Якщо щиро подарувати людині писанку — вона може вилікувати: інтерв'ю із народним майстром писанкарства

Писанка – сакральний слов’янський символ Великодня. Якими були найдревніші писанки на Тернопільщині, що треба для того, щоб створити сакральну писанку, для читачів "20 хвилин" розповів народний майстер з писанкарства тернополянин Ярослав Осадца.

Народний майстер з писанкарства Ярослав Осадца розвиває писанкарство на Тернопільщині.  Він часто проводить майстер-класи у Тернопільському обласному центрі еколого-натуралістичної  творчості.  

- Вітаю із прийдешніми святами Вас. Розкажіть, чи пам’ятаєте першу писанку? Якою вона була?

- Так, звичайно. Це була шпилькова техніка, лемківська писанка. Я написав її у Тернопільській школі № 8. Пізніше навчився лійкової техніки, це Борщівська писанка. Ця техніка з'явилась тоді, коли винайшли мідь. Виявляється, писали ще до того звичайною кісткою. От тому навіть зараз в гуцулів писачок називають «кистка».

- Якими ще техніками пишете Великодні писанки?

- Є традиційні – це шпилькова та лійкова, а ще я займаюсь витравлюванням, різьбленням – це нетрадиційні варіанти. Але традиційна писанка – це перш за все. Та, яка передалась спокон віків. От уявіть, найдавніша писанка на Борщівщині з’явилась 2,5 тисячі років до н.е. і цей візерунок переписують дотепер. Значить це важлива інформація, якщо тисячі років її зберігають.

- Які візерунки були на цій писанці? І як вона збереглась?

- Ну, та, що збереглась, то була глиняна. Там є гребінь півня, вужик, там є колосок – символ родючості, гілка сосни – символ приросту населення. Їх стараються розшифрувати, але, знову ж таки, ми не можемо збагнути всього.

- Коли Ви зрозуміли, що писанки – це Ваше покликання?

- Ну, окрім писанок, я займаюсь і іншими народними ремеслами. Перше чим я почав займатись  – це плетіння з рогози. Цьому ремеслу я навчався у народного майстра Ярослава Ремінецького. Це мене дуже зачарувало. У Львові на святі міста я побачив надзвичайні аплікації з соломи. Я стою зачарований і чую голос за спиною: «Ярославе, ти з Тернополя приїхав?» Повертаюсь – а там моя викладачка Надія Білик з училища, в якому навчався на майстра квітникаря-декоратора. Вона каже: «Якщо сподобалось – то приходь. Я навчу тебе». Це дуже цікава людина. Тому для мене цей час навчання особливий. І зараз те, що я працюю з дітками – це перш за все завдяки їй. А далі я вступив в товариство «Вертеп», який організовував фольклорні та етнографічні експедиції, досліджує і відроджує  народні традиції та обряди. Писанки. Вишивки і так далі… А ще я ходив на курси макраме. Спочатку думав, що це не українське мистецтво, але виявляється у нас цією технікою займаються понад 200 років. До прикладу, його можна побачити на тороках старовинних рушників (френзлях).

- То що найголовніше у символах? Як обрати той, який найбільше підходить?

- Тут не у символах справа. Тут найголовніше те, як ти пишеш. Справа в тому, що людська енергетика – дуже велика справа. Напевно, ви чули, що яйцями викачують переляк. Що тут людина робить? Стягує погану людську енергетику. Це може бути і без яйця, але тоді така енергія перейде безпосередньо на людину. Або віск зливають. А тут і віск і яйце присутні одночасно. Це дуже хороший акумулятор енергії. Якщо писанка написана правильно – то ця енергетика потім має велику силу. Така енергетика може бути і у вишивці і навіть у приготуванні страв. Знаю таку історію, що колись один із князів об’їжджав свої володіння. переночувати він попросився до одного монастиря. Йому подали скромну пісну їжу. Під час вечері він дуже здивувався: в монастирі їжа була набагато смачнішою, ніж у його палаці. Тоді князь запитав у монахів: «В мене і кухарі кращі, і продукти вишуканіші, чому ж  у вас тоді їжа смачніша?». А йому відповіли: «У тебе кухарі весь час сваряться під час приготування їжі, а у нас – моляться».

- Скільки ви найдовше працювали над однією писанкою? І що робите, якщо не вдається заспокоїтись та зібратись з думками для писанок?

- Було таке, що і два дні писав. Звісно, з перервою на сон. А коли немає емоційної енергії – просто не берусь за писачок. Я пригадую такий цікавий випадок, коли одна дівчинка на гуртку з писанкарства писала  писанку дуже багато часу - близько восьми годин. Вона була дуже емоційною, постійно сперечалась з кимось, сварилась.  Я намагався їй сказати, що не варто. Вона не слухала мене. І потім після роботи її писанка просто розкололась в руках, хоча ніяких тріщин на яйці не було. Ну можете уявити скільки сліз було.

- А що Ви думаєте про те, що зараз писанки не малюють від руки, а друкують з допомогою сучасних технологій?

- Я знаю, що у Китаї кілька років тому винайшли машину для того, щоб штучно розписувати яйця. Але зовсім скоро від неї просто відмовилися. Бо всі писанки були однакові, ідеальні і просто не сприймались як писанки. А в справжніх писанках дорога кожна лінія. Писанка не повинна бути ідеальною. Вона має бути індивідуальною.

- Чого побажати людині, коли даруєш їй писанку?

- Побажати людині здоров’я. Знаєте, коли вкласти в писанку глибокий сенс – то вона справді може мати надзвичайну силу. Якщо щиро подарувати людині писанку – вона може навіть вилікувати. Я часто розказую людям історію про те, що мій друг із Космача Івано-Франківської області поїхав гостювати у Францію.  В тих місцях  довго не було дощу.  І французи жалілись, що виноград не набирає соку. Мій знайомий тоді каже до них: «Ми, українці це дуже легко вирішуємо: треба просто написати писанку із грабельками.» Француз сприйняв це серйозно і попросив, щоб йому написати писанку. Мій друг це зробив. Потім повернувся в Україну. І через декілька днів з-за кордону йому подзвонили і  сказали, що дощ не припиняється. Мій друг жартує і каже: «Пишіть писанку з сонечком». Тому дуже важливо те, що ти вкладаєш в писанки, як ти відчуваєш їх. Треба знати, що у таких сакральних речах ховається дуже велика таїна і сила.

Фото: особистий архів Ярослава Осадци.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.