З висоти пташиного польоту: розвідник розповів, як розквітають «Піони» і «БУКи» у вогні артилерії

Після першого його тестового польоту командир батареї пішов в поле забрати літак, знайшов пір'їну журавля, встромив сержанту в кашкет і дав йому позивний. Сьогоднішній наш Герой — «крила і очі» тернопільської артилерії — розвідник на псевдо Перо.

 

Батьки застерігали

Навчався в Київському національному університеті Т. Шевченка вищій математиці, коли закінчував магістратуру — відчув непереборне патріотичне бажання вступити до лав Збройних Сил України, розповів про себе наш співрозмовник. 

— Випадково мені запропонували підписати контракт з артбригадою з подальшою можливістю потрапити в підрозділах безпілотних авіакомплексів, — пригадує, —  саме в авіарозвідці я зміг би застосовувати уже набуті знання з техніки безпосередньо у навчанні, а пізніше — у бойових ситуаціях, тому й погодився, не вагаючись, та підписав контракт. 

Батьки попереджали, що це — складний життєвий вибір, однак, прийнятого рішення він змінювати і не планував. Це ще було до повномасштабного вторгнення, влітку 21 року. 

Пройшов курс молодого бійця, навчальний центр, там же зустрів велику війну. Минулого року, коли у Пера закінчився контракт, він саме отримав нове звання і служба триває.   

Усе за стандартами НАТО

Найбільше вражає військовослужбовця у цій війні те, як швидко прогресують технології, все вдосконалюється. 

— Спочатку було складно: не вистачало обладнання і людей, та ще й погодні умови додавали дискомфорту, — порівнює Перо. — Та невдовзі все змінилося, де спершу були проблеми з підвозом продовольства, виручали волонтери, завдяки їм стало легше працювати, це — всебічна підтримка, а далі налагодилося забезпечення. 

Зараз, за словами Пера, бригада забезпечена всім необхідним за стандартами НАТО:

амуніція, одяг, зброя. І, якщо не скрізь ідеально, то точно знають, що над цими питаннями працюють.  

—  Місцеве населення об'єднуються, щоб допомагати нам, — зазначає військовослужбовець. — Це особливо цінно, коли ми далеко від своїх, а часом необхідний терміновий ремонт техніки, чи якісь інші невідкладні питання — завжди готові допомогти. Люди розуміють, за що ми боремося. 

Хоча, зважаючи на свою специфіку роботи, Перо звик довіряти лише найближчим — собі і своєму підрозділу: у найбільш критичних ситуаціях лише вони зможуть допомогти, адже найдосвідченіші і найбільш компетентні.   

Важливо бути непомітним

Допомагати артилерії — головні обов'язки розвідників. Найчастіші завдання команди — піднятися в небо, з засобами РЕБів «пройти» певну зону, перевірити її на виявлення ворож цілей, ретельно виявляти ті об'єкти, які є пріоритетними для нанесення ударів. У них це називається дешифрування, оцінка території для подальшого відпрацювання артилерією, це дані, які постійно оновлюються.

— Я передаю цю інформацію командуванню в режимі реального часу, — пояснює принципи розвідницької служби Перо, — іноді просять більш точно показати певну ділянку, далі підключається артилерія, роблять коригування для стрільби. 

Усе простежують безпілотниками. Це, за словами співрозмовника, системи для глибокої тривалої аеророзвідки та коригування. 

Тут надзвичайно важливим є вміння залишитися непомітним для ворога. Щоб мінімізувати шанси виявлення — маскують стаціонарну систему. Самого ж літачка приховати непросто. 

— У будь-якого безпілотника гуде мотор, обираємо віддалені місця, працюємо з дружніми підрозділами ППО та РЕБ, — продовжує Перо, — задача РЕБ-станції — подавити сигнал, а частоти іноді сходяться і ти можеш залетіти в частину свого РЕБу і тут починається найцікавіше — вийти з подавлення і успішно продовжити роботу або повернутися. 

У цій ділянці відповідальності рішення приймає Перо. Каже, що завжди є вибір — або прорватися почекавши, або повернутися. Тут дуже важливо стежити за зарядом батареї. Якщо більшу частину часу бореться з труднощами, то повертається. Головне — вберегти свою «пташку». При взаємодії її можна знайти, де б вона не «сіла». 

Про досягнення — скромно

Пташки допомагали виявляти серйозні ворожі цілі: ППО, зенітний ракетний комплекс «БУК», який артилерія знищила з першого пострілу. За такі досягнення команда отримала подяку від Верховного головнокомандувача. 

Припускає, що бачив пускову систему російських ланцетів. При взаємодії з іншими підрозділами вдалося ліквідувати цілий екіпаж. Виявляли також САУ 2С19 «Мста-С» – самохідну артилерійську установку, установки типу «Буревії, «Піони» і ще чимало артилерійських систем, які приїхали до нас нищити і вбивати. 

Найбільші цілі виявляли випадково, каже.  

— Якось проводили розвідку за графіком і на окупованих територіях запримітили щось невідоме замасковане, схоже на броньовану техніку, — пригадує деталі найбільш вдалої розвідки, — з першого снаряду хлопці влучили, і лиш тоді зрозуміли, що  це був «БУК». 

Про досягнення Перо говорить скромно, основне завдання, каже, виконує артилерія, а їхня задача — допомогти їм побачити, що вони роблять.   

Градус оптимізму у підрозділі високий, в цілому, як стверджує Перо, все добре, вмотивовані працювати задля Перемоги. 

Снаряд забрав життя друга

 Якось після чергового робочого дня році хлопці поверталися після відпрацювань на місце відпочинку і, як тільки виїхали, почався обстріл позиції реактивними системами залпового вогню, «Градом». 

— У нас було дві машини — наша і колег, — пригадує бойову історію розвідник, — 

наші колеги, які їхали попереду, повистрибували з машини на ходу, а ми зупинилися і прислухалися, чи не б'ють осколки по нашій.  Цей переломний момент просто перечекали. 

Тепер Перо з побратимами згадують про цей випадок жартома. Мовляв, було страшно, однак, залишилися чистими, бо навколо машин у цей час серед поля було жахливе болото. 

Якщо є запити командування, націлені на більш комплексну роботу, підрозділ Пера прикомандировують до інших. Та найближчі колеги не змінюються. Окрім єдиного фатального винятку: «шаленого снаряду». 

— Такого ніхто ніколи не чекає, завжди прилітає випадково, — з жалем констатує військовослужбовець. — Це був мій друг, ми від самісінького початку разом працювали… Він загинув через артснаряд. Це велика втрата велика втрата в нашому підрозділі. Колеги, які останнім часом працювали з ним, супроводжували його на щиті додому, я виконував інші задачі, шкодував, що не зміг бути присутнім. Це дуже важко морально, не уявляю, як тим, хто на нулі, вони страждають більше за нас…

Мотивують діти 

Непросто на війні не лише через специфіку роботи, а й через довгі періоди на відстані від дому, від близьких. А ворог, за словами Пера, дуже агресивний.  

— Не раз спостерігаємо, як в зоні бойових дій противник відпрацьовує і по наших позиціях, і по цивільних, застосовує керовані авіабомби, — розповідає розвідник про війну з висоти пташиного польоту, — залишаються тільки прірви, втрачені домівки і загиблі мирні люди. 

Тут пригадався нашому співрозмовнику випадок, як від розриву загинула корова. Його підрозділ допомагав людям вивезти жертву, це справило враження навіть на самих на військовослужбовців, коли побачили, яка це була велика втрата для селян. 

До військових  люди дуже доброзичливі. Це завжди видно у щирій поведінці найменших.  

— Інколи під час маршруту до місць виконання завдань зустрічаємо дітей, вони завжди намагаються нас чимось пригостити, ми ж, відповідно — їх, а коли побачать нас здалеку, то вигукують «Слава Україні», — пригадує з усмішкою співрозмовник, —  звісно, це нас мотивує працювати. 

Дивлячись на цих прифронтових діточок, Перо думає про повернення після Перемоги додому, про створення сім'ї і, як він каже «покращення демографічної ситуації в країні». Але до цього він вибрав довший шлях. Ще з дитинства мріяв внести свій вклад, розвиваючи українське: мову, культуру, суверенність, а почав із найголовнішого — оборони.   

Читайте також: «Воюю — заради команди», — історія бойового медика реактивної артбатареї

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.