де б хотіла працювати, вирішила: поміняю газетну журналістику лише на радіо. Про телебачення просто навіть і не мріяла. Страшенно люблю тексти, вони заворожують досі. І радіо люблю. Обіймаючи керівну посаду, я – над процесами нашої радіостанції та телеканалу. Але скучила за ефірами, якщо чесно. Словом, почуваюсь добре всюди.
- З яких медіа сама черпаєш інформацію: сайти, газети, радіо?
- Давно не читаю газет, слухаю Українське радіо і Тернопільське обласне радіо, щоб знати, що відбувається у нас ефірі, та й просто цікаво. Крім того, інколи заходжу послухати ефіри наших колег з інших філій. Точно те саме з телебаченням. Моніторю інші ЗМІ, звісно, переглядаю сайти. Що ж до самоосвіти, то теж радо читаю профільні сайти, адже в медійному житті все швидко змінюється, головне — не пропустити щось важливе і не застрягнути на місці.
- Твоя перша керівна посада? Які якості, на твій погляд, повинен мати керівник-лідер?
- Це, мабуть, на «Ух-радіо» було. Кілька років я працювала там дуже натхненно, а потім більше зайнялась інтернет-газетою, яку ми створили з колегою. Керівник повинен дорости до цієї посади. Це може бути в 20 років, або в 40, або не бути взагалі. Я бачила дуже багато немудрих керівників, які самоутверджується за рахунок колективу. Тоді страждають люди. Керівник має розуміти, що він нічим не кращий і не гірший за решту колективу, просто ролі в команді — різні, функції інші, але всі одинаково цінні. На нашій філії, скажімо, в мене завжди відчинені двері та ввімкнений телефон, навіть уночі. Тож, буває, колеги дзвонять ввечері, на вихідні, приходять з ідеями, пропозиціями, з проблемами. Вони, надіюсь, розуміють: я відкрита. Радію, що вони почувають себе вільно.

«Завжди живу роботою»

- Відколи ти працюєш на Суспільному, чи змінилося щось для тебе у професійному плані? Як думаєш, на скільки ти виросла?
- Наша філія — це радіо і ТБ, якщо на радіо я знала все до найменшого гвинтика, то телевізійного досвіду практично не було. Довелось шкидко перемикатись і вчитись. На щастя, вийшло швидко. Було нескладно.
- Скільки часу присвячуєш саморозвитку і навчанню?

- Менше, ніж хотілося б. Постійно вдома купа книг, які я поступово прочитую, але купую нові, тож купа не зменшується, часу бракує. Крім того, кілька разів на рік відвідую тренінги та медійні тусовки, треба розуміти, куди все рухається. Хотілось би мати більше часу на саморозвиток, якщо чесно.
- Як думаєш, чи реально працівнику медіа не жити чужим життям (сорі за тавтологію)?
Мені тяжко відділити роботу від не роботи. Я досі всюди бачу інформаційні приводи, теми, потенційних гостей на ефіри, а зараз — ідеї для телевізійних та радісних проектів. Але це проблема:) Я завжди жила роботою.
- Як будуєш стосунки з колегами?
- У нас на філії працює понад 70 людей. Усі творчі — мої. Стосунки з колегами вільні та невимушені. Звісно, ми поважаємо один одного, в нас в колективі не було бунтів чи скандалів. На колектив гріх скаржитись, здебільшого всі серйозно ставляться до роботи та розуміють її важливість. Якщо зараз на Суспільному й залишились випадкові люди, то з часом вони відсіються. Маю надію, що й колег я задовільняю.

5 год. на сон – достатньо

- Ти спиш лише 5-6 годин у добу. Вистачає? Звідки черпаєш сили на роботу, театральну гру, громадську діяльність?

- З театром довелось зав’язати, але, надіюсь, туди ще я якось повернусь. Театр дуже люблю, але це забирало дуже багато часу, якого, на жаль, нема. Як все встигнути — не знаю, я переважно нічого не встигаю))). Але, на відміну від мого життя до Суспільного, зараз в мене одна робота, а не чотири, як це було колись. Тому вільний час я витрачаю переважно на біг, тренування, блог. 5 годин на сон достатньо, але інколи й по 4 години сплю. 6 годин — це вже розкіш. Але швидко відновлююсь, маю багато енергії, тому більше спати нема потреби.
- Як плануєш свій день?

- Мало планую, більше вже на ходу вирішую, що та як робити. Ніколи не записую планів, усе тримаю в голові.

- Спорт займає дуже важливу нішу у твоєму житті. Розкажи, яких висот плануєш досягнути в цьому напрямку?

- Висоти — річ відносна. Я розумію, що у професійному спорті мені нічого вже не світить. Я почала бігати після 30 років, не думаю, що можна наздогнати. Але як любителька хочу пробігти ще пару півмарафонів. Наразі мій час поліпшується, є зростання, це тішить. Наступного року планую бігати марафони, це забіги на 42 км, якщо все буде добре, то долатиму дистанції і в горах. Хочу також сходити на кілька сосолідних гір — 5 тисяч і вище, а далі — буде видно.

- Про які твої хобі тернополяни ще не чули?

- На дозвіллі чухаю котам шийки і гладжу пуза)). Ну, хіба не розказувала ніколи, що полюбляю озвучувати мультики, бавитись різними голосами героїв, імітувати їхню манеру говорити... Часом бавимось таким з чоловіком. - Чоловік працює з web-технологіями. Ти – творча особистість. Як вдається знаходити спільну мову?

- Чоловік, окрім іншого, музикант)) Тому він більше творчий, можливо. Я прагматична. Ми обоє вчились в тому ж університеті і на тій же спеціальності. Тільки він на 10 років пізніше. Тому ми можемо поговорити і про веб, і про творчість.

Найбільше цінує свободу

-  Що найбільше цінуєш у стосунках?

- Свободу.

- Які у вас з чоловіком спільні захоплення?

- Обоє любимо тварин, можемо залипати на відео з котиками і песиками цілими вечорами. Обоє слухаємо приблизно ту саму музику, ходимо на концерти. Насправді ми трохи різні в своїх захопленнях, але я не бачу в тому проблеми.

- Як любите відпочивати разом?

- Ми мало відпочиваємо і ще рідше — разом. Я переважно бігаю чи ходжу в гори, чоловік більше любить посидіти за приставкою. Інколи разом вибираємось кудись на день-два.

- Знаю, що ти обожнюєш підкорювати гори. А чоловік розділяє таке захоплення? Він любитель адреналіну?)

- Зараз він зосереджений на роботі, тож рідко активно проводить час.

- Назви п’ять речей, які би неодмінно хотіла реалізувати у своєму житті.

- Я скажу лише про свої хобі, бо робота та особисте — залежить не від мене одної. Хочу написати (чи то дописати) ще кілька книжок, пробігти дистанцію понад 100 км, сходити на гірку понад 7 тисяч метрів, або понад 8 ( як піде).

- Що порадиш жінкам, які мають мрію, але бояться її втілити? Як знайти себе у цьому шаленому світі?))) Не люблю щось радити: у всіх свої переконання, цінності і підходи до життя. Я ж вирішила керуватись гаслом «хочу — роблю». Менше треба думати-гадати, більше робити. Не зважати на перешкоди, бо переважно вони лише в нашій голові, думати про кінцеву мету.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.