Унікальну борщівку тернополянка вишила за півтора місяця

Борщівську сорочку для доньки Соломії Ірина Сампара вишивала двома видами швів – колодки і битим

За півтора місяця вдалося вишити борщівську сорочку тернополянці Ірині Сампарі. Ця вишиванка – доньки-випускниці Соломії. Роботу пані Ірина почала на початку квітня. А вже на останній дзвоник донька здивувала усіх надзвичайно красивою вишиванкою у червоно-чорних тонах.

Друзі пані Ірини у соцмережах захоплюються її роботою і дивуються надзвичайною швидкістю вишивальниці. Кажуть, що в неї в руках моторчик. Фото доньки у вишиванці набрало сотні вподобань. Ірина Сампара розповідає, що вишивала по 5-6 годин в день, а в кінці і по 12 годин, що встигнути до останнього дзвоника.

- Пальці ще досі не відійшли, - каже жінка. – Щодня зранку я вставала о 5.00 і вишивала до 7.00. Потім ще кілька годин пообіді та увечері. Іноді руки затерпали, я ледве тягнула ту голку, але це було того варте!

Ірина Сампара – учениця Школи борщівської народної сорочки. Там ознайомилася з різними видами швів, які використовували для борщівських сорочок.

- Коли дівчата у школі вже почали підшуковувати собі тканину і візерунки для сорочки, я говорила, що за борщівку братися не буду, - пригадує Ірина Сампара. - Мене запитували: «А чого ж ти ходиш сюди?» Я відповідала: «Бо я хочу все знати». Як виявилося, потім зробила все навпаки і таки вишила першу борщівку.

Загалом Ірина Сампара, яка до речі, за фахом сімейний лікар,  любить вишивати. Вона вже вишила не одну сорочку для себе та рідних. Жінка розповідає, як взялася за борщівську сорочку.

 - Наприкінці березня дочка-випускниця сказала, що на останній дзвоник їй потрібна вишита сорочка, - каже пані Сампара. - Я запитала: «Чому ж ти, донечко, раніше не казала?». Я у вересні пропонувала їй щось вишити. Вона ще тоді вагалася, мовляв вистачить того, що має. А потім подумала і сказала, що хоче не просту вишиванку, а борщівську. Час на вишиття у мене був обмежений і я розуміла, що навряд чи якась кравчиня так швидко зможе пошити сорочку. Тому я придбала одразу готову білу сорочку з домотканого полотна і на ній почала вишивати. Використовувала такі шви як колодки і битим. До речі, колодки простіші і у два рази швидші, ніж звичайний хрестик.

Жінка додає, візерунок довго вибирала. Спершу придбала кілька зразків у магазині, та доньці вони не сподобалися. Потім почала шукати візерунки в інтернеті, залучила до пошуку подругу, радилася з майстринями. А також користувалася книгою дослідників Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка».

Загалом, якщо не врахувати титанічної роботи над вишивкою, то на матеріали для борщівки Ірина Сампара витратила менше тисячі гривень. Сорочку вона придбала вже готову за 500 грн. Ще 240 грн витратила на три мотки вовняних ниток – по 80 грн за кожен. Звісно якби довелося купувати тканину і потім шити сорочку у кравчині, річ вийшла б набагато дорожчою.

У планах Ірини Сампари вишити сорочку для сина, який закінчує школу наступного року.

- Але чоловік мені каже починати вишивати вже, щоб потім не сидіти так як над цією, - каже пані Ірина. - До речі, поки я вишивали сорочку для доньки, часу у мене не було взагалі. Тож домашні справи чоловікові довелося взяти на себе.

Ірина Сампара додає, що сорочку потрібно вишивати з любов'ю та хорошими думками, тоді вона дає великий захист і стає оберегом.

- А для мене це було найважливішим, - каже жінка. - Не сам вигляд, як та сила, яка передається дитині, коли вона одягає вишиту сорочку.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.