Як тільки почув про війну – приїхав захищати Батьківщину! Чортківщина в останню путь проводить Героя Василя Гуцуляка

• У нього була важка доля. В п’ятирічному віці Василь із молодшою сестрою залишились без матері, сімейне життя, на жаль, теж складалось непросто. Останні шість років чоловік проживав у Польщі, та як тільки почув про російське вторгнення, приїхав додому і добровольцем пішов захищати Батьківщину від загарбників.
• Василь ніколи не здавався, хотів бути першим скрізь і всюди, особливо, коли йшлось про оборону рідної мови, землі та незалежності держави. Рідні та друзі просили: не спіши, ще навоюєшся. Василь не хотів чекати…

24 березня 2022 року, між 9:00 та 11:00, внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу поблизу містечка Попасна, що на Луганщині, обірвалося життя нашого земляка – Гуцуляка Василя Івановича.

На фронті наш Герой виконував обов’язки старшого радіотелефоніста-лінійного наглядача відділення управління взводу управління командира батареї артилерійського дивізіону та був старшим солдатом.

Марія Скаляк, в.о. голови Іване-Пустенської сільської територіальної громади, розповідає, що Василь, тільки дізнавшись про початок російського наступу, повернувся із Польщі та на початку березня мобілізувався у лави ЗСУ. Позиція у нього була чітка – справедливість за будь-яку ціну…

Завжди горою стояв за молодшу сестричку…

Василь Гуцуляк народився 2 жовтня 1987 року у селі Іване-Пусте Чортківського району Тернопільської області. Його однокласниця Тетяна Вівчар, з якою вони разом закінчили Івано-Пустенську ЗОШ І-ІІІ ступенів у 2005 році, ділиться, що дитиною Василь був дуже ініціативним, завжди брав участь у громадському житті школи.

– Його залучали до всіх виступів, а він нікому ніколи не відмовляв… Ми у парі весь час були ведучими на перших і останніх дзвінках. В школі Вася дівчат завжди захищав, хоча, траплялось, що й за косички нас тягав… Веселий такий, жартівник, добре вчився. Ще ми у старших класах сиділи за однією партою. Після закінчення школи зустрілись хіба на зустрічі випускників. Наші дороги розійшлись! Та я його дуже добре запам’ятала, як хорошого друга, надійного… Не віриться, що Василь загинув, що його з нами вже немає! – каже пані Тетяна.

Коли Василеві виповнилось 5 років, його мама померла в дуже ранньому віці. Батько – шкільний завгосп, одружився вдруге. Рідна сестра загиблого, Іванна Підгурська, молодша за брата всього на три роки. Має Василь ще одну сестру, найменшу, по другій мамі.

Крізь сльози Іванна ділиться, що маленьким Вася був трохи закритим, усе в собі завжди тримав. Та попри все це, на людях він не подавав виду, усміхався, радів життю і всіх надихав.

– Так, як він старший за мене, то мав свою компанію хлопців. Щось трапилось:  друзів захищав, дівчат обороняв, якщо зачіпали. Вася завжди мав добре серце, в нього навіть на думці не крутились погані наміри. Ще нас бабуся змалечку привчила до церкви ходити. Брат там прислуговував певний час. Він мене, як молодшу сестричку, тримав під своїм крилом, оберігав… – говорить жінка.

Василь Гуцуляк навчався у Львові на геолога. Ніде не служив, по закінченню університету почав їздити на заробітки – спершу в Київ, а тоді у Польщу. Так там і залишився жити. Сімейне життя у чоловіка не склалось. З першою жінкою розлучився, дітей не мали. Від другого шлюбу у Васі залишилась дочка Оксанка. Дівчинці всього 7 років, з мамою мешкає у Більче-Золотому.

Під час Майдану Бог подарував нам його! Тепер – пошкодував…

Односельчанин загиблого Героя – Андрій Нусь, ділиться, що знав його зі школи як компанійського, спокійного юнака. Пригадує, що з дитинства у Васі сформувалась проукраїнська позиція. Мовляв, тато його завжди був патріотом – та й сина таким виховав.

Коли почався Майдан, Василь загорівся цим, подзвонив до тата і каже: «Я туди їду! А що мені ще залишається робити?». Він був навіть у Будинку профспілок, що майже повністю згорів під час Революції гідності.

– Ми не забороняли. На той час не було такого жаху, як зараз, думалось, що скоро все мине. У Васі завжди у серці і на вустах – Україна. Ми деколи жартома казали, що ти патріот тільки там, за кордоном. Та насправді він жив з думкою про захист рідної землі, відстоював своє, був за справедливість… Тоді теж трапився випадок, що ми про брата три дні нічого не чули! Він сидів у якомусь підвалі, той беркутівці захопили… Слава Богу, що наші волонтери його витягнули, врятували. Вася теж був на грані біди! Тоді Бог подарував нам його! Тепер – ні… – з болем мовить Іванна Підгурська.

Жінка розповідає, що теперішня дівчина Наталя, з якою Василь був у стосунках у Польщі, дивувалась: коли 24 лютого росія напала, Вася перший тиждень не міг ні їсти, ні спати, в нього на думці було одне – їде додому! Казав, що мусить захищати нашу Україну і невинних дітей, що гинуть від рук окупанта. Знову пробували всією родиною чоловіка відмовити, не послухав.





– Він вперся: я мушу, повинен це робити! Навіть у село не приїхав, одразу до Львова на воєнкомат, і нам сказав, що немає часу. Три дні побув у цій військовій частині львівській і просився на передову. Сам усвідомлював, на що йде. Навіть командир говорив йому: «Вася, не спіши! Ти ще встигнеш!», та не зміг брату заборонити, бо ж той – доброволець. В мене деколи таке враження складається, що Василь ніби йшов на смерть… – каже сестра Іванна.

– Василь був чудовою людиною, він був одним із перших на Майдані під час Революції Гідності, його принципи та переконання не дозволили йому сидіти склавши руки, осторонь. Він приїхав захищати неньку-Україну та став до лав Збройних Сил. Нам не віриться, що ми не зможемо потиснути йому руку, ніколи разом не посміємось з його дотепних жартів, ніколи... ВАСИЛЬ БУВ СПРАВЖНІМ ГЕРОЄМ ,А ГЕРОЇ – НЕ ВМИРАЮТЬ!!! – написали на сторінці Іване-Пустенської сільської ради у Фейсбук.

30-31 березня та 1 квітня 2022 року по всій Іване-Пустенській ОТГ оголосили днями жалоби з приводу загибелі воїна – Гуцуляка Василя.

В суботу – 30 років, як померла мама. Забрала з собою Васю…

Останнім часом Василь Гуцуляк із сестрами та родиною бачились рідко. Чоловік шість років проживав у Польщі, спілкувався з близькими хіба по телефону чи відеозв’язку. Про те, як дізнались про загибель брата, Іванна Підгурська говорить: до неї, плачучи, подзвонила дівчина його з Польщі і повідомила звістку про те, що Васі більше немає…

– Я до останнього не вірила. Говорю: «Наталочко, може це неправда?». За іншими даними він рахувався як зниклий безвісти. Ми не знали, кого слухали. Вірили і сподівались, що брат живий, його взяли у полон, – розповідає Іванна.

Востаннє з Василем Гуцуляком рідні вийшли на зв’язок 22 березня. Він сказав татові, що на завданні. У трубку було чути постріли… Родина зрозуміла, що Вася у якійсь «гарячій» точці. Згодом забили на сполох, бо Герой пропав.





– Спершу думали, що в нього телефон розрядився, бо ж немає світла. Чоловік мій нацгвардієць, теж пішов добровольцем, то почав самостійно його шукати. Нам сказали, що Вася лежить у морзі в Дніпрі. Його впізнали за тату архангела Михаїла на лівій руці. При ньому були всі документи, берци. Одяг впізнали, бо він коли пішов на Схід, то усі свої речі підписав. Я татові вселяла віру, що все обійдеться… Не обійшлось, – плаче Іванна Підгурська.

Гірке співпадіння: 2 квітня виповнюється 30 років, як померла рідна мама брата і сестри Гуцуляків. 2 квітня ховають і Василя…

Іванна говорить, що у брата другого жовтня день народження, а у неї – сьомого. Навіть весілля були з різницею у 5 місяців, як Вася перший раз одружувався! Брат був її частинкою, усім тим, що залишилось від неньки.

– Пішов, але обіцяв бути поруч. Оберігати мене. Я не вірила, а тепер розумію: ти поруч, позаду мене. Ти тінь моя, душе моя! Твоя присутність, як вітер. Я знаю –Ти мене не покинеш, будеш завжди поруч. Ми будемо завжди тебе пам'ятати! Невже мама забрала тебе від мене, від нас до себе... – написала Іванна Підгурська.

Любив космос і фотографувати небо…

– Мій Василь завжди хотів зробити щось вагоме для України, він шість років проживав в Польщі безвиїзно, але душею був з Батьківщиною. Коли почалася війна, мій Василь не вагаючись поїхав боронити наш край, сказавши мені, що це його священний обов'язок! – розповідає дівчина Героя Наталя Крук.

Коханий, за її словами, достеменно знав історію України, для нього Степан Бандера був взірцем патріотизму. Він допомагав кожному, хто потребував цієї допомоги, а ще дуже любив космос, практично всі фільми переглянув про це. Дуже хотів бути по рівню, як Ілон Маск.

– Він обожнював співати пісні патріотичні, навіть може бачили відео, де виконав пісню Калуша «Де би не був, не забуду дім». Це його життєве правило! В нас любов до музики, до співу – це родинне. Батько співає в церковному хорі, мама покійна співала і я часом ходжу. Іноді, коли виставляла в Фейсбук російську пісню чи якийсь фільм, що дивилась, Вася завжди казав: «А що, у нас немає нічого українського?». Відстоював так рідне слово, – ділиться Іванна.

– Ще наш Герой дуже любив фотографувати небо, він бачив в ньому те, на що інші навіть не звертали уваги. Співаючи, кожну пісню ніби проживав, пропускав крізь себе! Нескінченна біль зараз це все згадувати! Мій коханий, я більше не почую його голос… – пише дівчина Наталя.

Андрій Нусь ще пригадує, що стрічка у Фейсбуці Василя завжди рясніла патріотичними картинками, цитатами. Останній допис покійний Василь Гуцуляк виклав 18 березня. Кинув картинку, а на ній надпис: Бог не обирає сильних. Він дає силу тому, кого обирає!».

2 квітня Іване-Пусте попрощалось з Героєм Василем Гуцуляком, який загинув, боронячи Україну від московських загарбників.





















Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття усій родині, побратимам, однокласникам та однокурсникам, друзям та односельцям Василя. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.