Він вчив нас не тільки співати, а й жити – не стало відомого музиканта і вчителя Олега Крамара

• За 20 днів він міг би святкувати ювілей. Але не зумів побороти недуги. Працював мало не до останнього дня, аж поки не почав втрачати голос.
• Чудова людина, друг і професійний викладач, яких є і не так багато. Дуже жаль… Вічна пам‘ять!
• Панахида за Олегом Крамарем відбудеться 29 червня, вівторок, о 19.15 в Будинку Жалоби на вулиці Микулинецькій. Похорон 30 червня о 13.00.

Музичний світ Тернополя осиротів – 28 червня не стало відомого тернопільського музиканта і педагога, вокаліста та митця Олега Крамара.

Він майже до останнього працював у «Березолі», аж доки не почав втрачати голос. На жаль, онкологія перемогла. До ювілею, який міг би святкувати 20 липня, Олег Крамар не дожив менш як місяць.

Саме його світлина – на обкладинці книги «Лабухи Надзбручанського краю». Саме він випустив у світ чимало відомих музикантів і співаків. І, як ще не так давно сам жартував, моїх учнів всюди повно. І навіть в армії.

фото Михайла Маслія

Безмежно талановитий і творчий

• Печальна новина для музичного світу Тернополя. 28 червня 2021 року не стало відомого тернопільського музиканта, педагога, керівника народної вокальної аматорської вокальної студії «ШАНС» Палацу Культури «Березіль» Олега Крамара, — повідомили в управлінні культури і мистецтв міськради. — Сумно констатувати, але ми втратили видатну особистість, безмежно талановиту і творчу, прогресивну і яскраву, завдяки якій впродовж багатьох років формувалось музичне реноме Тернополя не лише в Україні, а й у світі.

Учні Олега Крамара впродовж усіх років діяльності цього прекрасного вокаліста та керівника неодноразово ставали переможцями та лауреатами престижних вокальних конкурсів в Україні та за кордоном, серед яких «Пісенний вернісаж» (м. Київ), Euro Pop Contest Berliner Perle MTV (Німеччина), «Зірковий дощ в Празі» (Чехія).

Олег Крамар починав свою творчу діяльність ще у ПК «Ватра», але саме з його приходом у ПК «Березіль» розпочалась нова епоха у створенні школи естрадних вокалістів у Тернополі, яка активно працювала впродовж багатьох років, представляючи найкращий рівень виконавської майстерності на різноманітних заходах у Тернополі, області та в Україні. Завдяки Олегу Крамару сформувалась ціла плеяда співаків, які і досі складають основу музичної галузі України. Навіть важко уявити, яким чином заповниться тепер ця ніша творчості, професіоналізму, любові до співу та української пісні, яку займав у музичному світі Тернополя Олег Крамар.

Спогади: сильна школа вокалістів і сам музикант-профі

• Чудова людина, друг і професійний викладач, яких є і не так багато, — висловив співчуття Taras Pysarskyi. — Дуже жаль. Вічна пам‘ять!

Директор музичного салону «Шлягер», музикант Василь Кулак каже, що Олег Крамар випустив у світ «купу співучих людей».

• Він міг знайти, відшукати у, здавалось би, абсолютно непримітній особистості величезний талант. І розкрити його до шалених масштабів – оце була його унікальна здатність, — каже Василь Кулак. — У нього була дуже сильна школа вокалістів. І сам він музикант-профі. Дуже шкода. Царство небесне…  

Директор ПК «Березіль» Олег Слободянюк пригадує, як майже одночасно з Олегом Крамарем прийшли на роботу до ПК «Березіль».

• Його вокальна студія «Шанс» була на дуже високому рівні, — каже Олег Слободянюк. — Він виховав багатьох відомих вокалістів і співаків, готував величезну кількість творчих людей, які виборювали призові місця на всеукраїнському та навіть світовому рівні.

Однією з учениць Олега Крамара була і теперішня начальниця клубу військової частини А-3215  Юлія Шкугра. Тоді – Підгорних. Дівчина пригадує, як прийшла до студії «Шанс» у 1998 році. Зізнається, голос і слух мала, співати дуже хотіла, але абсолютно не вміла цього робити. Прослухавши її, Олег Крамар видав: головне, велике бажання. А співати навчимо.

• І він нас вчив – не тільки співати, а і жити, вчив бути людьми і цінувати дружбу – саме у «Шансі» ми подружились з тодішньою моєю головною конкуренткою по сцені – Оленою Буркацькою, тоді Волович, — пригадує Юлія Шкугра. — Пригадую, як був концерт на Співочому полі. А мені поставили мінусову фонограму іншої дівчини. Що робити? Побачила очі Олега Крамара і руку, стиснуту в кулак, мовляв, давай, все буде добре — і заспівала – зовсім іншу пісню.

Після того Олег Крамар не раз ставив малу Юлю у приклад – мовляв, треба знати репертуар і колег по студії, і світових зірок. І, щоб не сталось на сцені – достойно виходити з ситуації. Не працює мікрофон – співаємо без нього. Зламався каблук – жодної реакції – тільки спів і глядачі у залі.

• Я з впевненістю можу сказати, що саме Олег Федорович «зробив» мій стійкий і сталевий характер, з яким зараз і в армії не страшно, — переконує Юлія Шкугра. — Тоді мама заробляла гроші, тато був за кордоном, а виховував і виховав мене фактично Олег Крамар. І навчив багатьох речей, що зараз, у житті, нам дуже знадобились.  

Ми були не просто вокальною студією, а сім’єю. Дружили не тільки з вчителем, а й його родиною. Колишні випускники висловлюють щирі співчуття дружині Оксані та доньці Христині. І стверджують, що пам’ятатимуть, коли житимуть цього доброго чоловіка, який вчив їх співати, жити і виживати…

Один з найобдарованіших у музучилищі

Олег Крамар був одним з найобдарованіших музикантів серед випускників Тернопільського музичного училища, каже відомий журналіст Михайло Маслій. Саме в співавторстві Михайла світ побачила книга «Лабухи Надзбручанського краю» із фото Олега Крамара на обкладинці. Публікуємо витяги із книги, де автори розповідають про життя і роботу відомого музиканта-лабуха.

Учнів перших курсів Тернопільського музичного училища на «халтури» практично не брали. Мабуть, через брак досвіду, належних навиків. А ось уже другокурсники вважалися такими, яким можна було довіряти. І весілля, і ресторани. Саме так сталося з баяністом із класу Миколи Пелішенка Олегом Крамарем.

Тоді, 1969 року, на другому курсі вже грав на весіллях у приміських тернопільських селах, — зізнається відомий лабух з 12–літнім ресторанним стажем. — Народне відділення закінчив 1972 року і мене направили на роботу в нашу обласну філармонію. Працював у першому складі першого в історії області професійного ВІА «Чумаки», яким керував Микола Шамлі. Гастрольне життя, як виявилося, не для мене, тож через рік уперше «дебютував» на професійній ресторанній сцені. Якраз після ремонту відкрився престижний центральний тернопільський ресторан «Україна». Співала у нас Ярослава Шеліхович із села Біла. Я грав на бас–гітарі. Зі мною працювали Орест Зазуляк (саксофон), Євген Метельницький (ударні), Валерій Скрипніченко (клавіші).

Невдовзі наша провідна співачка вийшла заміж і залишила «велику сцену», тому вимушені були співати самі. В «Україні» наша команда довго не затрималася, на наше місце прийшов Мар’ян Заводович. Недовгий час я грав з Володею Прокопиком у тернопільській «Калині». Коли в Тернополі гастролював ансамбль «Sedam Mladih» («Семеро молодих»), то для Володі в югославських музикантів купили клавішу Crumar Piano.

• 1979 року мене знову затягнули в «кабак», — ділився Олег Крамар. — Разом з Ігорем Бердеєм, Миколою Григорієм, Валерієм Ткаченком і Льонею Новосільцевим ми «робили погоду» в ресторані «Вокзал». На відміну від «України» він мав значно краще постачання, адже був прописаний до Івано–Франківської бази, хоча й належав Львівській залізниці. Кухня була надзвичайно смачною. Ми досить швидко знайшли свою клієнтуру з тернопільських меломанів, які займали всі столики.

«Українські пісні завжди домінували там, де я працював»

Основним репертуаром у них була українська програма з двох відділень. Виконували пісні Володимира Івасюка («Червону руту», «Водограй», «Пісня буде поміж нас»), Левка Дутковського («Зачаруй», «Черешневий гай», «Якщо любиш, кохай»), Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського, Миколи Мозгового. Співали в нас троє: Ігор Бердей, Валера Ткаченко і Олег Крамар.

• Коли ж усі тернопільські ресторани об’єднали і «Вокзал» почав підпорядковуватися Тернополю, а Андрій Васильович Фельдман очолив те об’єднання, ми своєю дружною командою перебралися на Східний масив, у ресторан «Росія», — ділився Олег Крамар з авторами книги. — І там також мали добре розуміння з директоркою Стефанією Марцинків, на жаль, давно вже покійною. Вона тішилася, що спільно робимо якісну роботу. Вільного місця практично не було, ресторан виконував план. Нас шанувала публіка.

«Частим гостем «Росії» був Саша Сєров, якому було нудно вечорами в тому гуртожитку на 15 Квітня, де самотньо мешкав. Потім Валерій Ткаченко поїхав на роботу у Волинську філармонію, у ВІА «Світязь», невдовзі нас залишив Ігор Бердей. Прийшли натомість Орест Зазуляк і Валера Давиденко. Потихесеньку і я залишив ресторанну роботу лабуха назавжди», — пригадував Олег Крамар.

• Потім пішов у музичну школу викладати, а далі доля на довгі роки звела мене надзвичайно цікавою роботою з талановитими дітьми Тернополя в палаці культури «Березіль», — ділився Олег Крамар. — Коли згадую ті часи лабуха в ресторанах міста, не тільки повертаюся в роки своєї незабутньої молодості, а й тієї творчості, яка приносила невимовну радість. Ми чесно заробляли на кусок хліба, тим паче щоразу пропагували рідне мистецтво якнайбільше. Українські пісні завжди домінували там, де я працював. А та українська програма на «Вокзалі» з двох відділень, наживо, була такою, якій би позаздрив будь-який український ресторан. Навіть націоналістичний. Що в радянську добу було з розряду неймовірного.

Панахида за Олегом Крамаром відбудеться 29 червня, вівторок, о 19.15 в Будинку Жалоби на вулиці Микулинецькій. Похорон 30 червня (середа) о 13.00.

Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття родині, учням та всій музичній спільноті Олега Крамара. Вічна вам пам’ять, Маестро…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.