“У другому класі я заробляв більше, ніж моя викладачка з фортепіано”. Юлік - про музику, псевдо, Дзідзя і прем’єру своєї пісні

- Зараз працюю над створенням нових пісень, - каже Юлік. - Я вирішив для себе, що головним пріоритетом для мене є сольна кар’єра, хоча раніше казав, що співати не буду.

20 грудня Юлік побував у Тернополі на презентації своєї пісні на місцевому радіо. У ексклюзивному інтерв’ю “20 хвилин” він розповів про своє псевдо, музику, стосунки з Дзідзьом, синочка Дениса та дитячі заробітки на весіллях.

До речі, багато шанувальників Юліка навіть не здогадуються, що насправді звати його зовсім по-іншому - Назар Гук. Хлопець зізнається, що любить обидва своїх імені. А псевдо Julik вже зареєстрував як торгову марку.

Каже, навіть в колі друзів його все частіше називають Юліком.

- Для мене обидва імені рівноцінні, - каже музикант. - Від Назара я ніколи не відмовлявся і не можу, а від Юліка - тим більше.

- Як з’явилося ваше псевдо? Чому Юлік?

- Юлік насправді з’явився дуже кумедно. У перших монологах Дзідзя про Мейсона була поштарка Катя-Єкатеріна, в неї був чоловік Юлік, який був на заробітках в Португалії. І так склалося, що я став Юліком, тим більше, що я теж був за кордоном, хоча не на заробітках, а вчився. Але все ж таки це було близько до правди. А  взагалі спочатку я мав бути Єкатеріною. Це було дуже смішно.. До речі, мою дружину справді звати Катя.

З іменем Юлік одного разу вийшла кумедна історія. Через півроку співпраці в гурті Dzidzio наша компанія організувала у Києві вечерю, на яку всі прийшли зі своїми другими половинками. Я прийшов зі своєю дівчиною, тепер моєю дружиною. І вона щось розповідає: “А Назар…” Всі дивляться на неї, Назар, тай добре. Вона далі: Назар, Назар. А потім Надя, - “муза” Дзідзя питає: “А хто такий Назар?” І тут ми розуміємо, що мене ніхто там не знає як Назара, крім Міші (Дзідзя) . І відтоді якось так пішло, що навіть дружина в компаніях називає мене Юлік.

- Як ви познайомилися з Дзідзьом?

- З Михайлом Хомою ми були знайомі ще до Дзідзя. В нього був гурт “Друзі”, я з ними грав на весіллях.  А взагалі нас познайомив мій теперішній кум, а нині гітарист гурту Dzidzio - Лямур. І коли цей гурт став досить відомий, Міша запропонував мені працювати разом і це затягнулося на шість років.

- Новина про те, що Юлік покинув Дзідзя, стала несподіванкою для прихильників гурту. Чому ви вирішили піти?

- Я людина, яка не любить сидіти в зоні комфорту, а в гурті Dzidzio ну дуже комфортно. І я захотів займатися чимось іншим. А щоб вийти з тої зони комфорту, треба почати робити щось нове для себе. Я почав займатися електронною музикою, став ді-джеєм. Я ніколи цим раніше не цікавився, не знав толком, що робить ді-джей у клубі. Але мені не було важко, мені цікаво, я і далі вчуся.

- Як Дзідзьо сприйняв звістку про те, що ви йдете?

- Ну, він не тішився. Перший раз я взагалі прийшов до нього, склав собі монолог, бо важко було казати людині, з якою працював багато часу: “Слухай, я буду йти”. І от на перших трьох словах він мене зупиняє і каже: “Даю тобі місяць , подумай”. Ну який вже монолог після того, я розвернувся і пішов, місяць, то місяць. Подумав і через місяць знову приходжу, кажу: ”Все таки вирішив, що хочу піти”. Він сказав: “Добре, якщо твоє рішення таке, чим тобі можу допомогти?”

Які у вас стосунки з Дзідзьом зараз?

- Дружимо. Недавно коли я представляв свою пісню у Києві, заходив у офіс і ми навіть вина випили за прем’єру моєї пісні. Дзідзьо завжди мені щось порадить, допоможе

- Ви з дитинства займаєтесь музикою. Де ви навчилися грати?

- Я навіть не пам’ятаю чіткої дати, коли я вирішив стати музикантом чи коли я ним став. Музика зі мною все життя. Мій батько був музикантом, грав на весіллях, в мами також музична освіта. В мене дома  завжди були музичні інструменти, я завжди ходив на репетиції з татом. З семи років я почав з татом грати по весіллях, - клавішником. Коли я був у другому-третьому класі і вчився в музичній школі імені Соломії Крушельницької у Львові, то заробляв більше, ніж моя викладачка з фортепіано. Музика мені подобалася завжди. У шостому класі я поїхав в Італію до мами, яка була там на заробітках. Там закінчив школу, вступив у консерваторію в Неаполі. Виступав з концертами в Італії, але прийняв рішення повернутися в Україну. Грав зі своїм другом, талановитим співаком Владіславом Левицьким, який на жаль кілька років тому загинув у аварії. Також працював на студії звукозапису, музикант завжди собі знайде роботу. У мене не було такого, щоб я не займався музикою. Зараз працюю над створенням нових пісень і продовжую гастролювати як ді-джей, пишу ремікси, клубну музику. Тепер я цим займаюся, коли у мене є час.

- До речі, часу стало більше?

- Ні, його менше. Я колись казав, що йду з гурту Dzidzio, бо хочу приділяти більше часу дружині, сину . Так не сталося, я трохи переборщив з тим. Тепер часу менше, роботи більше. Але я знаю, якщо я не зроблю цієї роботи, її за мене не зробить ніхто. Зараз живу і працюю у Львові, тут у мене своя студія звукозапису.

- Як ставиться до музики син?

- Він кожного вечора влаштовує мені концерти гурту Dzidzio. І тільки недавно розібрався, що я є на тих відео, які він дуже любить. Бо спочатку не розумів, чого це я тут з ним і там на відео. З Дзідзьом знайомий, тішиться. Іноді Дзідзьо висилає йому персональні відео-привітання.

- Який з проектів Дзідзя улюблений?

- Якщо чесно я люблю раннього Дзідзя, в мене багато класних спогадів, пов’язаних з цим періодом, починаючи від “Каділаку” і так далі. Насправді мені всі пісні подобаються, навіть нові, які з’явилися тоді, коли я вже не працював у гурті. “Вихідний” мені подобається. Навіть на своїх ді-джей-сетах іноді включаю. Завжди було цікаво, з Дзідзьом не може бути нецікаво.

- Як вам ваш образ в проекті Dzidzio?

- Це був образ молодшого брата, якому завжди діставалося. Це правда. В Дзідзя всі історії з реального життя. Тому десь воно так і було, - був Дзідзьо, який завжди вчить як треба.

- Чи часто впізнають вас на вулицях?

- Впізнають і це буває досить весело. Ось у Тернополі йду вулицею, а на зупинці якийсь хлопець не стримується і вигукує: «О, Юлік!» Це так смішно було.  А 19 грудня йшов у магазин, ходили веселі  люди після святкування Миколая, якийсь хлопець бив усіх різкою і каже до мене: «Ходи сюда!» Я кажу: «Чоловіче, та я старший за тебе!». Він: «О, Юлік!»

До речі, мої фанати з гурту Dzidzio перейшли за мною, дякувати Богу. Це приємно.

Стежте за новинами Тернополя у: Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.