Тікали з дітьми і вісьмома котами... Історії переселенок, які знайшли прихисток у Тернополі

Тікали з дітьми і вісьмома котами... Історії переселенок, які знайшли прихисток у Тернополі
  • Війна – це завжди страшно. Це смерті і зламані долі.
  • Сотні тисяч людей покинули свої домівки, тікаючи із зони бойових дій, аби врятувати свої життя.
  • Понад шість тисяч переселенців вже прийняла Тернопільщина. Ми розповідаємо їхні історії.

7 березня ми завітали у тернопільську школу ThinkGlobal. На період війни в Україні там можуть знайти прихисток мами з дітьми та старші люди.

Волонтери розповідають, що майже щодня надають ночівлю 50-60 людям. Більшість з них в Тернополі не більше, ніж на одну чи дві ночі і продовжують свій шлях до Львова або Польщі.

Для більшої зручності в школу вже завезли ліжка для діток та дорослих.

Відео дня

– Ми неймовірно раді цьому, – каже волонтерка Аліна. – Раніше наші гості ночували на матрацах на підлозі, тепер їм буде зручніше.

Також для діток тут безкоштовно організовують навчання та в ігровій формі розповідають, як діяти в тих чи інших випадках під час воєнних дій.

– Ми розуміємо, що діткам потрібне психологічне розвантаження, тому займаємо їх малюванням та навчанням. Коли батьки вирішують прямувати далі, у дорогу дітлахам даємо фарби, папір, олівці, – продовжує волонтерка. – На щастя, у нас гарно налагоджені зв’язки із іншими волонтерами, і тут для вимушено переселених людей є практично все: вода, їжа, теплі речі тощо.

Переселенці раді, що змогли знайти прихисток в Тернополі і дякують волонтерам за їх ставлення.

Розмовляючи з двома жінками, які знайшли тимчасовий прихисток у Тернополі, вони не надто охоче згадували про ситуацію у своїх містах, але постійно дякували волонтерам за їх роботу і турботу.

Дивлюся тут на волонтерок і здається, ніби війни немає

Ольга Іванівна приїхала у Тернопіль з Дніпропетровщини. Її у школі ThinkGlobal називають запальничкою, тому що з нею ніколи не буває сумно.

Жінка і сама жартує, якби знайшли тут дідуся, то і залишилася б у Файному місті. Її історія – одна із сотень тисяч про людей, які вимушено покинули свої домівки і навіть не знають, чи повернуться вони назад, та й чи буде куди повертатися…

– Мене тут так гарно прийняли. Дівчата уважні, добрі, завжди усміхаються. Що я можу ще сказати? Я дуже задоволена бути тут, – каже Ольга Іванівна. – Є і що поїсти і з ким поспілкуватися. Тут так мило та привітно говорять зі мною. Я на все життя запам’ятаю цих людей, які мене прийняли. Дивлюся на дівчат, які доглядають за нами і здається, ніби і війни немає.

У Тернопіль Ольга Іванівна приїхала автівкою разом з донькою 2 березня. Тій 47 років, а от про свій вік співрозмовниця лише жартує, що їй вже не вісімнадцять.

– Ще не знаєм,  куди прямуватимемо після Тернополя. Шкода, що ми у вашому місці ненадовго, хотіли поглянути на нього, – каже вона. – Родичів на Дніпропетровщині в нас не лишилося, а знайомі всі виїхали.

Виїхала з вісьмома котами

Наша друга співрозмовниця попросила не знімати її, адже, за її словами, після довгого шляху з Харкова вигляд зовсім не для камери. Звати її Тетяна. У Тернопіль вона приїхала автівкою разом з двома дітьми, трьома родичами та вісьмома котами.

– Їхали ми до Тернополя цілу добу. Евакуювалися з міста, їхали до Умані, думали там знайти місце, де можна заночувати, але не знайшли. Побачили, що в напрямку Тернополя, Львова їде колона машин, вирішили слідувати за ними, – каже співрозмовниця. – Доїхали сюди, почали обдзвонювати за всіма номерами. Вдалося додзвонитися в ThinkGlobal. Я щаслива, що тут дозволили заночувати не тільки з дітьми, але і з тваринами. Дякую Богу, що є такі люди.

Коли Тетяна згадувала своє рідне місто, голос у неї змінився. Вона ледь стримувала сльози.

– Я доньку відправила з Харкова ще на початку війни, а сама думала пересидіти в підвалі, – каже вона. – Та якщо звуки автоматів ще можна пережити, то звуки винищувачів і вибухів ракет я не витримала. Не можна передати емоції, коли ти сидиш в підвалі, а твоя дев’ятиповерхівка підстрибує від вибухів.

У Тернополі жінка лише на день, далі – Львів, Польща. У мирний час у Харкові Тетяна орендувала салон краси. Та як тільки почалися бойові дії, довелося маленьку справу закрити.

– А тепер ми блукаємо країною… Поки будівля салону ще існує. Ми жили в районі Холодної Гори. Його дуже сильно розбомбили, бо там розташовані танкове училище та кадетський корпус. Друзі з Харкова кажуть, що деякі райони практично зрівняли з землею, – каже вона.

Тетяна має надію, що війна скоро закінчиться, і вона зможе повернутися у Харків.

– Дім є дім, як би добре нас не приймали тут чи закордоном. Вдома і стіни лікують, – підсумувала жінка.

 

Якщо ви є переселенцем та потребуєте тимчасового прихистку, можете звернутися за телефоном: 098 98 781 77.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up