Тернополяни Юрій та Леся Цікало розписали більше двох тисяч писанок

Більшість тих писанок, що зараз є вдома у пані Лесі, вона написала у лютому цього року. Каже, що мала велике натхнення до творчості

Подружжя тернопільських інженерів Леся та Юрій Цікало більше 25 років розписують писанки. На Тернопільщині це чи не єдина сім’я, де писанкарством займаються і чоловік, і дружина. За цей час вони зробили більше 2000 мистецьких виробів.

Майстри народної творчості неодноразово мали виставки, проводили майстер-класи, демонстрували свої роботи на мистецьких фестивалях. Їхні роботи є в Америці і Канаді, Хорватії, Бельгії. Були плани навіть побудувати музей писанок і відкрити свою школу писанкарства. Проте через економічну ситуацію у країні наразі це неможливо здійснити.

- Кілька років писанок узагалі не писали, - розповідає Леся Цікало. - То внуки були малі, то батьки хворіли, то роботи в селі було багато. Коли нездужала, теж не могла писати. Тепер уже внуки підросли. Я вже заслужила на те, щоб спокійно працювати. І дякую Богу, що маю можливість це робити.

Перша виставка подружжя відбулася в Тернополі в 1993 році. Тоді вони представили більше 300 писанок. А захопилися писанкарством наприкінці 80-х-на початку 90-х.

- У ті часи роботи не було, - пригадує пані Леся. - Спочатку було бажання просто мати роботу і давати собі раду. Я тоді в декреті була, якраз дочку народила. По телевізору побачила передачу про писанки і захопилася. Так почали писати писанки. Навіть вдавалося трохи продавати. По 10 доларів давали за наші писанки.

Уся колекція, звісно, не збереглася – чимало робіт подарували, деякі продали, чимало є за кордоном. Писанки подружжя є і в тернопільських музеях, частина зберігається в селі. Тож тепер доводиться писати нові писанки, аби підготуватися до виставки, яку родина Цікало планує показати наступного року. Кажуть, що потрібно розписати 200-300 писанок, аби люди мали на що подивитися.

Пані Леся розповідає, що вони з чоловіком - інженери, працювали разом у проектному інституті. Художньої освіти жінка не має, але колись певний час працювала на фабриці ялинкових прикрас - розмальовувала кульки на ялинку, свічники. Тож ці навички стали в нагоді. А в чоловіковій родині усі - надзвичайно творчі особистості: і чоловік, і його сестри - справжні майстрині.

- Я з Новосілки Підволочиського району, - розповідає пані Леся. – Не пригадую, щоб у селі було прийнято писати писанки. Уперше «живу» писанку побачила ту, яку сама ж і написала. То був символ сонця – зірка. А от мого чоловіка навчила розписувати писанки його мама, яка родом з Товстолуга, і бабуся з Львівщини. У них ці традиції передавалися з покоління в покоління. Така родина цікава – дідусь був греко-католицьким священиком, його вивезли в Сибір.

До речі, чоловік показав пані Лесі, як можна розписати писанку звичайним пером. Робота - дуже витончена, навіть краща, ніж коли виконувати її писачком.

Свої писанки тернополяни розписують звичайними перами, використовують віск із парафіном й анілінові фарби, якими фарбують вовну. На завершення вкривають яйце лаком.

Підготувати писанки - то чоловіча робота, зазначає співрозмовниця. Спочатку товстою голкою і дерев’яним молоточком треба зробити отвори, потім гумовою грушею видути вміст яйця, кілька разів промити. Гусячі яйця треба добре відчистити з порошком, а страусині - відшліфувати “болгаркою”, бо вони горбисті і з ямками, каже мастриня.

Цікаво, що писанки пані Лесі та її чоловіка оформлені по-різному. Пан Юрій пише переважно в стилі Трипільської культури – у білому, чорному і коричневому кольорах, з характерним орнаментом. А писанки його дружини – кольорові, з лебедями чи сонцем, безкінечністю, квітами. Кілька робіт зроблені в сучасній техніці травлення, коли розписану воском писанку тримають в оцті – писанка виглядає, як вирізьблена.

На писанках пишеться побажання, зазначає пані Леся. Це як поле, засіяне добром. Розмальовані яйця дарували рідним, дівчина - коханому хлопцеві. Там не може бути чогось злого. Дубове листя – символ здоров’я, квіти - весна, лебеді – вірність і кохання, зірка, соняшник – сонце.

Подружжя розписує і курячі, і страусині яйця, проте найбільше робіт – на гусячих.

- Дуже подобається саме на гусячому писати, - розповідає майстриня. – Воно має достатньо місця для малюнка. Кольори на ньому яскравіші виходять. Воно і фарбу краще вбирає. До речі, писанку неможливо повторити. І як яйце сприйме фарбу, завжди залишається загадкою.

Це складна і тривала робота. Аби розписати гусяче яйце, потрібно в середньому 10 годин. 

- Треба і руки вимастити, і не завжди вдасться задумане. Але то не описати словами, яка радість виникає, як легко стає, яке свято для душі, - каже майстриня. - Весь секрет – це натхнення і терпіння. Коли пишу писанку, тоді якось по-іншому дивлюся на життя. Усе матеріальне відступає на задній план. Ти ніби утікаєш від важкого життя. Має бути спокій, аби продумати малюнок, бо повторюватися не хочеться. Тепер мені уже ніби й легше, бо внуки підросли. Тож заслужила час на творчість.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.