За що отримали найвищу державну нагороду 17 Героїв України з Тернопільщини. Розповідаємо

Федір Восінський

З-поміж 492 осіб, які отримали найвищу державну нагороду – Герой України, 17 народилися на Тернопільщині.
У цьому матеріалі ми розповімо про життя цих людей та вчинки, за які вони і отримали нагороду.

Цим званням нагороджують громадян України та інших держав, якщо ті вже отримали Орден Героїв Небесної Сотні. Нагороджують Героїв України одним з двох орденів – Держави, за видатні трудові досягнення та «Золотою Зіркою», за вчинення геройського вчинку.

Вперше орденом нагородили у 1998 році Бориса Патона. Востаннє звання присуджували 24 жовтня 2021 року Рустама Хамраєва.

Серед 492 осіб, удостоєних цього звання, 17 народилися на Тернопільщині. Ми розповімо їх життя та вчинки, за які нагородили найвищою державною нагородою.

Відео дня

Петринюк Василь Андрійович

Народився 20 липня 1952 року у селі Огрисківці Лановецького району Тернопільської області. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут, здобувши спеціальність економіста.

У лютому 1991 року обраний Першим секретарем Теофіпольського райкому партії Хмельницької області і працював по серпень 1991 року. В квітні 1992 року обраний головою колгоспу «Труд» села Новоставці Теофіпольського району. У вересні 1992 року провів реформування колгоспу в ТОВ «Полква».

Нагороджений званням Герой України з врученням ордена Держави 21 серпня 1999 року за визначний особистий внесок в організацію та забезпечення одержання найвищих показників з виробництва сільськогосподарської продукції, розвиток соціальної сфери.

Француз Анатолій Йосипович

Народився 23 березня 1954 року у місті Монастириська Тернопільської області у родині службовців.

У квітні 2002 року брав участь у міжнародній операції з визволення заручниць та знешкодження трьох терористів, які здійснили розбійний напад на банк у містечку Ульцен Федеративної Республіки Німеччина і, застосовуючи зброю, викрали 300 тисяч євро. Анатолію Французу вдалося обеззброїти терористів, самому добровільно виступити заручником, звільнити заручницю без єдиного пострілу та врятувати життя людей. Вчинок генерал-майора міліції, його сміливі і високопрофесійні дії під час цієї операції здобули високу позитивну оцінку в Україні та за кордоном.

Удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» 15 квітня 2002 року за особисті мужність і героїзм, виявлені при затриманні міжнародної терористичної групи і звільненні заручниці.

Микитин Ярослав Іванович

Народився 22 жовтня 1943 року в селі Дорогичівка Заліщицького району Тернопільської області. У 1963 році вступив до Львівського політехнічного інституту, у 1966 році був переведений до Кишинівського політехнічного інституту, який закінчив у 1968 році за фахом інженер-механік.

ВАТ «Каховський завод електрозварювального устаткування» – найбільший у країнах СНД за обсягами виробництва, номенклатурі продукції й чисельності працівників, виготовлювач і розроблювач електрозварювального устаткування для дугового й контактного зварювання. Електрозварювальне устаткування, виготовлене в Каховці, успішно конкурує із кращими зразками техніки провідних закордонних фірм і експлуатується в 76 країнах миру, у тому числі в США, Австрії, Китаї, Південної Кореї, Канаді, Австралії.

Нагороджений званням Герой України з врученням ордена Держави 1 квітня 2004 року за визначний особистий внесок у зміцнення промислового потенціалу України, виробництво конкурентоспроможної на світовому ринку електрозварювальної техніки, багаторічну сумлінну працю.

Швед Ярослав Антонович

Народився 20 серпня 1949 року у селі Рожанівка Заліщицького району Тернопільської області у родині колгоспників. Після закінчення восьмирічки подався до Кіцманя Чернівецької області, де в сільськогосподарському технікумі набув спеціальність ветеринарного фельдшера.

У складних умовах реформування Я.А. Швед став засновником та директором приватного сільськогосподарського підприємства (ПСП) «Мамаївське», яке залучило в обробіток майже всі земельні й майнові частки селян. Чимало приклав зусиль для поліпшення умов учнівської молоді.

Присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави 22 серпня 2004 року за визначний особистий внесок в організацію та забезпечення зростання виробництва сільськогосподарської продукції, багаторічну самовіддану працю.

Крижовачук Олег Петрович

Народився 23 травня 1954 року у селі Карначівка Лановецького району Тернопільської області. У 1976 році закінчив фізико-математичний факультет Тернопільського педагогічного інституту.

У 1998 році став директором ТОВ «Україна» у селі Скорики Підволочиського району Тернопільської області – найбільшого виробника сільськогосподарської продукції в районі та області.

За кошти господарства проведено газифікацію в кількох селах, що належать до товариства «Україна», реконструйовано та відновлено богослужіння в церкві села Скорики. Товариство забезпечує продуктами школи, допомагає в газифікації шкіл та медичних закладів.

Після реорганізації господарства працівники одностайно підтримали його кандидатуру на посаду директора новоствореного товариства і всі власники земельних сертифікатів віддали свої паї в оренду ТзОВ. У 2002 році він був обраний депутатом Тернопільської обласної ради 4-го скликання, набравши найбільшу кількість голосів виборців Підволочиського району. Нині – депутат районної ради.

Удостоєний звання Герой України з врученням ордена Держави 23 серпня 2007 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового виробництва, впровадження прогресивних технологій та передових форм господарювання, багаторічну самовіддану працю.

Гута Іван Миколайович

Народився 7 березня 1956 року в селі Васильківці Гусятинського району Тернопільської області. У 1982 році закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут за фахом економіст-організатор сільськогосподарського виробництва.

У 1992 році заснував фермерське господарство «Мрія», що стало одним із провідних сільськогосподарських підприємств Західного регіону.

Нині Іван Гута голова наглядової ради товариства «Мрія Центр», що утворилося шляхом поглинання декількох великих аграрних виробників західного регіону. Товариство має в обробітку понад 150 тисяч га орної землі в Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській і Чернівецькій областях, ці регіони вважаються самими сприятливими для вирощування основних сільськогосподарських культур.

Удостоєний звання Герой України з врученням ордена Держави 23 листопада 2009 року за визначний особистий внесок у збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень аграрної науки, прогресивних інтенсивних технологій і нових форм господарювання, розвиток соціальної сфери.

Гадз Петро Іванович

Народився 21 серпня 1960 року у селі Зелена Бучацького району Тернопільської області у родині колгоспників. Після здобуття шкільної освіти закінчив у 1978 році Тернопільське музичне училище, потім, у 1986 році – Київський інститут культури.

У 2001-2003 роках – голова правління ВАТ «Бучацький комбінат хлібопродуктів». З 2004 року – голова спостережної ради товариства «Бучачагрохлібпром» (Тернопільська область).

Компанія орендує орієнтовно 25 тисяч гектарів землі, що розміщені одним масивом у трьох колишніх районах Тернопільської області, на яких займається вирощуванням зернових, олійних і технічних культур, сорти яких занесені до Державного реєстру сортів сільськогосподарських культур.

Удостоєний звання Герой України з врученням ордена Держави 24 серпня 2012 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку сільськогосподарського виробництва, впровадження прогресивних технологій та сучасних форм господарювання, багаторічну самовіддану працю.

Аксенин Василь Степанович

Народився 4 лютого 1962 року у селі Литячі Заліщицького району Тернопільської області. Проживав у Чернівцях.

Взимку 2013-2014 років періодично їздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 19 лютого 2014 року востаннє вирушив з Чернівців до Києва. 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській отримав важке вогнепальне поранення, куля снайпера, потрапивши в лівий бік та пройшовши через живіт, пошкодила тазостегнову кістку. Люди поряд підхопили пораненого та під кулями поклали на щит і винесли з під обстрілу.

Василь Аксенин був шпиталізований до однієї з київських лікарень, а наприкінці лютого 2014 року його прийняли на лікування в клініку польського міста Жешова, куди його було доставлено літаком. Отримані травми були дуже важкими. Він переніс кількагодинну складну операцію. Тривалий час рана не хотіла загоюватись. 12 березня 2014 року помер у польській лікарні внаслідок зупинки серця, виснаженого важкими травмами та перенесеними складними операціями. Похований у місті Чернівці на центральному кладовищі.

Удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Войтович Назарій Юрійович

Народився 2 червня 1996 року у селі Травневе Збаразького району Тернопільської області. У 2011 році закінчив Травненську середню загальноосвітню школу. Після закінчення школи поступив на відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу.

19 лютого 2014 року був на парах, а вже ввечері таємно від рідних поїхав на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення у голову, куля снайпера влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Похований у селі Травневе Збаразького району Тернопільської області.

Присвоєно звання Герой України з удостоєнням «Золота Зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Голоднюк Устим Володимирович

Народився 12 серпня 1994 року у місті Збараж Тернопільської області. У 2001-2008 роках навчався у збаразькій середній загальноосвітній школі № 2 імені Івана Франка. У 2008 році продовжив навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. З 2011 року навчався у Відокремленому підрозділі Національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут» за фахом інженер-енергетик.

Починаючи з листопада 2013 року, був на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 30 листопада 2013 року був сильно побитий беркутівцями, після чого йому наклали 12 швів. Як тільки рани загоїлись, знову поїхав на Майдан. Був волонтером польового табору, стояв на варті, згодом вступив до 38-ї сотні Самооборони Майдану. 20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення у голову, куля снайпера пробила голубу миротворчу каску, увійшла йому в потилицю і вийшла над правим оком. Похований у місті Збараж Тернопільської області.

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» хлопцю посмертно присвоєно 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності.

Капінос Олександр Анатолійович

Народився 10 березня 1984 року у селі Дунаїв Кременецького району Тернопільської області. фермерством та відродженням рідного села. Умів добре грати на бандурі і знав безліч українських пісень.Активно займався громадською діяльністю.

З листопада 2013 року був на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Належав до сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ». Додому приїжджав ненадовго за чистими речами та відпочити. 18 лютого 2014 року був важко поранений у голову осколками гранати під час сутичок з бійцями «Беркуту» біля барикади поблизу Будинку профспілок та шпиталізований до однієї з київських лікарень, де і помер від отриманих травм 19 лютого 2014 року. Похований у селі Дунаїв Кременецького району Тернопільської області.

Посмертно присвоєно звання Герой України із удостоєнням ордена «Золота Зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Костенко Ігор Ігорович

Народився 31 грудня 1991 року у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Навчався в Зубрецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, цікавився історією та географією. У 2009 році закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата та вступив на географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка; навчався за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету. Працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика».

З листопада 2013 року неодноразово їздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Зокрема, був на Майдані в ніч проти 30 листопада 2013 року, коли активісти були жорстоко розігнані «Беркутом». Востаннє поїхав на Майдан увечері 18 лютого 2014 року. Вранці 20 лютого 2014 року Ігоря Костенко було вбито під час протистояння в центрі Києва біля Жовтневого палацу (Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України) на вулиці Інститутській; у нього влучили дві кулі: одна – в голову, а інша – в груди. Похований у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області.

Посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Мойсей Василь Михайлович

Народився 27 березня 1992 року у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. У 2010 році поступив на факультет соціальних комунікацій і реабілітації Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна», де навчався за напрямом підготовки «Здоров'я людини».

У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Був там в перших рядах, на барикадах. 20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера влучила у грудну клітку. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті; куля пошкодила важливі кровоносні судини і він помер у 17-й київській лікарні. Похований у Луцьку на Меморіалі Слави.

Слободян Тарас Ігорович

Народився 10 грудня 1982 року у місті Тернопіль в інтелігентній родині.У 1990-2000 роках навчався у тернопільській середній загальноосвітній школі № 12 (нині – Тернопільський навчально-виховний комплекс «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого»), яку закінчив із золотою медаллю. У 2000-2005 роках навчався у Тернопільській академії народного господарства (нині – Західноукраїнський національний університет) на факультеті міжнародних відносин, у 2004 році отримав диплом бакалавра, у 2005 році – диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «Міжнародна економіка» та спеціалізацією «Міжнародний туризм».

У грудні 2013 року перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Наприкінці грудня 2013 року був викрадений з Майдану і закатований на Сумщині. Його тіло знайшли 1 березня 2014 року у лісосмузі на околиці міста Суми на вулиці Прикордонній поблизу заводу «Керамейя» зі слідами численних побоїв і відрізаною рукою. Похований у Тернополі на Микулинецькому цвинтарі.

Гарматій Володимир Михайлович

Народився 4 серпня 1992 року у селі Чернелів-Руський Тернопільського району Тернопільської області. З 2009 року навчався на факультеті обліку і аудиту Західноукраїнського національного університету (у 2013 році закінчив військову кафедру цього ж університету). Взимку 2013-2014 років приймав активну участь у Революції гідності на Майдан Незалежності у Києві.

У квітні 2014 року, під час навчання на п'ятому курсі, вирушив захищати державний суверенітет та територіальну цілісність України і вступив до лав Збройних сил України. Служив на посаді командира взводу управління гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 51-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України, військова частина А2331 (місто Володимир-Волинський).

У липні 2014 року військовослужбовці 51-ї окремої механізованої бригади, виконуючи бойове завдання, утримували позиції біля міста Червонопартизанськ Луганської області поблизу кордону з Російською Федерацією. 25 липня 2014 року після 10 днів в оточенні і під обстрілами з боку російських бойовиків, орієнтовно 40 військовослужбовців склали зброю і перейшли українсько-російський кордон, таким чином потрапивши у полон. Молодший лейтенант В.М. Гарматій не зрадив військовій присязі і не відступив на територію Російської Федерації. Відмовившись здаватися, він спробував прорватися до позицій Збройних Сил України і під час бою загинув. Похований у селі Чернелів-Руський Тернопільського району Тернопільської області.

Посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» 13 жовтня 2016 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Горайський Юрій Володимирович

Народився 31 липня 1977 року у селі Біла Тернопільського району Тернопільської області. Закінчив Тернопільську академію народного господарства (нині Західноукраїнський національний університет), де здобув вищу економічну освіту.

У травні 2014 року за квотою партії УДАР призначений головою Збаразької районної державної адміністрації, хоча не був членом цієї політичної партії. 21 квітня 2015 року розпорядженням Президента України був звільнений з посади голови Збаразької районної державної адміністрації. Через тиждень після звільнення добровольцем вирушив на захист суверенітету та територіальної цілісності України. З травня по вересень 2015 року служив у секторі «М» під Маріуполем.

4 березня 2016 року під час розвідки на Маріупольському напрямку передовий дозор «морських котиків», у складі якого був солдат Юрій Горайський вийшов на висоту в районі міста Докучаєвська Донецької області, де наштовхнувся на диверсійно-розвідувальну групу російських бойовиків. Передовий дозор вступив у ближній бій, завадивши противнику несподівано вдарити по усій групі. Основна частина розвідувальної групи 73-го морського центру спеціальних операцій прийшла на допомогу та вступила у бій, згодом підійшли підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади. У тому бою ворожа диверсійно-розвідувальна група була знищена, противник втратив до 30 бойовиків, але під час ближнього бою солдат Юрій Горайський отримав смертельні поранення і помер на місці. Похований у місті Збараж Тернопільської області.

Посмертно присвоєно звання Герой України з врученням ордена «золота зірка» 15 вересня 2020 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Гурняк Віктор Петрович

Народився 8 червня 1987 року у селі Городниця Гусятинського району Тернопільської області. Закінчив Технічний коледж Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (нині – Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя).

Працював у тернопільській щоденній газеті «20 хвилин», брав участь у проектах Інституту політичної освіти та Міжнародного республіканського інституту.

Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. У березні 2014 року, як фотокореспондент вирушив до Сімферополя, бо не міг бути осторонь тих подій, які розгорталися на території Автономної Республіки Крим під час окупації півострова російськими військовими, де також надавав допомогу українським військовим, які були заблоковані у своїх частинах.

Вранці 19 жовтня 2014 року солдат Віктор Гурняк під мінометним обстрілом противника намагався вивезти на машині своїх бойових побратимів, поранених в бою за 32-й блокпост поблизу села Сміле Слов'яносербського району Луганської області, але близько 10:10 загинув внаслідок влучення у його машину мінометного снаряду. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Посмертно присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка» 28 серпня 2021 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.