Юрій Матевощук: «Я – літературний маніяк»

У дитинстві він боявся клоунів, а зараз його найбільший страх – втратити когось із рідних. Він називає себе бібліотечним та літературним маніяком, бо дуже любить читати і видавати книжки, а також творити літературу, організовувати різноманітні мистецькі події.

Це людина-оркестр, яка невтомно шукає себе на різних поприщах. Ще б пак! Попри молодий вік, – а Юрію Матевощуку  лише 26 років, – він поет, перекладач, ведучий програм на телеканалі «ТТБ», арт-менеджер книгарні «Є» у Тернополі, координатор та програмний директор мистецького фестивалю «Ї». А ще він координатор сцени Amphitheatre на фестивалі «Файне місто», учасник та координатор літературної студії «87» (2008-2013 рр.), засновник поетичного конкурсу Dictum (2013-2015). Автор книжок «Прототип» (2011) і «Метрополь» (2014). Співавтор книжки «Люди погоди» (2015). Його твори друкувалися у різноманітних антологіях і літературних журналах. Деякі з них перекладені англійською, німецькою, білоруською та польською мовами. Лауреат премії ім. С. Будного (2015), наймолодший у Тернополі член НСПУ.

Будівництво і література

В житті Юрія Матевощука будівництво і література перехрещуються, бо  у свій час він працював на будівництві, щоб заробити кошти на першу збірку.

– Мені подобається займатися тим, що я роблю, – стверджує Юрій Матевощук. – Я не звалюю з цієї країни, вона мені подобається, я її люблю попри різні мінуси. Мені подобається моє життя. Головне –правильно вибирати пріоритети. Не секрет, що я ходив по підсобках ще з 9 класу, бо вважаю нормальним, коли людина заробляє собі якусь копійку.

За свою першу зарплату – 500 грн., які він заробив фугуючи 80 квадтратних метрів плитки в магазині, купив собі спортивний костюм. А вже навчаючись в університеті, поїхав будувати дарницький міст. Туди його заросив знайомий попрацювати підсобником.

- Виявилось, що їм треба перфораторника, – розповідає Юрій Матевощук. – Потрібно було довбати великі колони вісім на три метри, всього їх було 17. Я відпрацював  там чотири місяці і видав свою першу книжку «Прототип». До речі, якщо я видаю книжку і через місяць її не зненавиджу, значить я вмираю, як поет. Я мушу зненавидіти те, що зробив, щоб зрозуміти, до чого далі рости.

Має видавниче чуття

Два роки тому побачила світ антологія «Люди погоди», до якої увійшли твори поетів, які виринули з соціальних мереж – Романа Байдака, Івана Штігера та Марка Лівена. Четвертим автором став Юрій Матевощук.

- Це була моя ідея видати спільну книжку, – каже він. – Проект полягав у тому, щоб кожну пору року представляв окремий автор, а їх було три. Я курував видання цієї книжки і пропонував їм  Андрія Любку як четвертого автора, але хлопці чомусь обрали мене. Мені було дивно, бо я не з їхньої літературної тусовки і не вписуюся четвертим автором, але вони наполягли, тож я погодився.

Коли вийшла ця книжка, то Юрій Матевощук підписав найбільшу кількість примірників. Було й таке, що за один вечір ставив свій автограф на 70 екземплярах. Антологію «Люди погоди» презентували в різних містах. Вона продалась за чотири місяці. Попри великий успіх цього проекту Іван Байдак, Роман Штігер та Марк Лівен не захотіли його продовжувати.

- Якщо я щось роблю, то завжди вірю в те, що це буде якщо не «нульовим», то 100% прибутковим, – зазначає Юрій Матевощук. – Можу похвалитися тим, що я повірив у Байдака, переконав видавця видати його книжку і не помилився, бо продалися 10 тисяч примірників.  Для молодого автора – це значний показник як для першої книжки.

Перекладає з польської

Першою ластівкою перекладацької діяльності Юрія Матевощука була повість Корнелія Філіповича «Провінційний роман».

– У мене з перекладацтвом вийшло так, як з мостобудом, – зізнається літератор. – Коли я поїхав на дарницький міст, то не знав, як тримати в руках перфоратора, але спробував і мені пішло. Аналогічно з перекладацтвом. Книжку Філіповича я знайшов у бібліотеці Юрія Завадського. Розгорнувши видання і прочитавши біографію, мене вдарило струмом – Корнелій Філіпович народився в Тернополі. Тоді мені було 23 роки, проте я не знав цього автора. Тому мені захотілося, щоб ця книжка прозвучала в Тернополі, в місті, де він народився і прожив кілька років. Я пошукав інформацію про його книги і знайшов «Провінційний роман» і поетичну збірку «Скажи це слово». Захотів перекласти обидві.

Із перекладом впорався дуже швидко. Потім разом із Юрієм Завадським розшукав синів Філіповича, які дали дозвіл на авторське право. В результаті книгу успішно презентували в Києві, Львові, Луцьку, Вінниці, Тернополі, Кракові та Вроцлаві.

Наразі Юрій Матевощук закінчив переклад книжки Пьотра Черського «Отець помирає». Залишились лише окремі правки. Йморівно вона вийде до наступного «Книжкового арсеналу». В книжці йдеться про смерть Папи Івана-Павла ІІ, про те, що робилося з суспільством у переддень і в день його відходу у вічність.

- Папа ще не вмер, а вже приїхали телевізійники, які виставили вишки і чекали того моменту, поки він помре, щоб першими зняти ці кадри, – каже перекладач. – Там також є історія про футбольний матч примирення між двома командами, фани яких завжди билися. Але після того, як запустили  в небо голуба миру, а він впав мертвий, команди сприйняли це як знак вищих сил про те, що примирення не буде.

Фестиваль «Ї» та граблі

Цього року Юрій Матевощук став програмним директором мистецького фестивалю «Ї». Він наполіг, щоб його слово було вирішальним після того, як минулого року організатори цього заходу опинились у «мінусах».

- Для мене фестиваль «Ї» – це своєрідний виклик, бо я з тих літературних маніяків, які хочуть, щоб у Тернополі відбувалися різноманітні мистецькі події, – стверджує Юрій Матевощук. – Я люблю читати тих авторів, яких привожу на цей фестиваль. Це ще один щабель, коли ти можеш зробити велику подію.

Митець відверто зізнається в тому, що не вміє бути толерантним, тому завжди каже все, що думає.

- Коли я загорівся і хочу щось робити, то вимагаю від людей дуже багато, – каже він. – Минулого року ми попали на гроші, тому цього року я став  директором фестивалю і останнє слово було за мною. Цьогорічний фестиваль «Ї» був успішним, ми вийшли «в плюс» 600 грн. Тож наступного року маємо змогу рости далі.

Навіть курйозний випадок, що мав місце на одному з перших фестивалів «Ї», коли організатори поселили в одному номері Юрія Іздрика та Олександра Ірванця, не знаючи, що ці автори не контактують між собою, мусив бути, вважає Юрій Матевощук.

- Це досвід, тому ми мусили стати на ці граблі, щоб наступного разу поселяти гостей в одномісні номери, – підсумував він.

До речі, вже 21 вересня, невдовзі після Форуму видавців, на якому Юрій Матевощук презентуватиме свою нову поетичну книгу «Морфи і морфій», він планує провести свій творчий вечір у «Козі».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.