Терпіти не можу пліток: що задумав новий директор «Української гімназії» ім. Франка? Ми запитали

Що збирається робити на посаді директора і як прийняли у колективі, який не одноголосно підтримав реорганізацію закладів? Чим захоплюється та чого терпіти не може від підлеглих і знайомих? Яку спадщину отримав від екскерівника гімназії Франка? Як із посади завуча школи вдалося зайняти крісло директора уже об'єднаного академічного ліцею? Про це та інше читайте в інтерв'ю «20 хвилин». 

Після супротиву батьків щодо об'єднання гімназії Франка і технічного ліцею із вересня у Тернополі таки запрацював Тернопільський академічний ліцей «Українська гімназія» ім. Франка. І його очолив 35-річний освітянин Микола Федоруц.

Він є кандидатом педагогічних наук, до цього працював заступником директора з виховної роботи у четвертій школі, вчитель географії та основ наукових досліджень. Про себе каже, що амбітний і завжди мріяв про керівну посаду. Та чи справді молодому учителю, завучу школи легко потрапити в крісло директора престижного закладу та утриматися в ньому? Не будемо робити припущень та розповідати закулісні моменти про кадрові призначення, які оповідають у соцмережах чи між собою. 

Оскільки як і заклад, так і директор розпочали нову сторінку, ми записали невелике інтерв'ю, аби дати розуміння, що чекає на заклад, які плани у нового керівника та що він може про себе розказати як про спеціаліста і просто людину. Далі читайте у форматі питання-відповідь.

—  Директор Тернопільського академічного ліцею «Українська гімназія» ім. Франка. Звучить досить солідно. Як почуваєтесь у цьому кріслі?
— Чудово, зізнаюся. І не лише через посаду, а тому що швидко знайшов таких чудових людей, які мене зараз оточують. Маю міцну команду, яка готова працювати та зміцнювати уже новий заклад. 

Чи є «кадровий голод»

— Ви повністю змінили склад заступників, не залишивши завучів попереднього керівника Анатолія Крижанівського. Чому?

— Я одразу вирішив, що має бути нова адміністративна команда. Два заступники попереднього директора написали заяви на звільнення із посад уже при мені, але вони залишилися вчителями у закладі. Це — Марія Антонівна Нова і Наталія Ярославівна Томків. Ольгу Павлівну Ензельт звільнено з посади заступника директора у зв'язку із реорганізацією закладу. Їй запропонували 21 годину тижневого робочого навантаження. 28 серпня вона написала заяву на звільнення з посади вчителя математики.

— Після того, як батьки учнів гімназії виходили на акції протесту та оббивали пороги міської ради, було чимало розмов про те, що в гімназії буде «кадровий голод», відповідно, багато звільнень. Скільки працівників із двох закладів — гімназії і техліцею залишили свої місця роботи? Чи були ті, кому ви не запропонували посаду у вже об'єднаному ліцеї? 

— Розмови були, але не більше того. Примусово ніхто нікого не звільняв. Із гімназії Франка загалом звільнилися п’ять працівників, ще четверо — із технічного ліцею. Усі інші залишилися.

— Скільки ж у вас зараз підлеглих та учнів цього року?

— У Тернопільському академічному ліцеї «Українська гімназія» ім. Франка цьогоріч маємо 890 учнів. Є 70 педагогів та ще 30 інших працівників.

— Досить великий колектив, погодьтеся. Тобто для вас зараз це ще й серйозний управлінський досвід. Чи маєте план, як керувати таким штатом? 

— Я звик до великої команди. Оскільки в четвертій школі був в адміністрації шість років. У нас було 78 вчителів і ще техпрацівники. Тобто до такої значної аудиторії звик.

— Зміна керівництва та сама реорганізація закладу відбувалася зі скандалами. Які настрої відчуваєте всередині колективу зараз, як вас сприйняли? Чи є скептичне ставлення, мовляв, молодий абощо?

— А як ви думаєте? Звісно, є такі відчуття. Є певні люди в колективі педагогів, які побоюються, а як же тепер буде. Чи не стане гірше? І це нормальна природна реакція. Нова людина, нові ідеї, нові методи роботи. Я бачу, що мене оточують класні висококваліфіковані люди, і мені з ними комфортно попри все. Ми ходимо коридорами, посміхаємося, вирішуємо робочі питання в доброзичливій формі.У нас нема пафосу та зверхності.

— Але ж ви розумієте, що ця команда досить тривалий час працювала із Анатолієм Крижанівським. І були не тільки батьки, а й педагоги, які не підтримали ідею злиття закладів. 

— У мене є певні ідеї, свої бачення, як запроваджувати зміни. І це нормально, бо новий керівник приносить із собою щось нове. Але хочу наголосити, що це не будуть лиш виняткові мої особисті рішення. Завдання, які перед собою ставлю і в перспективі, і у стратегічному плані, будуть обговорені колегіально. Для мене важливою є участь не тільки вчителів, а й батьків та учнів. Саме тому одним зі стратегічних завдань є розвиток учнівського самоврядування, коли діти зможуть доєднуватися до прийняття адміністративних рішень.

— Це буде учнівська рада чи щось у новому форматі?

— Маю новопризначеного заступника із виховної роботи — Зоряну Ярославівну Грабовську. Також є педагог-організатор Віра Степанівна Янушевська. Тож я переконаний, їхніми зусиллями та з допомогою колективу робота учнівського самоврядування в ліцеї перейде на новий рівень. У нас буде рада ліцею, до якої пропорційно будуть залучені педагоги, учні та батьки. І всі вони матимуть право голосу. Це є нормальна практика сучасної освіти. 

Чи є стратегія?

— Чи маєте ви письмову стратегію розвитку ліцею? 

— Так. І щодня працюю над її покращенням. 

— Поки ми говорили, зауважила, як розставлені речі у кабінеті. Ви перфекціоніст. 

— У всьому (посміхається — прим. авт.). Ось дивіться, маю для нотаток кольорові олівці (показує — прим. авт). А попередній директор залишив мені ось такі зелені. І я їх зберігаю. А ось ще записка, яку мені залишив Анатолій Васильович: «Так буде не завжди». А я кажу йому у відповідь: «Буде краще».

— Попередній директор присвятив цьому закладу багато років. У яких ви стосунках після всього, що відбувалося цього літа?

— У хороших стосунках. Не знаю, як він ставиться до мене, але я йому вдячний, що він дуже багато зробив для гімназії. Він був візитівкою цього закладу. Хоча нещодавно мав зустріч із випускниками, які зауважили, що при всіх директорах гімназія тримала марку. 

— Після того, як відбулося об'єднання гімназії і технічного ліцею ви зустрічалися, говорили?

— Лише по телефону. Коли я прийшов уже в кабінет, тут залишилися олівці і та записка.  

— По вашій посмішці бачу, що налаштовані позитивно. Але легко все не буде.

— Я хочу запалити вогонь у цьому закладі. Тут хороші учні, вчителі та батьки. Я відчуваю. Моральна підтримка від усіх мені важлива.

Що приніс із собою у кабінет

— З якими речами ви прийшли у цей кабінет? Що принесли?

— Настінний годинник мені подарували колеги із четвертої школи. Також я маю персональний блокнот із попереднього місця роботи. Сонячна система на полиці — з дому, вона важлива, бо я вчитель географії. 

— Чому ви подали свою кандидатуру на конкурс? Стати директором такого престижного закладу зовсім непросто. Як так вдалося?

— Зізнаюся, що керівником я мріяв бути завжди. Особливо задумувався про це останні два роки. Моя попередня директорка Наталія Іванівна Левенець говорила мені ще минулого вересня, що, можливо, четверта школа буде гімназією. І тоді я собі думав і намагався підказати, що ми можемо зробити цікаве, які нові профілі відкрити, аби стати ліцеєм. Я науковець, хочу, щоб у нас були захисти наукових робіт у МАН. Викладав у МАН і сподіваюся, що буду викладати надалі. Для мене надзвичайно цінна пошукова робота учнів, участь у конференціях, написання наукових статей, організація благодійних балів. Це те, що люблю.

— Ми трішки відійшли від теми. То чи легко було перемогти в конкурсі?

— Для мене надзвичайно важлива думка і повага моєї директорки із четвертої школи. Завдяки їй я став тим, ким став. Вона підтримувала мене у всіх починаннях. І в прагненні подати свою кандидатуру на конкурс — також. Подав усі необхідні документи, здав іспит на знання державної мови. І ось я тут.

— Ви багато разів згадували про благодійність. Як думаєте, які зараз мають бути традиції у навчальних закладах щодо вітань вчителів, організації батьками якихось заходів? Можливо, у вас є чітко сформульовані правила на старті? Наприклад, кошти на ЗСУ чи ще щось?

— Таких правил ще не ввели, але подумаємо про це. Хочу, щоб зараз і діти, і вчителі максимально долучалися до волонтерства. Маю досвід. Організував групу павучків, ми навіть маємо власну емблему. Разом з однодумцями і небайдужими робили основу маскувальних сіток для воїнів. І це не обплітати готову сітку, а робити нову. Учні мають відчувати, що вони також можуть бути дотичними до перемоги. Може, і батьки підтримають нас фінансово. Багато татів наших дітей — на передовій. І завдяки їм маємо змогу навчатися та розмовляти зараз. Я це дуже ціную. 

— Фінансова підтримка батьків — це про кошти у спеціально створений фонд чи це буде традиційна практика щомісячних платежів у касу закладу?

— Ні-ні, усе прозоро. Ми хочемо мати окремий рахунок, на який будуть поступати кошти. Вирішимо це питання на раді ліцею. Щоб була нормальна дієва практика. Батьки повинні бачити і розуміти, куди пішли їхні гроші. Тому лише так і працюватимемо. Якщо хтось має намір чи можливість технічно допомогти закладу — усе ставимо на баланс, ніхто собі додому не забиратиме. 

Чи любить подарунки від учнів

— Ну а ви особисто любите отримувати дарунки від учнів, які? 

— Учителі — теж люди. Якщо комусь подарують коробку цукерок, це цілком нормально. Знаю, що ніхто із колективу не буде просити чи вимагати. Якщо ініціатива йде від батьків чи учнів — зробити приємне — нічого поганого в цьому не бачу. Ми не говоримо про примус. Про це і мови бути не може. Не про дороговартісні дарунки. 

— Чи готові ви переймати традиції, які були до вас і в технічному ліцеї, і в гімназії? Чи все буде по-новому?

— Я готовий прислухатися до своїх колег, і усі позитивні практики ми будемо розвивати.

— Ви проводитимете більшість часу у стінах гімназії, а як щодо корпусу технічного ліцею. Часто вас там бачитимуть?

— Ми проводили спільну педагогічну раду. Мали батьківські збори. Також провели свято Першого дзвоника за участю ліцеїстів з обох корпусів. І на Коперника, і на Купчинського маю години викладання Основи наукових досліджень у старших класах. 

— Яким чином плануєте справді об'єднати два колективи в одне ціле? Щоб не було поділу на кращих і гірших?

— Будемо проводити спільні заходи для ліцеїстів. Учителі теж будуть спілкуватися між собою. Я буду працювати, щоб не було відчуття другосортності чи ще чогось. Усі діти однакові. Я не дозволю, щоб когось ділили на кращих і гірших.

— Учні, які у корпусі гімназії, матимуть змішану форму навчання, наскільки відомо. А ті, що в ліцеї — повними класами за партами. Проблема в укритті?

— Саме так. На жаль, у корпусі гімназії укриття вміщує лише 464 особи. Цього недостатньо, аби всі діти та працівники могли сховатися у випадку загрози.

— Чи пробували ви знайти сховище десь поблизу?

— Маємо три хвилини, щоб спуститися і сховатися у випадку тривоги. Краще змішана форма навчання, ніж ризикувати життям і здоров'я учнів. Тому будемо думати над різними варіантами. Але поки що так. 

До зими готуйся з літа

— Чи готуєтесь вже до зими? Чи маєте все для безперебійної роботи в умовах відключення електроенергії?

— Генератори є. Усіх інших елементів ще не вивчив. Останні тижні перед початком року були дуже напруженими. Тому всі технічні моменти я ще вивчу і підготовку почнемо завчасно. Учителі будуть працювати. Для нас не проблема цифрові застосунки. Ми вміємо працювати на різних платформах. Моїм першочерговим завданням є створити електронний журнал та електронний щоденник. У четвертій школі був адміністратором «Єдиної школи». Знаю, що це означає, коли вчитель у режимі реального часу в застосунку у телефоні ставить оцінки, «н» та домашні завдання. Є зворотній зв'язок між вчителем-учнем-батьками. Це дуже цінно, це на часі. Таким чином можна відстежити успіхи, побачити проблеми в процесі, а не в кінці року. Батьки повинні розуміти, що відбувається в закладі. Ми настільки цифровізувалися, що такі питання — мегаважливі.

— То коли це буде?

— Наступного року вже точно, але із січня, думаю, уже почнемо працювати в електронній системі. «Єдина школа» мені імпонує. Але розглянемо різні програми.

— З ким із директорів інших освітніх закладів ви маєте дружні стосунки?

— Я маю гарні стосунки із керівниками 28, 10, 14, 7, 16, 11 та інших шкіл, звісно, моя улюблена — очільниця четвертої школи (вона і далі підписана в телефоні «директор»). Я впевнений, що коли звернуся за порадою, вони мені допоможуть.

— Багато тернополян, зокрема, у коментарях на нашому сайті, критикували одноголосний лист, де всі керівники шкіл підтримали ідею управління освіти та міської ради про створення ліцею. Фактично це був і публічний виклик для попереднього директора. І, якщо говорити відверто, мало вигляд замовного розпорядження зверху. Яка ваша думка щодо цього?

— Варто уважно прочитати зміст, під чим саме люди підписалися. Це був лист не проти Анатолія Васильовича. Керівники були солідарні з тим, що ми маємо щось змінювати на краще. Бо змін ми хочемо всі, а от змінюватися, на жаль, ні.

— Які основні зміни побачимо найближчим часом?

— Перш за все, хочу налагодити чіткий діалог із вищими навчальними закладами, оскільки ми ліцей. Наші учні повинні мати чітку предметну співпрацю із викладачами університетів, таким чином отримувати не лише знання, а й розуміти, чи підходить їм обраний профіль. 

— З якого класу буде вже спеціалізація? 

— Із сьомого. 5-6 класи — це час на адаптацію, оскільки учні приходять із різних колективів, тут важлива робота психолога та класного керівника. Адже вони повинні «зліпити» ці міцні класні колективи.

Хто хвалить найбільше

— Традиція конкурсного відбору до закладу збережеться?

— Безумовно. Можливо, така практика буде і для десятих класів. За умови, що ми будемо мати вільні місця. Пріоритет матимуть ті учні, які навчатимуться у нас. Профілізація зберігається: фізико-математичний профіль, інформаційно-технологічний, філологічний (сюди ми додали ще англійську мову).

— Щодо особистого, розкажіть про себе. Які є буденні звички? Вподобання? Хто вас підтримує у всіх починаннях? Хто радіє успіхам? Від чого отримуєте задоволення?

— Я сам із Закарпаття. Мої батьки є простими робітниками. Навчався у педагогічному в Тернополі. Перфекціоніст, люблю порядок, пунктуальність. До вподоби їзда на велосипеді, щоправда цього літа не мав змоги покататися. Люблю ковзани, на роликах теж вмію їздити. А от із лижами не склалося. Кулінарія теж імпонує. Смакують закарпатські страви. Найближчі люди — то мої батьки. 

— Хто ж прищепив любов до вчителювання?

— Моя шкільна вчителька географії Ганна Павлівна Мирон. Я навчався у селі Луг Рахівського району, неподалік Румунії.

— Хто перший привітав із призначенням на посаду директора?
— Батьки. Потім зателефонувала директорка Наталія Левенець, а потім вже були інші. 

— О котрій приходите на роботу?

— За двадцять хвилин восьма — уже на роботі. Не люблю спізнюватися. Поки всі зійдуться, пишу в блокноті список справ на день. І в телефоні маю нотатник. Коли в маршрутці їду, то швиденько записую.

— Як ставитесь до спізнень підлеглих і учнів?

— Суворо. Учитель має бути вчасно на уроці. Дітей теж буду привчати до пунктуальності. Дисципліна формується з дому, зі школи. Коли учні спізнюються, учителі відриваються від навчального процесу. Але я розумію, що в наш заклад діти добираються не лише з Тернополя. Якщо так трапилося, що це не систематичні порушення і реально є вагома причина, то буду поблажливим. Чому я маю сварити дитину, якщо є ґрунтовні підстави?

Чи готовий звільняти

— Чого не сприймаєте як керівник, як людина?

— Як чоловік, не люблю пліток. Терпіти не можу, коли пліткують за моєю спиною. Коли є питання до мене — приходьте, будемо вирішувати. Особливо обурює, коли люди особисто мене не знають, а вже поливають брудом. А є такі, що хочуть то все переказувати. Я такого не приймаю. Будемо говорити віч-на-віч. 

— Бути керівником — це справді виклик. Це не тільки щось приємне, у майбутньому, можливо, доведеться звільняти працівників і ухвалювати інші неприємні рішення. Чи готові до цього?

— Буду діяти в правовому полі. Особиста неприязнь не може бути підґрунтям для таких рішень. Мають бути серйозні підстави. У мене в пріоритеті — учні. Для них ми тут є. 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.