Тернополянка Леся Голик пройшла 300 кілометрів дорогою, якою ходив святий Яків

- Я завжди дуже швидка, емоційна, а час моєї Дорогої Дороги - спокій та осмислення, - розповідає Леся Голик. - Мені подобається кожен крок по асфальту, піску, листю, пилюці. Кожен подих, який я пережила, солоної води, евкаліптового повітря і нагрітого міста. Кожна хвилина тиші, розмови, напруженого мовчання. Кожне слово українською, англійською, польською, іспанською, португальською, німецькою та іншими мовами, більшість яких я не розумію. 

Дівчина лише кілька днів тому повернулась із пункту свого призначення у місті Сантьяго-де-Компостела, де знаходиться могила Святого Якова та ділиться враженнями й порадами із друзями, яких зібрала на презентацію у Тернопільському молодіжному центрі.

Піти на прощу Леся вирішила спонтанно. Спочатку планувала лише відвідати двоюрідного брата в Барселоні.

- Я кажу до Олексія: "Давай я приїду до тебе на море", - розповідає Леся. Він погодився. А потім думаю: "Іспанія така гарна і побачити там хочеться багато" і кажу до брата: "А давай ще кудись поїдемо - він погодився". В Іспанії починається Дорога Святого Якова. Виявилось, що брат з дружиною планували вже давно піти. 

420 тисяч кроків за 11 днів 

Дорога Святого Якова, або шлях "Каміно" - місця, якими проходив Апостол Яків. Леся обрала шлях довжиною в 300 кілометрів, який пролягає через узбережжя океану. Вона подолала його за 11 днів.

- В кожного свій досвід подолання Шляху і мені здається, що це справді так. Однак з тих порад, що їх пишуть ті, що йшли Дорогою, дуже добрі є про зручне взуття, мінімум речей і англійські булавки, - ділиться досвідом Леся. 

Її наплічник помістив у себе 20 кілограмів. Вона називає його МаркО та пояснює, що ім'я придумала через те, що весь Шлях був промаркований вказівниками. 

- Щодо взуття, то це куплені за кілька місяців б/у босоніжки Тева і подаровані кросівки "Рібок", що мають прогулянковий вигляд, але по зручності - дуже класні, - каже Леся Голик. -  А ще треба шпильки - для всього.  Щодо потреб, то мені дуже цікаво слухати себе ці дні. Потреб дуже мало: йти, пити. Все.  Я забуваю про голод, втому, зовнішній світ, ні за ким не скучаю і майже не відчуваю ваги на плечах. 

У дорозі зустріла свій День Народження

- Цей екстра-день я зустріла у Віґо, - каже дівчина, - то був емоційний шопінг,  ті речі ще тиждень довелося нести на плечах, смачне морозиво і непристойно-шикарна вечеря як на паломників: морквяна зупа, піца, сири - чудове закінчення чергового року життя. 

Ще один особливий момент з подорожі - Саграда Фамілія або Храм Святого Сімейства.

- Це єдине рукотворне місце з усіх моїх мандрів, де я не можу стримати емоцій. Жодні інші, зроблені людьми речі, так не зворушують мене як Саграда Фамілія. - розповідає Леся. - Я просто прийшла і 20 хвилин не могла стримати сліз. Мені хотілось впасти перед храмом і просто дивитись на цю красу, але напевно, люди мене б не зрозуміли.

Вражень від подорожі Леся не може описати словами. Друзям привезла багато сувенірів, які розігрувала на зустрічі. Дівчина радить виходити із зони комфорту, адже світ такий великий... 

- Жодне паломництво не закінчується для мене кінцевою точкою на карті. Воно йде далі, в кожен наступний прожитий день. Сподіваюсь, Каміно теж, - каже паломниця.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.