Олександр Папуша – відомий актор Тернопільського обласного академічного драматичного театру ім. Тараса Шевченка, часто виступає на концертах, пише музику і пісні до вистав. Його дружина Ірина також працює у театрі.

Познайомив пару КВН

У липні минулого року Олександр та Ірина святкували 20-річницю подружнього життя. А знайомі чоловік з жінкою вже майже 25 років. Перша зустріч відбулася ще в університеті. За словами пані Ірини, вони грали в різних командах КВН. А потім їх об’єднали в одну – «Еники-беники». Виступи на сцені, цікаве закулісся, студентські вечори активісти проводили разом. Якось пан Олександр та пані Ірина зіграли головні ролі у п’єсі «Студентський роман».

- Я люблю його, а він кохає іншу – такий був мотив вистави. Лірична ніжність плюс романтика, присутні у творі, зробили свою справу. Між нами спалахнула іскра, - з усмішкою на обличчі розповідає тернополянка. – Традиційно до Дня факультету в університету організовували свого роду лицарський турнір. І ми з Сашею мали там бути разом. Але мене якраз забрали в лікарню з апендицитом. Подружка, тепер вже моя кума, розповідала, що після наркозу я кликала Сашу до себе. От він і прийшов провідати мене з бананами. І вже фактично більше і не пішов… (сміється – прим. авт.).

Зустрічалася пара три роки. Олександр Папуша пише та виконує пісні, у молодості записав цілу касету і для своєї коханої. Слухала і вона, і її мама. Захоплювалися…

- Якраз перед Йорданом Саша попередив, що в гості до нас прийдуть його батьки просити моєї руки, - продовжу вона. – А освідчувався коханий, виконуючи одну зі своїх пісень. Відтоді для мене всі його вірші та мелодії – надто цінні, інтимні та неповторні. І хочеться, щоб співав тільки мені.

Пережили трагедію

На початку подружнього життя пара пережила немало. Перша дитинка завмерла на дев’ятому місяці вагітності, а потім знову була втрата… Це стало великим сімейним випробуванням на міцність.

- Коли бачиш світ яскравим і гарним, а вмить все міняється, приходить збентеження і розпач. Лише підтримка чоловіка, його записки, які передавав у пологовий, сльози…очі та рідний погляд дали сили рухатись далі. Переживши все, ми зрозуміли, що міцно стоїмо на ногах, - говорить пані Ірина. – Можливо, ті, хто більше люблять, більше і страждають, - припускає вона. Але життя і віддячує їм за пережите. Насправді міцний сімейний союз – то величезна праця, вона полягає у вмінні поступатися один одному, не тримати образ, жити думками один одного та кохати, незважаючи ні на що. І ніколи не потрібно боятися говорити, що любиш. Адже завтра може і не бути. Життя досить швидкоплинне.

Ірина Папуша і своїх дітей навчає, аби в стосунках з друзями чи коханими людьми вони були щирими, відвертими, проявляли жертовність, адже без неї нікуди.

- Ніколи не потрібно боятись взяти свою кохану людину за руку, сказати, що він чи вона комусь потрібні, - каже тернополянка.

Говорять про все і завжди

Не дивлячись на те, що і пані Ірина, і пан Олександр обоє працюють у театрі, їм ніколи не буває сумно разом. Завжди є, про що поговорити, чим поділитись.

- Ми спілкуємось про все. Знайомі навіть жартома питають: «Ви що не можете наговоритись?» Не можемо. Адже бувають миті, коли стає душе боляче, коли втрачаєш найдорожчих. Тому хочеться жити і радіти, зазираючи в очі, тримаючись за руки, слухати стукіт серця коханої та рідної людини.

Тернополянка розповідає, що в театрі близько 30 сімейних пар. Усі – як велика родина, підтримують та допомагають один одному. Найчастіше буває так, що чоловік із жінкою приїхали на роботу і розбіглися по поверхах. Коли є вільна хвилинка, можуть хіба що попити чай разом чи пообідати. Часто пані Ірина приходить на репетиції. Чи то за кулісами зустрілись, посміялись, поцілувались в щічку і гайда кожен за свою роботу.

- Звісно ми – люди, а не роботи, тому деколи можем якось емоційно відреагувати на ту чи іншу ситуацію, усе-таки творча професія. Але з роками приходить мудрість і усвідомлення, що не варто зациклюватися на дрібничках. Я розумію, що чоловік – актор, йому доводиться вживатися у свої ролі. Тому з розумінням ставлюсь до його роботи, - запевняє вона.

З дітьми – кращі друзі

Подружжя має двох діток. Донечці Катрусі – уже 16, а Денискові – 12. Вони також часто приходять в театр, та й загалом батьки і діти – найліпші друзі. Менші завжди діляться своїми думками та переживаннями з дорослими. Уся сім’я любить разом відпочивати, подорожувати. Ще один член родини – собака Ася – маленький руденький талісманчик, яка розуміє господарів з-півслова чи навіть погляду.

- Ми завжди маємо купу ідей, планів та бажань. Хочемо відкривати для себе нові місця, розширювати географію сімейних мандрівок, - ділиться жінка.

Що стосується домашніх справ, то чіткого розподілу обов’язків немає. Спілкуючись, пара і готує разом, і виконує якісь інші домашні справи. Та й сам пан Олександр, зізнається, що деколи знаходить час, аби зробити сюрприз для родини.

- Дружина – бездоганна мама і господиня! Вона це робить неперевершено, - каже чоловік. – Коли в мене є трохи вільного часу і натхнення, я і сам готую щось для рідних. У кожну страву додаю якусь родзинку, щоб кохана відгадала. А діти як тішаться, що татко щось зготував.

Родина має дачу у Смиківцях. З весни до осені вони багато часу проводять там. Саджають квіточки та городину. Пан Олександр столярує. І всі ці приємні турботи тішать очі, милують серце та дарують радість.

Пізнаєм по «запаху»

Кожна сім’я, за словами героїв публікації, має власні рецепти щастя. У своєму домі подружжя за 20 років встановило свої правила.

- Життєвих потрясінь багато. Завжди легко роз’єднати, а от зберегти – важче. Ми з чоловіком у своїх батьках із дитинства бачили любов, повагу та взаєморозуміння. Цю модель поведінки наслідуємо і самі. Ті слова-обіцянки, які ми говорили один одному, коли брали шлюб, несемо через все життя. Розуміти і не їсти один одного – що ще потрібно для сімейного щастя, - завершує пані Ірина. – Як мама, я би радила батькам дати дітям зростати, наче квіткам, не спалюючи їх, не закриваючи своєю тінню, просто милуватися. Кожна людина у цьому світі має свою дорогу…

Чоловік Олександр додає, що в дружині є все, що потрібна мати жінка – краса, щирість, багатий внутрішній світ. Але насправді, зауважує, кожній людині потрібне щось своє.

- Можливо, це буде грубо сказано, але ми по «запаху» знаходимо один одного, - каже він. – Усі, коли молоді, вродливі. А потім життя робить з нами те, що хоче. Вона змінилась, та й ти не став більшим красенем. Але в душі все зовсім інакше. Перед тобою – така ж дівчинка, як і 20 років тому. Вимір часу стає особливим. Ти просто не помічаєш зовнішніх змін, адже ви – це вже рідні душі, які не можуть одна без одної.