Живе майже у келії, допомагає людям ліками і молитвою: історія знаного хірурга з Бережан

• Постійно цитує власні вірші, книги зі Святого Письма та показує свої наукові роботи, опубліковані в медичних журналах. Скаржиться на те, що усі хвороби в світі — від злого духа та зневіри людей, пам’ятає поіменно сотні своїх пацієнтів за десятки років роботи. 
• Непересічна історія хірурга Василя Гапанюка, який живе майже затворницьким життям у Бережанах, не залишить нікого байдужим. Авторизуйтесь чи підпишіться, щоб дочитати до кінця. Завдяки Вашій підтримці ми можемо створювати більше унікальних текстів.

На запрошення пана Василя їду до нього в гості у містечко Бережани, що на Тернопільщині. Дорогою чоловік кілька разів телефонує, щоб благословити нашу дорогу, цікавиться чи доїхали без пригод. У Бережанах зустрічає та запрошує до свого дому. 

Живе чоловік в центрі містечка, у приміщенні, яке більше схоже на підвал, аніж на квартиру. Довгими коридорами разом з ним прямуємо до його кімнатки, розміром не більше, ніж 10 квадратних метрів. Пан Василь пропонує свою куртку та шапку, аби я не замерзла: опалення тут немає. Сам він спить під кожухом, на ніч одягає рукавиці. 

— Вчора я мав ще тут щось зробити, але їздив до Тернополя. Не встиг, мав молитись, бо як не помолишся — нічого немає, — каже чоловік. 

Житло нагадує келію

Вразило, що усі стіни в кімнаті завішані іконами та портретами святих людей. Як тільки зайшла, відула запах ладану: наче в церкві. Усе житло заставлене книгами: Святе Письмо, яке чоловік читає по кілька годин на добу та безліч книжок із хірургії. Їжі в домі не видно. Помітила лише кілька хлібин на підвіконні.

— Я родився під Ковелем на Волині. Коли мені було три місяці, мамин брат перевіз мене під Ніжин до баби. Від такої дороги я захворів. Щоб я не помер не хрещеним, бабця покликала священника, і мене охрестили. До трьох років жив там, поки дідусь не помер від туберкульозу, — розповідає про своє життя чоловік. — З трьох до тринадцяти років жив з батьками. Ходив в сільську школу. У школі завжди ще старшому братові допомагав з уроками. 

Пан Василь каже, що в медицині з 13-ти років. Із 17-ти працював у сільському медпункті. Далі вступив до Тернопільського медінституту. 

— На останніх курсах я пішов працювати в Тернопільську обласну лікарню, в урологічне відділення, щоб навчитись медицині. З того часу знаю лікаря Дзюбановського, ми з ним на операціях не раз були разом з того часу, — розповідає співрозмовник. 

Наукові роботи в галузі медицини

Василь Гапанюк каже, що працював також у львівській міській клініці хірургом, згодом його перевели у Бережани. Тут і отримав кімнату, у якій зараз живе.

— Оперував з черговим лікарем, оперував сам. Часто були моменти, коли доводилось вирізати пухлини, операції на апендицит. Я закінчив клінічну ординатуру, працював у  Львові. Була така ситуація, що завідувач відділення дав мені дуже важкого пацієнта: перитоніт, складна ситуація. Сам лікар пішов в відпустку, коли повернувся запитує мене: де той хворий? А я кажу, як Ви сказали, щоб він пішов своїми ногами — то він й пішов, — згадує чоловік.

Пан Василь показав власні публікацій у медичних виданнях. Серед них — і власна монографія, є також і опубліковане дослідження, щодо впливу молитви на лікування людей зі складними випадками. 

— Був я також у головного хірурга України. Йому показував працю, яку написав після того, як 32 моїх колеги різали одну жінку, поки вона не потрапила до мене. Також там є історія 35-річного чоловіка з ДЦП, якого я вивів з того світу. Але я пропонував виступити з цими роботами перед лікарями, але ні, — продовжує.

Пан Василь був одружений, має двох дітей, але з ними зараз майже не спілкується. Розповідає, що щодня згадує їх у своїх молитвах.

Допомагає монахам та старцям

На запитання: «Скільки вам років» лікар відповідає віршем. Каже, що людині стільки, на скільки вона себе відчуває.

Чоловік каже, що відколи перейшов жити у це приміщення, зрозумів, що лише віра може врятувати людину від усіх хвороб та нещасть. Розповідає, що Бог завжди направляє його на всіх життєвих шляхах.

У розмові він часто згадує старців. З деякими бачився не один раз. Пояснимо, в православній традиції це досвідчений, старолітній монах,священик чи мирянин, зразок покори,людина Божа, яка помагає людям триматись віри в Бога, усвідомлювати, каятись і виправляти власні помилки. 

— Священиком, за законами, людина може стати до 30-ти років. Я став глибоко віруючою людиною пізніше. Думав, у монашестві я знайду якесь місце, але не все так просто. Зараз часто допомагаю братії (ченці однієї общини або монастиря). Так, лікую також в разі потреби,  — говорить Василь.

Він каже, що духовні люди мають молитись по вісім годин на добу, вісім годин служити, і вісім спати. Лише тоді вони зможуть осягнути блаженство. 

На прощання чоловік дарує мені молитвослов, каже, що там зібрана вся мудрість світу. Каже, що якщо щиро молитись, то Бог обов’язково допоможе в всіх справах. Розповідає, що щось важливе краще не розпочинати з понеділка, мовляв у цей день Архангел Михаїл бореться з усіма злими силами. 

P.S.

Після публікації ми отримали багато негативних коментарів щодо цієї особи. Тому готуємо продовження про те, як працює лікар у закладі, чи скарги щодо його діяльності не є безпідставними

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.