Як тернопільська співачка схудла в армії на 55 кг

Молода та амбітна, вона не боїться йти проти вітру, щодня докладає максимум зусиль, аби зміцнити бойовий дух особового складу бригади та розвивати патріотизм у цивільних. А завдяки дітищу Юлії – єдиному в країні музеї-інсталяції бойової слави – про тернопільську бригаду почула вся Україна.

Захотіла змінити себе

- Усе життя була співачкою та працювала в нічний час. У якийсь момент захотіла кардинально змінити своє життя. Вирішила піти на державну роботу. На часі якраз була служба в армії. Моя сусідка 25 років відслужила в Нагвардії, багато розповідала, говорила, що це непросто, що потрібно чітко виконувати накази, що ініціатива в армії карається і так далі. Як жінка, вирішила довести протилежне: за ініціативу не карають, якщо вона розумна і хороша, - розповідає вона.

Юлія з посмішкою згадує той момент, коли вона вирішила піти служити. Тоді, каже, була цивільною і навіть уявлення не мала, як то все має бути.

- Я прийшла до командира і кажу, що хочу служити. Він запитав, де я раніше працювала. Коли дізнався, що я ведуча весіль та співачка, була люфт-пауза… Потім мені запропонували уявити, що завтра День бригади  і попросили сказати, як я собі уявляю святкування. Ніхто не уявляв, що я встану і заспіваю пісню Оксани Білозір «Вольная воля». Був шок, я зрозуміла, що в армії такого немає – встати і одразу демонструвати, що ти – великий артист. Після того я пройшла психологічні тести. Оскільки закінчила факультет фізвиховання, у мене був спрощений «кастинг» по фізпідготовці. Зрештою, так і почалася моя служба, - говорить жінка.

Перша посада – оператор інформаційно-телекомунікаційного вузла зв’язку. Разом з тим вона допомагала організовувати різні конкурси, урочисті заходи тощо. Після двох місяців роботи зв’язківцем, тернополянка разом з іншими військовослужбовцями поїхала в зону проведення АТО, де мала навчитися роботі морально-психологічного забезпечення. Жінка була в Лисичанську 4,5 місяці. Після того її відправили на тримісячні офіцерські курси в Академію сухопутних військ у Львові, аби вона могла стати начальником клубу.

Усюди пішки в бронежилеті

- Усюди пішки в бронежилеті, з автоматом і каскою, стогну, кляну себе, нащо мені то треба, ліпше я сиділа б у ресторані. Але нічого, опанувала себе і рухаюсь далі. Офіцерське звання мені тоді так і не присвоїли, бо я не мала сержантської «учебки». Поїхала я ще на три з половиною місяці на курси. І знову військове звання мені не дали, бо я жінка. Тоді ще не було гендерної політики в армії, як нині. Але я не здалася без бою – запропонувала командиру створити арт-студію бойової слави, єдину в Україні, де були б представлені великі інсталяції. Я прагнула, аби люди могли прийти в музей, отримати емоції, доторкнутися до боєприпасів, фотографій, аби це було нестандартно. Командир погодився, але попередив: якщо щось буде не так, мені світить дембель.

До втілення свого задуму в реальність Юлія Шкугра залучила найкращу подругу – талановитого дизайнера Ольгу Шаварську. Оскільки коштів на музей не було, військовослужбовець вирішила звернутися за допомогою в міську раду.

- На щастя, міський голова підтримав мою ідею, нам таки виділили гроші, і ми почали роботу. Але зробити все це потрібно було за 44 дні. Команда однодумців працювала не покладаючи рук. 6 грудня 2017 року ми відкрили єдину в Україні студію бойової слави, зроблену в стилі арт-інсталяції, - наголошує співрозмовниця. – А 12 рудня на мене чекав приємний сюрприз – мені присвоїли військове звання «молодший лейтенант». Отак мій дембельський акорд завершився новим зірковим стартом, я підписала контракт на п’ять років.

Прийшла з вагою 110 кг

Про свій вибір героїня публікації не пошкодувала ні дня. Зізнається, що їй дуже поталанило, адже і в армії вона робить те, що найкраще вміє – організовує різні заходи, але тепер вже для особового складу військової частини. Часто ці дійства проходять на державному рівні, що дуже тішить тернополянку.

- Для мене це – колосальний кар’єрний ріст. Я вкотре переконалась: усе в наших руках. Прийшла в армію з вагою 110 кг. За роки служби схудла рівно наполовину. Я хотіла повністю себе змінити, і мені це вдалося, - зауважує Юлія.

Роль жінки в армії насправді дуже важлива. Попри стереотипи, представниці прекрасної статі демонструють на службі досить хороші результати.

- Больовий поріг у жінок набагато нижчий, ніж у чоловіків. Ми більш витривалі та наполегливі. Жінки добре стріляють, вони сильні. Крім того, ми  більш ініціативні. Нині завдання в армії ставлять на рівні, незалежно від статі. Ні я в якому разі не треба нічого боятися. Я на своєму досвіді переконалась – треба йти і стукати. Якщо не відкриють двері, то відчинять вікно. А якщо людина схудла, то точно туди пролізе. Це моя логіка, - сміючись говорить начальник клубу.

За роки проведення АТО свідомість громадян дуже змінилася. Є багато добровольців. Хоча і лишаються такі, що дуже бояться служби в армії. Не так все страшно, як здається. За словами жінки-військовослужбовця, солдатів строкової служби не залучають в зону проведення АТО. Тому батькам не варто хвилюватися – згодом вони побачать у своїх синах лише позитивні зміни.

Виховує трирічну доньку

Крім служби в армії, наша героїня є ще чудовою мамою першокласниці.

- Коли я йшла в армію, доньці було лише три рочки. Я не побоялася лишити її на чоловіка. Той спочатку дуже плювався, але зрештою зрозумів, що мене легше відпустити в армію. Якщо я не реалізую себе на роботі, то можу «спалити» хату і, як справжня жінка, винести йому всі мізки. Служба у військовій частині пішла на користь, адже вдома я стала більш спокійна та врівноважена, - жартує жінка. – Коли була в зоні проведення АТО, за донечкою доглядали чоловік та його батьки. Зараз дитина вже ходить у перший клас. Поки я на службі, зі школи її забирає няня. На щастя, мої батьки працюють за кордоном і допомагають оплачувати послуги помічниці.

Донька знає всі військові команди, часто буває у мами на роботі. Щоб не розриватися між домом та службою, жінка навчилася добре планувати свій день. Тоді, каже, усе виходить якнайкраще.

На майбутнє у Юлії Шкугри багато планів. Найперше – провести реконструкцію клубу, востаннє серйозний ремонт там робили ще у 80-х роках. Жінка мріє, аби добра слава про тернопільську військову частину відлунням котилася по всім містам і селам, аби гості бригади із захопленням дивилася на те, як міняється армія.

- Усе в наших руках. Хочу, аби в нас було комфортно служити, щоб солдати та офіцери після виснажливих буднів, могли розслабитися та приємно відпочити, аби вони були наближені до культури та мистецтва, - завершує героїня розповіді.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.