Вторгнення ворога стало шоком для всіх: ми запитали тернополян, як для них минув рік війни (ОПИТУВАННЯ)

• Минає річниця з початку повномасштабної війни. Вона так чи інакше змінила кожного з нас. Хтось почав волонтерити, хтось – донатити на ЗСУ чи допомагати переселенцям. У багатьох воюють найрідніші.
• Журналісти «20 хвилин» запитали у містян, як вторгнення ворога вплинуло на їхнє життя. Що вони відповідали – у матеріалі.

У пам’яті кожного закарбувався ранок 24 лютого 2022 року. Шквал повідомлень у месенджерах, потік новин, за якими не встигали слідкувати, сигнал тривоги, від якої більшість прокинулись, а далі безсонні ночі, калейдоскоп емоцій та думок – як діяти, як убезпечити свою родину. Життя кожного буквально поділилось на «до» і «після», а мрія для всіх стала єдиною – вигнати ворога з України. Що змінилось у житті тернополян? Ми запитали у них, як вони наближали Перемогу за рік війни?

Переживала за дитину

Наталя, 39 років, концертмейстер, харків’янка.

 — Війну я зустріла в Харкові, на Салтівці. Того ранку було дуже сонячно. Я тільки народила і мені здавалося, що життя налагодилося. Але надворі вже було гучно. Дівчата в палаті почали нервувати. А далі ми спустилися в підвал. Хвилювалася за дитину, але в душі було присутнє відчуття радості та надія на добре, яка залишилася дотепер. В цей час молитва стає гарячіша, більше цінуєш життя та людей навколо. Через 3 тижні ми переїхали в Тернопіль. З дитиною мусила лягти в дитячу обласну лікарню. Тоді навіть не думала, що там мене зустрінуть такі щирі люди. Коли ми їхали, я не чекала, що мені хтось тут буде допомагати. І тут відчула, що ми — Україна, ми — єдині. Гадаю, нам треба брати уроки з такої страшної ситуації. Попри війну, я також стараюся працювати і вчити своїх учнів. Вони також намагаються, грають та навіть займають призові місця на конкурсах. Вчителька моєї дитини говорить, що теперішні діти — наше майбутнє, їм треба вчитися і відбудовувати нашу державу.

То був жах

Петро, 61 рік, працює в дорожній галузі

 — Це повномасштабне вторгнення було шоком для всієї моєї сім’ї. Того ранку я почав переглядати новини і побачив, що почалось, і звичайно сказав про це дружині. То був жах. У перші тривоги ми з тривожною валізою бігали в підвал у сусідній будинок. Ця негативно вплинула і на мою роботу, адже дуже впало фінансування дорожньої галузі. 

Пережила синдром вцілілого

Олена, 34 роки, безробітна

 — В перші дні війна була шоковою для всіх. Особливо важко було правильно донести це дітям, заспокоїти їх, показати, що ти хочеш забезпечити для них безпеку, хоч по суті ти не можеш забезпечити її навіть собі. Ми весь час читали новини. Від інформаційного потоку я відволікалася лише під час приготування їжі. Я, як людина, яка кожен день читає, перші два місяці не могла взагалі взяти книгу в руки. В мене було відчуття провини, як я можу займатися своїми справами, якщо інші цього робити не можуть. Щоб допомогти нашим військовим, я з іншими дівчатами почала розігрувати книги за донати, приносили літературу в лікарні хлопцям на реабілітації і збирали книги для бійців на фронт. 

Не повірив у початок війни

Сергій, 21 рік, керівник магазину Сім 23

 — Вранці встаю, їду на роботу, а мені там говорять, що війна. Так минув мій перший день вторгнення. Ну я спочатку не повірив, а вже як зрозумів, то був дуже здивований. В магазині були порожні полиці, справжній ажіотаж, а потім ще й товари не могли довезти. Але головне, що ми не панікували. 

Вірить в перемогу

Євгенія, 75 років, пенсіонерка.

 — Ми стали такою нацією, що вірить в себе, не стає ні перед ким на коліна, вірить в перемогу, у наших військових. Я бачила по телевізору, що навіть маленькі діти збирають кошти на ЗСУ. Мої діти теж завжди пересилають кошти на потреби воїнів. Як прийде до нас в Україну зі зброєю ворог, так і піде з відтятою головою. А ми відбудуємо державу і всі будуть нам заздрити.

Нагадало Другу світову війну

Ігор, 63 роки, майстер виробничого навчання

 — На жаль, через сімейні обставини, я не міг волонтерити чи ще якось допомагати ЗСУ, так як змушений годувати сім’ю. З міста ми також не виїжджали, бо не вважаю, що в Тернополі небезпечно. Пригадую, як у перші дні війни під час тривоги йшли студенти медуніверситету, часто дивились у небо і хвилювались. Мені це дещо нагадало Другу світову війну, коли з літаків бомбили міста. Це дуже страшно. 

Все російське стало ще більш ворожим

Катерина, 20 років, студентка

 — Життя моє кардинально змінилося ще на початку війни. Перші три місяці я волонтерила в громадській організації «Промінь сонця» та «Правий сектор». Ми збирали допомогу нашим військовим, закупляли павербанки на сонячних панелях, проводили благодійні табори для дітей бійців і не тільки. Також за час війни в мене виникла відраза до всього російського, воно стало для мене ще більш ворожим. 

З 2014 року жив під обстрілами

Анатолій, 71 рік, уродженець Донецька

 — Після повномасштабного вторгнення ми з сім’єю переїхали до Києва. А в Тернопіль я приїхав до онука, адже хлопчик дуже хотів мене побачити. У Донецьку ми залишили все, і не знати, чи щось там вціліє. Там зараз також гаряче, кожен день обстріли. З 2014 року ми так і жили, під обстрілами.

Кожного дня як на пороховій бочці

Олена, 29 років, тернополянка

 — Я кожного дня ніби на пороховій бочці, адже мій чоловік зараз воює на сході України, ще в березні пішов захищати Україну. Хочеться, щоб це все по-швидше закінчилося, а люди не зупинялися, надалі підтримували наших військових. На початках війни я сама волонтерила, допомагала збирати кошти на автомобіль та донатила на Збройні Сили України.

Відчував, що буде щось недобре

Руслан, 21 рік, студент

 — Я волонтерив та брав участь в інформаційній війні. Про те, що буде війна, зрозумів ще до вторгнення, коли Президент ввів надзвичайний стан. Хотів попередити родичів, які були в Києві, але мене ніхто не послухав. А о 5-ій ранку вже почалося. Я вважаю, що не маю такої сили, щоб воювати, але впевнений, що зможу і тут, в Тернополі, принести користь для держави. 

Автори: Юлія Іноземцева, Андрій Менько.

А як Ваше життя змінив рік повномасштабної війни? Напишіть у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.