"Це місце, де зцілюються". Після лаванди жителька Збаража готує для відвідувачів нові сюрпризи

Хто думав, що на клаптику землі, який лишився у спадок від бабусі з дідусем, будуть не городи, а цілі плантації квітів, на яких зможуть побувати сотні, а то й більше людей. Оксана Федчишин – ніби чарівниця, яка розіслала на полі цей фіолетовий килимок духмяної краси. Її лавандова феєрія підкорила серця багатьох. Важко знайти тих, хто не чув і не бачив тої краси. І хоч, можливо, цьогоріч вже не вдасться застати густого цвіту, буде нагода приїхати сюди і наступного літа. Та й лаванда – то ще не все. Адже пані Оксана висаджує нові рослини. Тож зовсім скоро зможемо побачити щось неймовірне.

З чого все починалося

Якщо думаєте, що мати цілу плантацію лаванди, що простягається на 20 сотках, - це просто, ви помиляєтесь. Насправді, то багаторічна праця, помножена на любов, турботу та шалений ентузіазм.

Зазвичай історії народження чогось прекрасного починаються з якихось пережитих трагічних моментів. Так було і у Оксани Федчишин.

Вона отримала спадщину від бабусі з дідусем – 60 соток приватизованої землі у полі і 20 біля хати у селі Зарубинці Збаразького району. За два роки пані Оксана поховала четверо рідних людей. Це був трагічний момент у її житті, важко було пережити втрату та хотілось заповнити порожнечу в душі.

- Тоді я захотіла, аби після них тут було щось красиве. І коли всі садили городи, я садила квіти, - ділиться жінка. – То було 2006-го року. Живу у Збаражі, частину квітів брала із власної грядки, щось купувала на ринку. Крім того, що я втратила рідних людей, пережила ще і важку хворобу. Лікарі  не могли мені допомогти, бо мала медикаментозну алергію, тому використовувала фітотерапію. Можливо, ось саме це і "кинуло" мене до землі. Я почала багато читати, вивчати рослинництво. Поступово і народилася моя жага до квітникарства.

Десять років тому жінка вперше висадила на своїх плантаціях лаванду. Духмяна, ароматна, прекрасна, чарівна, справді сакральна  квітка.

- Колись вона для нас була екзотикою. Символ чистоти та ніжності, щастя, душевного спокою та романтики. Я йшла до неї довго, але коли вже почала садити, то не могла зупинитися. Вона дарує щось неймовірне, вона зцілює і мене, і всіх тих, хто хоче нею милуватися, відчути неймовірний запах та доторкнутися до неї, - розповідає Оксана Федчишин.

Загальна площа, всіяна лавандою, - 20 сотих. Висота – півметра.

Має власну колекцію

Пані Оксана не просто висаджує квіти, аби щось цвіло та радувало око. Вона вже стала справжньою колекціонеркою. Навіть сама жартує, що, як "справжня жінка – захотіла, значить, повинна то мати".

- У мене дуже багато різних рослин. Бо люблю експериментувати і досліджувати, - продовжує вона. – Найцікавіше – то Гінкго білоба -  рід унікальних листопадних голонасінних рослин. Рід з'явився 270 млн років тому в Пермську добу. Це найстаріше дерево на планеті. Я випадково купила його у Тернополі три роки тому по акції – за 600 гривень. Колись воно буде великим деревом. Зараз ще невеличке – півтора метра, уже пережило кілька зим.

І це ще далеко не все. Земля, яку жінка має у користуванні, не лишається без догляду. Скрізь квіти, всюди щось цвіте – як не лаванда, то ліана, то альпійська квітка тощо.

Чим буде дивувати?

Зовсім скоро ми зможемо милуватися цвітом піонових дерев.

- Я висадила піонові дерева. У травні можна побачити красу цього розкішного куща. Він досить стійко переносить примхи  погоди і влітку, і взимку, а наприкінці травня просто вибухає пишним цвітінням чудових  квітів, - говорить Оксана Федчишин.

А вже у серпні жінка планує здивувати усіх своїм гібіскусовим гаєм. Це - дикі і окультурені рослини неймовірної краси, - говорить жінка. – Вони вже є. Їм три роки. За два роки, думаю, уже буде величезне кольорове полотно, здатне вразити багатьох. Адже треба, щоб рослини укорінилися. Щоб показати людям лаванду, наприклад, я чекала десять років.

Понад два тижні на плантаціях пані Оксани були сотні відвідувачів. Вона організувала зони для фотосесій. Охочих надзвичайно багато.

- Люди отримують не тільки красиві фото, вони починають інакше дивитися на світ, на речі. Одна дівчинка, виходячи з поля, сказала до мене: "Я змінилася, я стала іншою". І таких багато. Ми всі кудись женемось, за щось вболіваємо, а тут, наодинці з природою серед розмаїття та запаху квітів, ми згадуємо, що щастя – у простих речах. Воно поруч. Безумовно, я цим живу, зустрічаю схід сонця, проводжаю його за обрій, насолоджуюсь свободою. І я щаслива від того, що й інші можуть отримати її тут.

Черпає енергію із землі

Догляд за рослинами – це щоденна праця, відкладені інші справи, забутий відпочинок. Але воно того варте, наголошує співрозмовниця. Адже енергію для життя вона черпає саме з землі.

- Від ранку до вечора – я на полі. Часом і рідні ображаються на мене. Але в мене є пріоритет – рослини, мої квіти. Часом не встигаю стояти на кухні, вимити вікна до Великодня чи попрасувати речі, бо в мене є мої квіти. Дякую за допомогу усім тим, хто виручає – зрізати лаванду чи прополоти квіти. Ми команда ентузіастів, не маємо великих заробітків, хоч і продаємо частину квітів флористам та готуємо чаї. Після хвороби та смерті близьких у мене змінився світогляд. А працюючи з квітами, я ще більше усвідомила, що все – марнота, яка мине. А після себе ми повинні щось лишити. Щось прекрасне, неосяжне, що дарує радість, щастя та відчуття свободи, - завершує Оксана Федчишин.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.