Як святкують тернопільські Віри, Надії, Любові, Софії свої іменини

30 вересня православні християни відзначають День пам'яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії, а жінки з цими іменами відзначають іменини. Як святкують розповіли й тернополянки з цими іменами. 

Любов Бурак, письменниця:

— Тато хотів назвати мене Дзвінкою. Але моя православна кременецька родина стала стіною, бо 2 лютого, коли я народилась, іменини якоїсь сильної і доброї святої з грецьким іменем, яка покровительствує тому, щоб у корів було багато молока.
Татові довелось виграти цілу війну, щоб здобути компромісний варіант мого імені. Оскільки в мене мама Віра, тітки Софія та Надія, то бабця здалась і погодилась, що — хай вже гречка. Тобто Любов. Іменини святкую переважно на Фейсбуці. Увечері балую дітей чимось смачненьким, або йдемо гуляти, чи на фільм. Дарують різне. Ангеликів, книжки, квіти. Люблю, коли дарують усмішки і гарні новини.

Софія Лінчевська, журналістка:

— Назвали мене на честь бабусі Софії Бартківни Бородавчук. У селі її кликали Зоською. На жаль, бабуся, яка дуже хотіла, щоб народилася дівчинка, не дочекалася того моменту, щоб взяти мене на руки і натішитися. Вона відійшла у засвіти буквально за два місяці до мого народження. Про бабцю Софію-Зоську я знаю лише з розповідей рідних і сусідів. Вони кажуть, що дуже вже я на неї схожа як зовнішніми рисами, так і характером. Знаю, що бабуся була веселою і доброю жінкою, готовою завжди прийти на допомогу. Вона ніколи не скаржилася на життя, навіть будучи важко хворою намагалася жартувати. Тому, коли нині і мене кличуть «Зося», бачу в тому певний символізм.

У ті часи, коли я народилася, ім’я «Софія» не було таким популярним, як тепер. У шкільні роки я навіть соромилася його. Але потім зрозуміла, що це круто! Тим більше, що у перекладі з грецької «Софія» означає «мудрість».

Ніколи не святкувала іменини так гучно, як день народження. Рідні і друзі не забувають вітати. Подарунки — символічні. Щирі слова побажань для мене важливіші за будь-які подарунки, бо вірю, що вони доходять до Небес. А там розберуться, що мені найбільше треба.

Надія Сеньовська, письменниця, викладачка:

— Мене назвали на честь бабусі, маминої мами. А мама і прабабуся — Марії. Іменини святкую, але "принагідно". Якщо є час, натхнення. Наприклад, з подругами в кафе люблю посидіти. Усе виходить спонтанно. Тим приємніше отримувати неочікувані подаруночки.

Віра Самчук, актриса:

— Коли я народилася батько сказав: “От і назвем її Віра”. Але я народилась на Різдво, то мама думала може краще Марія. Та все-таки назвали Віра. Треба подивитися у церковну книгу, бо назвали Віра, а бабуся мені розказувала, що священник сказав якщо Віра, то хай буде і Надія, і Любов. То не знаю як там записано. Вперше з іменинами мене привітав мій педагог, коли навчалася в інституті мистецтв. Це мені було двадцять років. Вітають  по телефону друзі і з Києва, і з Льова, де б вони не були. А в церковному хорі вітають, співають “Многая літа”, я символічно пригощаю цукерками.

Віра Лахута, фрілансерка:

— Я виросла у багатодітній родині. Нас у батьків було і є троє. Троє дівчат. Віра, Надія, Любов. Народилась 13 грудня. Батько дуже хотів назвати Андріаною, проте мати наполягла назвати Вірою, бо вже була трьохрічна Надійка...Мовляв, хай буде Віра, може Бог ще подарує й Любцю. Так і сталось...Через півтора року на світ з'явилась наша наймолодша сестричка Люба. Колись святкували в колі родини. Дарували книги, квіти. Зараз, чесно кажучи, не святкую.

Редакція "20 хвилин" вітає усіх іменинниць зі святом! Бажаємо здоров’я, мудрості, добра та залишатись такими чарівними!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.