Як правильно виховувати дитину: батогом чи пряником?

Поки малюк не досяг 2-2,5 років, карати його майже безглуздо, тому що він може з усього цього зрозуміти тільки одне, що він поганий і батьки його не люблять. Так вважають психологи. Проте деякі батьки нічого поганого в «шльопанні» не бачать.

Методи покарання для дитини батьки обирають самі. Хтось є прихильником демократичного виховання, а хтось навпаки активно демонструє, що батьки – головні в родині, а тому слухати їх є обов’язком. Так чи інакше, при виборі покарання для дитини психологи радять зважати на вік малечі. Адже вразити дитячу психіку дуже просто.

Більшість спеціалістів переконанні, що фізичне покарання не приносить своїх плодів. Замість послуху та розуміння дитина починає агресивно ставитися до своїх ближніх та знайомих. Урешті назріває конфлікт і в самій сім’ї, «шльопання» дитини по попі є нормою.

Мама Наталя Дмитровська обома руками «за» демократичні методи виховання. Вона не підтримує думки, що стусанами від дитини можна добитися всього. Адже з часом, переконана жінка, дитина звикає до фізичного болю й перестає відчувати страх, або ж, ще гірше, намагається відповісти кривдникам тим же способом.

-        Коли моя донечка Вікторія ще й року не мала, звичайно, ще рано було говорити про якесь покарання для неї. Як на мене, у такому віці дитина мало що розуміє, а тому бити її чи кричати – неправильно. Не думаю, що батогом можна вирішити проблему і в старшому віці.

Щоб переконати дитину в чомусь потрібно навчитися домовлятися з нею, переконана жінка. Малюкові слід пояснювати, чому так робити не можна, до чого призводить його негативна поведінка.

-         Звичайно, якщо дитина ламає іграшки чи робить іншу шкоду, заплющувати очі також не можна, - наголошує вона. – Часом самого підвищеного голосу та інтонації достатньо, аби малюк заспокоївся. Дитина вже з малечку має усвідомити, що мама засмучена , намагається щось пояснити – значить так робити не можна. А стусани нічим не допоможуть.

За словами жінки, трапляються такі батьки, які занадто багато дозволяють своїм чадам. Так, серед її знайомих є родина, де дитині дозволяють робити все, що заманеться, навіть знущатися з домашніх тварин.

-         Дитина б’є, тягає бідолашну тварину, а батьки нічого не говорять, - обурено говорить Наталя. – Але ж тваринка – також жива істота!

На переконання жінки, на істерики дітей потрібно реагувати спокійно, точніше, ігнорувати їх.

-         У мене є такі знайомі, де малюк вже добре маніпулює батьками, - продовжує вона. – Вони є заможною родиною, а тому дозволяють своєму чаду вибрати будь-які іграшки з магазину. Він може за один раз набрати всього навіть на півтисячі гривень. Але насправді всі ті іграшки йому вже нецікаві.

Можна «шльопати», але в міру, говорить інша мама Надія.

-         У три роки мій син почав таке витворяти, що й на голову не налазило, - каже вона. – Хоча до цього часу ми його не разу не били, а намагалися все вирішити словами. Він наче переродився. Не слухався ні мене, ні чоловіка. Робив усе, що заманеться, міг розбити вдома посуд, зламати іграшки, перевертав квіти, здирав шпалери. Таке враження: робив усе, аби нам зашкодити. Тоді мій чоловік почав давати йому по попі і ставив у куток. Увесь час, коли він робив шкоду, мусив думати про свою поведінку в окремій кімнаті. Але ми щоразу пояснювали йому, за що він покараний, чому так робити не можна.

Якось син Надії Владислав влаштував у магазині цілий «спектакль». За розповіддю мами, він вимагав, аби вона купила йому таку машинку, яку він хоче. Дійшло до того, що хлопчик качався по підлозі, галасував та розмахував руками. Але мама навчилася спокійно реагувати на синові істерики. Вона попередила, що не буду купувати те, що він захоче, тому що цього разу в неї немає стільки коштів.

-         Пізніше ми знаходили інший варіант вирішення проблеми: якщо Владік не слухав нас, ми забороняли йому дивитися мультфільм, грати у футбол чи ще щось, - додає вона. – Із часом він почав розуміти, що негативна поведінка шкодить йому. Але ні в якому разі покарання не повинно заходити далеко: не можна виміщати злість на малечі, бити її по голові, руках, спині тощо. Адже так можна не навчити дитину, а скалічити.

Коментар експерта

Оксана КОЛОДІЙЧУК, психолог:

-         Здобуваючи досвід, кожна дитина здійснює не тільки хороші вчинки, але й такі, які можуть не сподобатися батькам. Але перш, ніж розлютитися та застосувати фізичну силу, постарайтеся зрозуміти малюка. Фізичне покарання має великі психічні наслідки для дитини. Закомплексованими, замкнутими, агресивними, злобними дуже часто стають люди, яких у дитинстві часто били, чим показали «перевагу фізично сильнішого». Поясніть дитині, чого не слід робити, і які можуть бути наслідки неправомірних дій. Більше спілкуйтеся з дитиною, обговорюйте ситуації з життя, із фільмів, телепередач і т.д.

Не варто боятися й батькам часом визнавати свої помилки. Адже  цим ми показуємо дітям, що в сім’ї панує справедливість, а також це є прикладом визнання дитиною своїх помилок для дитини. У вихованні не повинно бути диктатури, рівно стільки  ж, скільки не повинно бути вседозволеності.  Головне –  прояв батьківської любові до дитини та відчуття дитини, що батьки її люблять.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.