На фронті мають один бліндаж на двох: закохані із 44-ої бригади одружилися на Донеччині

Оксана Чмиленко

Він — мобілізований боєць з Тернопільської області, вона — кухарка-контрактниця із Львівщини. Холодними вересневими ранками їх зігрівала кава, яку варив Мар'ян удосвіта, знаючи, що на кухню Ірина йтиме попри його бліндаж. Там, далеко від дому, на Донеччині, вони офіційно одружилися. Від командування бригади отримали подарунок — подорож у туристично-відпочинковий комплекс у Карпатах.

На свою службу вона проходила попри його бліндаж. Він щоранку пригощав її кавою. Очікуючи, запалював примус, готував заварну і завжди мав до кави шоколад. Чорний – такий, як вона любить. Поки колеги по службі ще відпочивали, вони, смакуючи каву, спілкувалися про все на світі. І це були найкращі, найтепліші осінні ранки, які давали надію і настрій на цілий день. Так серед обстрілів і небезпеки, яка постійно оточує на війні, зароджувалися щирі почуття наших героїв Мар'яна та Ірини.

Одружилися на Донеччині

Обом їм уже поза 40. Жінка в житті пережила чимало гіркоти і зневіри. Здавалось би, уже ніхто ніколи не достукається до її серця, та гірчинка десь розчинялася у каві з шоколадом, а душа огорталася теплом, залишаючи лише солодкий післясмак. Найперше, що зачарувало Мар'яна – це почуття вдячності в її очах, а її – його турбота. У кінці жовтня вони поєднали свої долі на Донеччині.

Найперше, що зробило новоспечене подружжя, отримавши відпустку, — оновили гардероб. Мар'ян дружину побачив у цивільному.

Відео дня

Не хотіли відпочивати у військовій формі, щоб не змушувати ніяковіти інших, тим же відкрилися одне одному по-новому — більш привабливими, адже досі бачилися лише в відтінках мілітарі. Далі поспішили на зустрічі з рідними.

— Можливо, якби нам було по 20, нам би нікого, крім нас, і не треба було, але ми уже у такому віці, що почуття відповідальності змушує усім приділити увагу, — говорить чоловік.

У Ірини — двоє чудових синів, то ж, звісно, мама не пропустила нагоди зустрітися з ними. Обидві родини сприймали пару дуже позитивно. Вдома звичайний похід до магазину займав значно більше часу, бо кожен, хто зустрів по дорозі, вітав, затримував розмовою на «декілька слів».

Всі ці обставини для них були новими і святковими.

Снилися вибухи

У Карпатах намагалися по-максимуму відпочити, насолоджуючись кожною миттю. Та зосередитися на відпочинку було непросто.

— Снилося, що уже десь «летить», прокидалися від вибухів, — згадує про фантомну тривожність Ірина. — Ми ще не скоро відійдемо від фронту. Там, у тихому місці, ще більше переживали за своїх побратимів, часто думали про них, як вони зараз, вони ж нам як рідні.

Дивувалися, як люди переймаються буденними дрібничками. Кажуть, що громадянське життя з гирла війни сприймається, як інший світ. Вражені, що в серці Карпат переважає російська мова.

Утім відпочинок був дуже корисним — як подих свіжого повітря. Цей медовий тиждень в Буковелі запам'ятається парі романтичною вечерею в готелі, яку організував Мар'ян, музеєм воскових фігур, підйомником і гірськими краєвидами, що зцілюють та змушують любити Україну ще більше.

«Дрова мокрі, але все буде добре»

Повернувшись на бойові позиції, Мар'ян з Іриною продовжують отримувати вітання, що їм неймовірно приємно.

Про якусь адаптацію чи акліматизацію після подорожі молодята і чути не хочуть. Кажуть, що не було проблем зі звиканням навіть попри холод і вологу погоду.

— Трошки важче зараз готувати в польових умовах, дрова мокрі, але нічого, все буде добре, — підсумовує Ірина. — Ми з усім впораємося: люди смачно їдять, дякують нам, а це — найбільша наша нагорода.

Про свої обов'язки на фронті Мар'ян говорить так:

— Я готую другу страву, постачаю боєкомплект.

Живуть у своєму бліндажі, який ще до одруження викопав Мар'ян з побратимами. Поміщається у ньому два надувні матраци і «буржуйка». Щоправда, зараз, коли в «домі» з'явилося більше речей, один матрац довелося спустити, тому стосунки стали ще тіснішими, жартує подружжя. Тут же Марян запитує, чи можна поскаржитися на дружину. Мовляв, такий порядок завела, що він тепер геть не знає, де що шукати, мусить щоразу запитувати, де його шкарпетки, каже, що боїться уявити, що буде вдома. Жартує чоловік дотепно, щиро і у кожному жарті відчувається любов і повага.

Посміявшись, додають, що тепер одне за одного більше хвилюються, але добре знають і розуміють «обстановку», а мріють передовсім про те, що й усі українці, — якнайшвидшу Перемогу.