«Вдячна усім, хто зараз зі мною поруч!» Інтерв’ю зі знаменитою хореографинею Ніно з Тернополя (ЕКСКЛЮЗИВ)

«Вдячна усім, хто зараз зі мною поруч!» Інтерв’ю зі знаменитою хореографинею Ніно з Тернополя (ЕКСКЛЮЗИВ)
  • До дня, коли росія злочинно напала на нашу землю, вона була успішною керівницею і власницею Школи Вуличного Танцю, хореографинею конкурсів краси, таких як «Міс Тернопіль», «Перша леді», «СтудМіс» та «Міні Міс Тернопіль», мамою двох діток і творчою особистістю, життя якої пов’язане з мистецтвом танцю.
  • Ніно жартує: «24 лютого щось пішло не так!», адже довелось повністю переформатувати свою діяльність в умовах війни.

Зараз ця тендітна жінка займається такою кількістю справ, що й не злічити. Однак, себе волонтером називати не хоче, мовляв, просто допомагає людям. Ніно впевнена: у кожного є свій «фронт», де він на своєму місці…

Як за півтори доби родина хореографині створила міні-готель для переселенців з «гарячих» точок? Чи вдається поєднувати свою роботу з обов’язками турботливої мами й дружини? За якими принципами живе відома танцівниця?

Про плани на майбутнє, зміну власного оточення, відсутність плину часу й як реагує на «диванних» критиків ми поспілкувались з тернополянкою Ніною Колодій, більш знаною як НІНО.

Розмову подаємо у форматі «запитання-відповіді».

«Якщо зараз «розкиснемо», то хто тоді залишиться?»

Розкажіть, як для Вас минули ці два місяці війни?  

– З початком російського вторгнення за декілька днів ми вимушені були адаптуватися до нових умов. Наша родина, згуртувавшись разом з іншими небайдужими, знайшла приміщення й організувала прихисток для переселенців, а також Пункт приймання допомоги Захисникам України.

Якби не наші прекрасні люди: тернополяни, жителі навколишніх сіл, активісти з-за кордону тощо, у нас би нічого не вийшло. Все робимо своїми силами, адже не є гуманітарним штабом чи подібною організацією. Ми – звичайні містяни, які згуртувалися, аби бути надійним тилом для наших захисників, а ще допомагати тим, хто вимушено покинув свої домівки, рятуючись від небезпеки.

Ще декілька тижнів тому, коли почалась масова евакуація мешканців Харкова – переважно жінок та дітей, серед них була моя близька подруга. Вона до останнього не хотіла покидати рідне місто. Подруга має дитину, якій 4-4,5 рочки, як і моїй молодшій донечці. Словосполучення «евакуаційний потяг» звучить дуже гордо, але насправді це може бути звичайна електричка. Подруга пізно ввечері раптово зателефонувала й повідомила, що вже у дорозі.

Я, на щастя, була на зв’язку. Ми з чоловіком її вранці зустріли, нагодували, буквально випросили хоч трішки відпочити, адже подруга хотіла їхати далі. Наш знайомий, з яким домовились, відвіз її разом з донькою до родичів і ні копійки не захотів за це брати, навіть за бензин. Потім моя подруга поїхала за кордон, адже теж там має близьких.

До чого я це вела? Такі історії дають розуміння того, що ми живемо у дуже складний час, але якщо над головою не летять бомби і не свистять кулі – не маємо права засмучуватись. Слід об’єднатись і максимально прямувати до нашої однієї цілі – перемоги! На жаль, війна не закінчилась за тиждень-два, як гадалось. Зараз переважно дякують лише бійцям ЗСУ, але ж маємо і чимало інших Героїв! Звісно, військові нас захищають, та є рятувальники, які гасять пожежі і витягують постраждалих з-під завалів, є ті, хто реанімує розтрощені міста. Хтось ліпить вареники, хтось плете сітки, хтось готує обіди, а хтось репостить важливу інформацію. Ми повинні жити далі й робити все, що у наших силах. Адже якщо зараз «розкиснемо», то хто тоді залишиться?

Як почали усю цю справу з прихистком для вимушено переміщених осіб?

– Його ми називаємо «готелем-прихистком» на території автосалону Рено, що слугує орієнтиром. Там є сім номерів, які зараз, як і у решту днів, заповнені. Чесно кажучи, важко було організувати це діло за 1,5 дні! Але завдяки ініціативним й надзвичайно дружним містянам нам вдалось зробити це швидко! У перші тижні був величезний потік переселенців. Наші два телефони, один з яких приєднаний до Пункту надання допомоги, а інший – до прихистка, мій особистий телефон і телефон чоловіка просто розривалися. Люди після того, що пережили там, де «гаряче», були готові спати на підлозі. Пам’ятаю перших 15 наших поселенців, які приїхали з собакою, коли ми тільки закінчували облаштування прихистку. Такої переляканої тваринки я за життя не бачила!

До нас переважно заїжджали на добу-дві ті, хто мандрував транзитом. Коли ми пояснювали, що у номері є двоспальне ліжко, то родина з шести осіб казали: «Нам байдуже, де ночувати!». Коли дізнавались, що даємо ще й плед, рушник і засоби гігієни, багато хто мене обіймав і плакав…

Ми не встигали навіть нічого просити. Небайдужі люди звідусіль, дізнаючись, що у нас є прихисток, самі підвозили випічку, вареники, продукти харчування, одяг і речі. Переселенці не вірили, що у нас всі такі згуртовані й гостинні! Наразі наш прихисток продовжує працювати. У ньому немає жодного вільного місця, бо як тільки хтось виселяється – його місце одразу займають.

«Варто звикати до нових життєвих реалій!»

Чим ще займаєтесь на даний момент в аспекті волонтерства?

– Ми збираємо речі і відправляємо хлопцям на передову, а також тим, хто воює у «найспекотніших» місцях чи знаходиться поблизу них.

Приміром, нещодавно були посередниками в одній справі. Наші друзі з Новоукраїнки викупили важливий вантаж з-закордону для наших військових. Усе це привезли до нас, ми зустріли посилку і до неї ще доклалися, аби хлопцям більше передати. Зараз цей цінний вантаж поїхав до Миколаєва. Мій чоловік Олександр сам переправив його бійцям, які знаходяться там.

До нас раніше люди з навколишніх будинків, сіл, що під Тернополем, долучались хто як міг. Хлопці з дівчатами – переселенці, приходили сортувати одяг. Допомагали й мої друзі та знайомі.

Наприклад, учасниця «Міс Тернопіль-2017», яка є фіналісткою «Міс Україна» і зараз мешкає за кордоном, надіслала нам допомогу з Англії. Дівчата, які дуже давно займалися у мене танцями, а тепер полишили цю справу і мають свої сім’ї, теж телефонували і доєднувались до нашої справи неодноразово. Учасниці конкурсів краси різних років допомагали при потребі. Я навіть писала якось: «Краса врятує світ!».

Ще маємо двох собак і п’ятеро котів. Плюс, у рідних разом з нами чотири пси живуть. Повірте, знаю, що це таке, коли вони голодні! Тварини не розуміють, що ти іноді не маєш для них харчів. Тому я вдячна тим, хто ділиться чим-небуть. Якось зв’язалася з товаришем, який збирав банки, аби передати колезі, котра готує тушонки на фронт. Навзаєм він мав декілька мішків корму і поділився зі мною. Я знайшла контакти Анастасії Тихої, чиє фото облетіло пів світу, і передала їй корм.

 

Впевнена у тому, що нам і тепер слід не збавляти темп, активізуватись самому і залучати своїх друзів. Війна стосується усіх! Хтось має консервацію чи овочі вдома, може придбати ящик мівіни чи печива, у когось залежався спальник – подумайте, може це потрібне тим, хто у «гарячих» точках.

Знаю, що відновили і творчу діяльність. Ба більше, навіть проводили майстер-класи з живопису для діток. Як все це вдалося?

– Зрозумівши, що варто звикати до нових реалій, я почала частково повертатись до розвитку школи танців. Хочу, аби «Ніно Спортцентр» став універсальним креативним простором! Аби лише у добі стало більше часу, щоб все встигати!

Зараз ми намагаємось проводити і безкоштовні майстер-класи, і відкрити тренування. Вже повноцінну діяльність розпочали групи з карате і тхеквондо. Недавно один з тренерів потрапив до лікарні – йшов біля новобудови і цеглина впала на голову. Я вирішила безоплатно провести заняття замість нього. Хоча й була втомлена, але подумала: хто прийде – той прийде, потанцюємо.

Веду також переговори з трьома хореографами-переселенцями – з Харкова, Запоріжжя та з Київської області. У нашому місті є спеціалісти, та чимало з них не знають: повернуться додому найближчим часом чи залишатимуться тут. Дехто досі у «підвішеному» стані після побаченого. Поки ми намагаємось налагодити співпрацю, адже людям треба людям за щось жити. Реабілітуватись допомагає навіть буденна праця – ділитися з кимось своїми знаннями!

Додатково розширились ми і в аспекті мистецтва. Зокрема, у суботу, 16 квітня, влаштували три безкоштовні майстер-класи з живопису для діток у різних вікових категоріях. Як виникла така ініціатива? Наша малеча хоч і не пізнала, дякувати Богу, жахіть війни, але теж тепер у не надто сприятливих умовах росте. Дітвора сидить вдома і не має куди подітись, а спілкування з однолітками – це найкраща терапія!

Ми сконтактувались з класними художницями – Оксаною Поберейко і її донькою Софією, і вирішили зробити для малечі щось приємне на базі нашого спортцентру. На майстер-класи завітали і переселенці, і батьки з дітворою з цього мікрорайону, і з сіл Березовиця та Острів. Я свою донечку теж віддала на майстер-клас.

Долучилась моя знайома з кондитерської майстерні Іри Сапеляк. Її звуть Маша і вона постійно привозила до прихистку випічку, яку ми передавали хлопцям на фронт і пригощали переселенців. Маша напекла для дітей різних тістечок, рогаликів, печива. Ми організували свято для малечі…

Минулого тижня стартував «Ніно Арт-центр». Розкажіть про нього.

– Він повноцінно запрацював з понеділка, коли там відбулись перші уроки, або майстер-класи, як дехто їх називає. Дітвора розділена по вікових групах, аби могли отримати певний рівень знань і їм було комфортно. Охочих відвідувати наш арт-центр дуже багато, ми навіть зробили там невеликий ігровий куточок.

Тепер маємо спортивну і мистецьку частини, а плануємо зробити ще навчальну. Зокрема, викладачка вищої категорії з 3 школи хоче зібрати невелику кількість діток і навчати їх в режимі офлайн. Також у нашому прихистку оселилась дипломована спеціалістка з дошкільної освіти із Запоріжжя. Ця жінка запропонувала свою допомогу і з 1 травня прагнемо запустити ці заняття.

У воєнний час вихідних немає!

Як живеться у такому ритмі та чи відчували «емоційні гірки»?

– Зараз дехто не відчуває плину часу. У нас з Олександром теж саме. Ми не мали своєрідних перепадів настрою чи тому подібного. Бракує часу на це! Є багацько організаційних питань, які мушу особисто вирішувати: десь щось надрукувати, забрати, щось привезти, з кимось домовитись тощо. Наприклад, я вдячна друкарні «Стерео Арт», які навіть ввечері у п’ятницю затримались на декілька годин, аби додрукувати потрібний постер для моїх занять з живопису.

Був час, коли я захворіла і все вирішувала дистанційно. Обов’язки лягли на чоловіка. Мене стільки людей підтримали, що навіть не сподівалась! Це дуже приємно! До 24 лютого ми не помічали, наскільки кожен з нас важливий! Тепер є нагода усвідомити, що щирість і завзятість українців – це великий приклад для усього світу! Ми залишаємось єдиною нацією і протистоїмо підлому ворогу, що зазнає поразки у чесній боротьбі!

Мені прикро, що рідко бачу своїх донечок. Їх при нагоді скрізь беру з собою. Інші варіанти у нас поки відсутні! У воєнний час поняття «вихідні» немає…

Чи маєте час на себе у зв’язку з такою кількістю справ?

– Часто приходжу втомлена, іноді не помічаю якихось побутових дрібниць. Зараз доводиться жертвувати головним – сном та спілкуванням з власними дітьми. У перші воєнні тижні, коли було багато дзвінків, часто зривалась серед ночі і їхала забирати людей з залізничного вокзалу. Прекрасно розумію, що їхнє «спасибі» і сльози на очах – це безцінно. Але зранку прокинутись складно, а коли виходиш з дому і дитина запитує: «Мамо, ти знову повернешся вночі?», це розриває тобі серце. Але я не можу відокремити сім’ю від роботи!

Позаминулого тижня мої дівчата підхопили кишкову інфекцію, яка зараз розповсюджена у нашій частині України. Молодша донечка дуже важко перехворіла. Ми їздили на крапання до лікарні і це «затормозило» мою волонтерську діяльність. Але я, сидячи біля дитини, яка під крапельницею, усім відписувала й вирішувала нагальні справи.

Мрію прийняти ванну, полежати в ній хоча б годинку! Мрію погуляти з дітьми, погратися зі своїми собаками! Вірю, що усе це скоро буде, та поки немає на це вільної хвилини…

Чи стикались з негативом за цих два місяці, з «диванними» критиками?

– Зазвичай ввечері я звітую про те, що встигла зробити за день, дякую усім, хто допоміг і так далі. Спершу було якось не до того, але потім зрозуміла, що ці фотозвіти надзвичайно корисні. Моя аудиторія розуміє, що волонтерити – нескладно і це діло не вимагає так багато зусиль, як думала більшість. На жаль, в Україні «диванних критиків» достатньо. Мені здається, що ті, хто не має часу навіть сісти спокійно і випити чаю-кави, не будуть виписувати пости про мовні бар’єри, дискутувати хто, де, що і як робить правильно/неправильно. Можливо, комусь неприємні певні моменти, але зараз ми маємо нехтувати своїми принципами, аби не давати росії жодного шансу на появу в нашій державі свого «троянського коня». Це тільки на руку ворогу!

Мабуть так вийшло, що контент, який я публікую – від душі і не торкається інтересів інших. Рада, що наша сім’я особисто не стикалась з негативом. Тим більше, після початку вторгнення наше оточення дуже змінилось. Майже усі з нього наразі не сидять вдома і щось роблять.

Коли настане день перемоги, я обов’язково напишу великий текст і подякую усім, хто був зі мною поруч. Попрошу, аби прийшли в гості, ми накрили величезний стіл, набрали багато солодощів і чаювали, обіймаючи одне одного.

Хочеться, аби українці усвідомили, наскільки сильні, а спогади про жахіття, які тепер бачимо на власні очі, передавали від покоління до покоління, розповідаючи своїм дітям та онукам, за що ми боролися! Адже ми усім довели: хочемо миру, але «зубасті» і не дамо зазіхати на свою землю...

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (4)
  • Halyna Loi

    Прекрасна сім‘я, неймовірні люди! 💙💛
  • Natalia Bek

    👍💙💛
  • Anastasia Bodnar

    💙💙💙💛💛💛
  • Yuriy Kupeev

    Сильні люди - приклад для суспільства!

21:01 Україна зазнала ракетного обстрілу. Путін атакує із Мінська: про що пише світова преса 20:00 Виготовили 7 тисяч трусів для захисників на передову. Як волонтерство стало сімейною справою (РЕПОРТАЖ) play_circle_filled photo_camera 19:01 Тернополянка, яка отримала повістку, таки пішла у військкомат. Що їй відповіли? play_circle_filled photo_camera 18:02 Ювілей зустрів на «нулі», а наступного дня загинув. Тернопільщина прощається з Іваном Озіренським Від читача 09:44 Перетин кордону студентами в умовах воєнного стану 17:32 Увага! 29 червня відбудеться пробний запуск гарячої води на трьох котельнях (АДРЕСИ) 17:00 Цілий арсенал зброї та набоїв вилучили правоохоронці у жителя Тернопільщини 16:29 Цілий день без води будуть декілька будинків у Тернополі: кому потрібно зробити запаси 16:03 Біля «Рогатки» ДТП: збили велосипедиста. Що відомо? photo_camera 15:31 Укрпошта ввела в обіг нову поштову марку «Українська мрія». Як виглядає та де можна купити її 15:02 Чи добре ви знаєте Конституцію України? (ТЕСТ) 14:16 29 червня на ремонт закривають п'ять котелень: хто буде місяць без гарячої води 13:39 Тернополяни обурені: уряд прийняв рішення про нову систему нарахування плати за воду в Україні. Як платити менше? (пресслужби) 13:00 Щоб залагодити вину пропонував 500$: п'яний водій розбив своє авто та пошкодив транспорт поліцейських 12:11 У Тернополі проведуть безкоштовний майстер-клас для підприємців 11:28 Увага! Жителів Тернопільщини просять терміново йти в укриття під час тривоги 10:49 29 червня пройдуть відкриті тренування з баскетболу, волейболу та гандболу 10:18 Вночі 20-річний хлопець намагався викрасти авто сусіда з гаража 09:40 У Тернопільській громаді відзначатимуть День Конституції України: програма заходів 09:01 Кричала, а потім схопила ніж: п'яна жінка поранила співмешканця
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up