Зробила винищувач для «Привида Києва, інші обереги та передала понад дві тонни рогаликів захисникам

Юлія Іноземцева

Майстриня з Чорткова Христина Глухан вже не один рік дивує Тернопільщину та всю Україну своїми неймовірними виробами у техніці оригамі. Зокрема, нещодавно соцмережі заполонили світлини її копії українського винищувача для «Привида Києва».
Про жінку можна говорити ще багато, адже, окрім творчості, вона поєднує улюблені роботу та сім’ю, та ще й встигає волонтерити.

Христина Глухан вже 12 років працює у техніці оригамі.

Стартувала ця справа так: якось жінка захотіла знайти для себе креативне заняття, яким можна здивувати людей. Коли випадково вперше спробувала складати з паперу 3D-конструкції, ця справа настільки сподобалась, що пані Христина займається модульним оригамі і до цих пір.

Відео дня

З перших днів повномасштабного російського вторгнення майстриня надихнулась на виготовлення патріотичних та військових композицій. Приміром, жінка із 2500 (!) паперових модулів створила велику копію українського винищувача, яку після перемоги України планує передати льотчику-асу – «Привиду Києва».

Скільки часу формувався цей неабиякий виріб? Чим зараз живе лауреатка численних премій та переможниця конкурсів з образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва? Як для жінки минув перший воєнний день та коли почала волонтерити? Про усе це і чимало іншого розмовляємо із чортківчанкою Христиною Глухан.

Бесіду подаємо у форматі «запитання-відповіді».

24 лютого мала готувалась до маминого ювілею…

Розкажіть більше про себе. Ким працюєте?

– Я живу у Чорткові і є педагогом-організатором у Чортківській ЗОШ І-ІІІ ступенів №7. І, повірте, це моя стихія – робота, у якій я можу відкритися з різних сторін! Вона однозначно пов’язана із творчістю. Я часто беру участь у різноманітних міських та обласних конкурсах.

Наприклад, у 2016 році ми з заступником з виховної роботи Криницькою Г. М., вчителем образотворчого мистецтва Криницьким В. М. та президентом школи Мадярою К. створили писанку-зернівку, висотою один метр, а ще різдвяну зірку з круп. Ці вироби тоді зайняли перше місце у Чорткові. Минулоріч я реставрувала цю писанку, і вона набула зовсім нового вигляду.

Також з підручних матеріалів нерідко доводиться створювати фотозони у школі. Ця справа не обходиться без оригамі…

Пригадайте свій перший день війни. Що відчували та як вдалось зібратись?

– Якраз на вихідних перед цим я відсвяткувала свій ювілей. Протягом усього тижня лунали вітання в мою адресу. Паралельно ще й готувала сюрприз на мамине день народження, яке 25 лютого.

Пригадую, що за два дні до нього ми пішли на дистанційне навчання, а 24 лютого я мала іти за кульками та квітами для мами. Натомість, вона зі сльозами розбудила мене о 5-ій ранку того дня і повідомила, що на нас напала росія.

Чесно, мене почало трусити, холод пройшов по спині. Я була у ступорі. Ми склали одяг, ліки, підготували підвал, аби там заховатись якби що…

Згодом я повірила у теорію звички за 21 день (вважається, що для формування і закріплення нової звички необхідно витратити 21 день. Це було науково доведено у США за допомогою спеціального експерименту – прим.). За два тижні моє життя набуло звичного темпу, якщо не враховувати страшних ночей із «тривогами». Вдень ми ходили на роботу, ввечері я складала модулі.

Вироби Христини роз’їжджаються по всій Україні

Щодо техніки оригамі. Скільки робіт вже вдалось створити і які з них наймасштабніші?

– За 12 років мною власноруч було зроблено більше 5000 робіт. Кожна має свою історію: від крихітної і до найбільших. Я вже навіть можу свою класифікацію зробити: наймасштабніша робота – макет Чортківської загальноосвітньої школи №7 (64020 модулів); найменший виріб – сердечко; робота 2020 року, яку найчастіше замовляли, – це символ року Бичок; робота 2021 року – дзвіночки (їх замовили більше тисячі, вони роз’їхались по Україні на перший дзвоник до школярів). Мої вироби знайшли свої домівки по різних населених пунктах нашої держави, декілька поїхало закордон.

Техніка оригамі вимагає постійного навчання, тому шукаю у YouTube майстер-класи, але навіть якщо мене щось зацікавить – все одно переробляю на свій манер. Сама я теж знімаю МК, і цьому навчила своїх учнів.

Скільки часу потрібно для виготовлення з паперу однієї фігурки?

– Аби створити маленький виріб, потрібно 15-20 хвилин. Однак, частіше всього виготовляю фігури, які складаються з 1000 і більше модулів. На подібні роботи іде декілька годин! За хвилину я можу скласти 7-8 модулів з паперу. Якщо підрахувати, то за годину виходить приблизно 420-500 модулів. На те, аби з них сформувати готову фігурку, треба ще як мінімум 60 хвилин. Опісля виріб слід полакувати і прикрасити. І трьох годин (це щонайменше!) як і не було…

Розкажіть про славнозвісну модель літака для «Привида Києва». Як виникла така ідея і чи довго її реалізовували?

– Почну з того, що я ніколи не вникала у вироби «хлопчачого» типу, такі як машини, літаки, танки. Бачила, звісно, але вони мене не притягували. Все ж таки люблю я складати цікавіші речі: картини, квіти, вази.

Вперше модель літака створила своєму знайомому, який у минулому сам був пілотом, на день народження. А вже наступний подібний виріб – винищувач, створила для нашого «Привида» рівно за рік до початку війни. Це вже згодом я захотіла йому цю фігурку подарувати, коли переможемо.

Щодо цієї роботи, то вона не є однією з найменших. Винищувач складається з 2500 модулів. Цього разу для виробу у мене були готові, то саму роботу я завершила за 13 годин! Чоловік допоміг з колесами для літака, прикрасила його прапором і полакувала. Ось так ця модель і народилась на світ!

Згодом я презентувала ще й модель танка, на який також заглядалася неодноразово, але наважилась зробити лише, коли почалась війна.

Чи викладаєте фото своїх робіт у соцмережі та як реагують люди?

– Так, я завжди стараюсь публікувати світлини. Найчастіше роблю це в Інстаграмі, ця соцмережа для мене найкраща. Там на мене підписані інші чарівниці-рукодільниці, що підтримують, радять, діляться ідеями. Інколи афішую роботи у Фейсбуці.

Люди, які вже знайомі з мистецтвом оригамі, реагують нормально. А ось ті, що бачать мої вироби вперше, не вірять, що вони з паперу! Адже роботи блистять, а на дотик, коли пробуєш – міцні. Доводиться демонструвати їм робочий процес, аби довести, що вироби справді паперові.

Іноді прикро через те, що люди очікують від мене великих робіт і не усвідомлюють, що для їх виготовлення потрібні місяці безперервної праці…

Та головне, що мені самій це ремесло подобається. Приміром, на сьогодні я маю чудове пасхальне замовлення, що теж стане новинкою в моєму арсеналі.

Передали на фронт дві тонни рогаликів!

Знаю, що Ви зараз ще й волонтерите. Чим займаєтесь і кому допомагаєте?

– Волонтерством у нашій школі керує заступниця директора з виховної роботи Галина Миронівна Криницька, саме з неї я беру приклад і також допомагаю.

Ми під її керівництвом ще у 2014 році виготовляли сухі борщі, зараз теж цим займаємось у рідній школі, адже там є усе: місце, обладнання, люди. Кожен отримав своє завдання, я от завжди жартую, що на період війни перекваліфікувалася на фасувальника-пакувальника.

Якщо чесно, то і з куховарством я на Ви! Маю декілька рецептів, які ще ніколи не підводили. У 7 школі наші вчителі та батьки учнів випікають рогалики для хлопців на передову.

Кумедно, бо я поставила світлину випічки собі на заставку у Фейсбуці. Це аби привернути увагу людей, що у школі продукти швидко закінчуються і треба ще, а дехто думає, що таке фото, бо я професійно печу…

До речі, колектив нашого чортківського закладу вимісив уже 23 мішки муки! Ми передали солдатам на фронт та на території, де ідуть активні бойові дії, майже дві тонни рогаликів. А от саме волонтерський рух у «Карітасі» міста Чортків забезпечує доставку готової продукції до наших хлопців.

Як живеться у такому ритмі: волонтерство + творчість?

– У перші дні, коли почала волонтерити, було важко. Спина підводила. Я навіть оригамі не робила, бо від цього заняття хребет теж страждає спина. Потім якось усе ввійшло в ритм.

Пригадую, як написала дітям – своїм вихованцям, у чат, щоб складали писанки, і ми на перемогу зробимо панно. А тоді, як стала волонтерити, порадилась з учнями, і ми вирішили творити сердечка з паперу, аби хлопцям на передовій підняти бойовий дух.

Якщо чесно, почала творити чи то у стані страху, чи то під дією адреналіну. Завдяки цьому склала папугу, про якого мріяла кілька років, але часу бракувало. Потім зробила обереги для солдатів, танк, літак, герб.

На цьому я не зупиняюсь! На днях от провела виставку на патріотичну тематику, щоб привернути увагу майстрів та майстринь, що можна допомагати навіть на мистецькому фронті!

У вільний час займається з донечкою…

Як Ваша сім’я ставиться до захоплення оригамі? Не дратуються, що можете цілий день витратити на черговий виріб?

– Родина мене підтримує, і ви правильно підмітили, що можу справді днями сидіти за своєю справою. Чоловік активно допомагає у фінансовому плані та у технічному. Завжди, якщо є роботи, де треба приклеїти колеса чи зробити підставку, він включається і підсобить. Так, наприклад, саме він мені з’єднував деталі макетів Собору та школи, придумав стійку для папуги тощо.

Модулі я завжди складаю самостійно, бо у кожної людини свій стиль і помітно, коли робота виконана різними модулями. Єдине, що дозволяю рідним – це нарізати папір. Цим у мене займається бабуся, якщо маю багато замовлень.

Що робите на дозвіллі?

– Займаюся з донечкою. Їй чотири рочки, але вона вже читає по складах, вміє розв’язувати приклади, ми часто розфарбовуємо щось разом. До речі, донечка мені теж допомагає з оригамі – подає модулі потрібних кольорів, складає їх у смужки.

Ще я люблю фотографувати, знімаю та монтую відео, маю власний чат із фоновою музикою, складаю сценарії, інколи віршую, освоюю нові програми, якщо вони мені полегшують життя. На роботі усі знають про заняття у техніці оригамі, адже часто організовую виставки. Приміром, за останній рік ми з учнями ініціювали вже 4 виставки.

І на завершення – скажіть щось патріотичне, мотивуюче!

– Я хочу подякувати нашим солдатам, що забезпечують спокійний сон і дають можливість працювати і творити. Крім того, кожному волонтеру щиро вклоняюся, бо це справді важка праця! Жертвуючи собою, ці люди несуть радість і комфорт іншим.