Відновив хату предків і мріє створити екосело: історія Володимира Гоцка з Тернопільщини

Стародавня скриня, вишиті подушки, перший у селі кахель 50–60-х років – такі родинні реліквії Володимир Гоцко знаходив, відновлюючи будинок своїх предків на Тернопільщині. Реставрація настільки його захопила, що тепер Володимир мріє дати друге життя усьому селу. Що вдалося зберегти, як змінився будинок та які плани має щодо села – читайте у матеріалі.

Будинок розташований у селі Монастирок, що в Більче-Золотецькій громаді. Це місце, де Володимир у дитинстві проводив літні канікули, адже тут проживала рідня по батьковій лінії. Згадує, як пасли корів, допомагали по господарству. І хоча в дитинстві це не було улюбленою справою, з роками розумієш цінність того, що вціліло від предків, адже це твоя історія.

– Подвірʼя з 1800-х років, там ще мешкала моя прабабка, яка прийшла за невістку. Спочатку на місці великої хати була старенька соломʼяна. Оскільки сімʼя була велика, то її зносили і звели ширшу. Уявіть, використовували той самий камінь, схоже планування, але зробили більшою. Прабабуся померла, коли мені було сім років, тому дізнатися більше історії від неї я не встиг, хоча зараз мені дуже цікаво, – говорить Володимир Гоцко.

Місце, що «дихає» історією

На відновлення родинної реліквії жителя Тернопільщини надихнуло життя в Європі. Чоловік відзначив для себе, наскільки там цінують і зберігають те, що передається від предків.

– Я працював за кордоном, у різних країнах, і одна з них – Велика Британія. Там помітив, наскільки люди цінують старі речі, те, що дістається їм від предків, що має історію. Мені сподобався такий підхід, і коли в 2020 році я повернувся додому під час пандемії ковіду, то вирішив теж відновити, реставрувати будинок бабусі, бо не сидіти ж просто у квартирі. Мою ідею підтримали сестра, батьки і навіть сама бабуся, так все і почалося, – згадує він.

У дворі є велика хата, літнянка, стайня, комора. Відновлювальні роботи почали з простого – очистили сад, згодом зробили альтанку, скрізь перекрили дах. Зі слів чоловіка, він максимально намагався зберегти атмосферу будинку, а також використати старовинні елементи. Наприклад, зі шматка дуба виготовили карниз, щоб він гарно вписався в інтерʼєр.

– У верхній хаті я намагався повністю відновити двері, але в старших людей у 60–70-х роках була така мода, що вони фарбували їх синьою чи зеленою фарбою бодай не перед кожним святом. Я почав віддирати фарбу, то був такий великий шар, що можна скласти човен. Загалом вдалося відновити троє дверей, бо сама основа зроблена з дубового дерева – міцна. Вікна на той час робили деревʼяні, простенькі, якості там не було ніякої, тому зберегти їх не вдалося, адже були пересохші, деякі знизу просто згнили, – говорить пан Володимир. – Вдалося зберегти і піч, вона універсальна – там малим я спав, вона обігрівала хату, є отвір, де підігрівають їжу, а також можна було пекти хліб, готувати їжу. Навіть дошки з жолоба, які йшли до корови, я використав для стільниці на кухні в літняньці. Тобто я шукав, що можна використати, дати друге життя, не викидав, наскільки це було можливим.

Одяг, речі побуту, посуд – дещо вдалося знайти Володимиру під час реставрації будинку. Щось залишилося від прадідусів-прабабусь, а щось від бабці – новіше.

– Є прадідова крайка, є другого прадіда кейс, з яким він ще з Канади приїздив. Також збереглася борщівська вишиванка, була така пожовтіла, то її відреставрувала моя сестра. Прабабка Ліза ткала, то залишилися деякі речі – покривало на ліжко, скатертини. Але це натуральні тканини – льон чи коноплі, і їх дуже псують комахи. Знайшли ми і скриню, з якою моя прабабуся прийшла у невістки, та навіть ослін і пару образів, – каже Володимир Гоцко. – Щодо посуду, то залишився той з радянських часів. Наприклад, глечики чавунні, бо бабка не любила старого, могла повикидати і купити новіше, щось краще. Також маємо столи, лавки, два старенькі ліжка, крісла від бабусі, вона колись купувала. Я їх укріпив, бо вони трохи розвалювалися. 

Але трохи довелося і змінити планування, враховуючи сучасні потреби. Наприклад, свинарник модернізували і зробили гараж. Деякі роботи Володимир робив власноруч, а ось для масштабних залучав ремонтні бригади. Адже за фахом він тракторист-механік, свого часу працював на будівництві, мав здібності до роботи з деревом. Те, що він робив за тиждень, професіонал міг зробити за день-два.

– Наприклад, у стайні я залишив камінь на стінах, лише залив підлогу і переоблаштував її під санітарне приміщення – туалет, ванну. Бо наразі господарства немає і потреби в такій кімнаті немає. Також трохи зробив її вищою, що дозволило облаштувати ще одну кімнату зверху для спання. Частково зробив і стелю з очерету, щоб за мотивами було наближено до сільського, і цей запах зберегти, – каже чоловік. – Стіни раніше були побілені вапняком. Памʼятаю, як бабця до кожного свята щось там білила, підфарбовувала – то світліші, то темніші. А коли вже робили реставрацію, то вона просила зробитиїх зеленим кольором. У двох зробили зеленим, а в одній оббив деревом. Щодо підлоги, то частково були дубові дошки, я лише їх очистив від фарби і залишив. А в інших кімнатах дошки дуже покрутило з віком, то я поклав ламінат. А де був цемент – постелив легенько плиткою, щоб особливо не виділялися.

Окремий куточок Володимир Гоцко зробив зі світлинами, поділивши їх за родовими лініями – батька та матері. Там можна побачити як старіші, так і новіші знімки.

– Це лише моменти, бо багато фотографій туди не вмістити і залишаються в скрині. На них є і я, і моя сестра з дитинства і дотепер. Згадую, як я зробив цю стіну з фото, то бабка сміялася і казала: «О, зробив музей. То коли я помру, то приходитимуть і дивитимуться не на мене, а фотографії». Померла вона у 2023 році, а ось нам залишилася така памʼять, – додає Володимир.

Хоче облаштувати екосело для відпочинку

На території домогосподарства Володимир Гоцко встановив чан, зробив басейн та баню. Також разом з мамою висадили багато квітів. Чоловік хоче повністю відновити Монастирок і зробити тут екосело, де всі охочі зможуть відпочити.

Наразі він продовжує шукати однодумців для реалізації своєї ідеї.

– У селі одна вулиця і 10–15 хат. Хотілося б відновити його до такого стану, в якому воно було, коли я був малий. Самостійно це зробити не вдасться, тому почав шукати однодумців. Мій знайомий Андрій Мироник зацікавився пропозицією, взяв хатинку на долині та так само її відновив. Ще один знайомий долучиться згодом, наразі він на фронті. Ми хочемо дати селу друге життя, щоб сюди могли приїжджати люди, які полюбляють активний відпочинок, ночувати. Тут є річка, печера, ліси, водоспади, можна покататися на квадриках та сапах,  – додає Володимир Гоцко.

Читайте також:

До 2,5 млн грн на бізнес: хто на Тернопільщині може отримати грант, які є бонуси та куди звертатися

З молитвою у кожному стібку: Ольга Кундис відтворює колекцію вишитого одягу у старовинних техніках

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google