Ліван – країна давньої культури, а про могутній кедр, зображений на прапорі, йдеться вже у творах давньошумерської і давньовавилонської літератури, створених п'ять тисяч років тому. Про життя української громади у Лівані розмовляємо із Ольгою Себлані.

– Я живу у Лівані з 1991 року. Ще під час війни (у цій країні – прим. ред.) приїхали з чоловіком по закінченні інститутів у Львові, – пригадує пані Себлані.

Жінка працює у Бейрутській національній консерваторії за класом фортепіано із 1997 року. Життям у Лівані вона задоволена.

- Оплата праці тут гідна плюс соціальний пакет, – говорить українка. – На життя вистачає сповна. Маю двох синів віком 23 і 16 років. Ми з чоловіком, а також наші діти отримали українське громадянство, постійно відвідуємо Україну.

Українки, за її словами, живуть у різних регіонах Лівану.

– Чи існує організоване культурне життя українців?

– Здавна культурне життя українок у цій країні обмежувалось подіями радянського культурного центру. І я брала участь у його роботі як музикант – акомпаніатор у дитячих масових заходах. Звісно, що є ще Церква. Одначе тут вона була і є проросійською. Ходити до церкви і молитися дуже хотілося. Тому, не маючи вибору, відвідувала храм Московського патріархату. Ми мріємо про свою церкву.

– Якими є досягнення і виклики для місцевої української громади?

– Так склалося, що українське посольство у Лівані традиційно займалося виключно технічними, офіційними питаннями. Тепер українській громаді у нашому посольстві надають приміщення для організації святкових подій, як-от День незалежності України, День національного прапора, Свято вишиванки... Наразі у нас є приватний Український культурний центр, ми чекаємо на відкриття офіційного. Громада живе – ми щодня спілкуємося через WatsApp. Очікуємо на призначення нового посла.

Ми маємо талановиту професійну піаністку Тетяну Прімак-Хурі. Вона – діючий виконавець. Крім класичної спадщини, Тетяна пропагує українську культуру. Виконувала Лятошинського – концерт для фортепіано з бейрутським оркестром, твори Лисенка, Бортнянського, Станковича. 24 вересня дала концерт творів Шопена і Шумана в університеті Баламан, що на північ від Бейрута.

– Чому і коли більшість українців виїхали до цієї країни?

– Переважно це жінки, які вийшли заміж за ліванців, коли ті навчалися в українських університетах.

– Чи важко тут адаптуватися?

– Молодому поколінню україночок пощастило більше, ніж нам. Ліванці Україну люблять. Вони високо оцінюють красу нашої природи, Карпати, українську жінку, її вроду, мудрість, волю і силу духу. Деякі жінки тут дуже щасливі, народжують по четверо-п'ятеро дітей. Ліванці - чудові чоловіки, сім'я у їхній культурі – пріоритет. Великі сімейні клани тепло приймають наших дівчат. Щодо труднощів, то вони полягають у побутових питаннях, необхідності подолати мовний бар'єр.

У Лівані проводять фестивалі класичної музики, джазу, арабського мистецтва. Естрада теж займає почесне місце. Відбуваються майстер-класи в консерваторії... Тобто тут творчій людині є де себе реалізувати.

– Як місцеві жителі ставляться до українців? Чи існують стереотипи?

– Нам, українцям, у цій країні довіряють і нас поважають.

– Ким працюють українці у цій державі?

– Як хто. Дехто занурюється в сімейне гніздо. Хтось починає працювати в школах. Наші люди викладають мови - англійську або французьку, музику. Є інженери. Я починала з приватних уроків гри на фортепіано. Саме приватна практика тут затребувана, і її дуже добре оплачують.

– Чи українці, які приїхали у Ліван нещодавно, планують там залишатися назавжди?

– Я мало кого знаю із новеньких. Але від тих, з ким спілкувалася, чула, що вони приїхали будувати в Лівані нове життя. Кожна мріє про своє жіноче щастя. Чи назавжди? Не знаю, але майже всі відвідують рідну Україну, в основному влітку, з дітками під час шкільних канікул. Часто ліванські чоловіки приєднуються до них. Україна надихає. Дівчата готують борщі, вареники, крученики, солодощі...

– Чим особлива кухня цієї країни?

– Ліванська кухня розмаїта і раціональна, насичена середземноморськими інгредієнтами: оливкова олія, гранатовий соус, цитрусові, море зелених трав. Ліванці обожнюють м'ясні і рибні смаколики. А ресторани – це свято для шлунка.

– Якими є соціальні стандарти зарплати у Лівані?

– Середня зарплата там – приблизно 600 доларів. Хоча є і зарплати по 2000 доларів. П'ятикімнатну квартиру у горах Лівану можна орендувати за 5000 доларів на рік.

– Чим Ліван може бути цікавим українському бізнесу й українцям?

– Це країна, у якій є цікаві місця - святий Шарбель, Кана Галилейська... Їх відвідують численні паломники. Знаю, що, наприклад, у Львові формують групи прочан до Лівану.

– Скільки коштує віза в Ліван і чи важко туди дістатися?

– Віза не потрібна. Потрібен тільки авіаквиток із Києва, Львова, Харкова, Одеси чи Дніпра. Ціна квитка на рейс Бейрут-Львів-Бейрут через Стамбул – 450 доларів. Із Києва – до 600 доларів.

– Що знають ліванці про теперішні події в Україні і як їх тлумачать?

– Насправді не всі ліванці знають про події в Україні. Хіба що наші чоловіки... Вони й розповідають правду. Ліванці цікавляться подіями у Сирії, війною з ісламістами. Терористи близько до кордонів Лівану, ліванська армія та Хізбалла – у повній бойовій готовності, хлопці гинуть за країну. Узагалі люди уникають розмов про політику, особливо на роботі . Зі мною працюють чотири росіянки – немає жодних конфліктів.

Рецепт ліванської кухні

Кафта

• Потрібно 0,5 кг телячого фаршу, великий пучок петрушки, цибулина, сіль, суміш перців на смак.
• Зелень і цибулю подрібнити, усе вимішати, сформувати котлетки і викласти на деко, змащене олією.
• Зверху викласти картоплю, нарізану тоненькими кружальцями, і помідори – теж кружальцями.
• Все залити томатним соусом або соком, посолити.
• Поставити у духовку на 45 хвилин і запікати при температурі 200 градусів.
• Готовність визначають за станом картоплі.

Смачного!