У Франції тернополяни ледь не збили кабана
- За 40 днів гастролей ми дали 78 концертів, - розповідає цимбаліст гурту Brio Ігор Брухаль. – Було багато переїздів. Щодня “намотували” мінімум 60 км. Деколи по 80-100…
Тернополяни пригадують, як їздили вузькими дорогах між невеликими населеними пунктами. Розминутися там двом авто дуже важко. Північно-східна Франція - дуже гориста. Попри дорогу, як подекуди і в нас, - ліси.
- Якось ми зібралися на концерт в одне містечко. Виїхали з самого ранку. Надворі ще було темно. Дорогою мали заїхати до організаторів в село неподалік, - продовжує хлопець. - Розслаблені, спокійно дрімали. Прокинулися від сильного удару. Виявилося, що на дорогу вискочив здоровенний кабан. Було враження, що він з розгону врізався у наш автобус!
Помітивши тварину на дорозі, водій різко натиснув на гальма. Так вдалося попередити біду. Адже могло все бути набагато гірше.
- Ми не тільки прокинулися, а пролетіли через півавтобуса. Дехто з розгону опинився у проході, між кріслами, - пригадує Ігор. - Летіло все: і концертні костюми, і музичні інструменти. Моя коробка з дрібним приладдям опинився аж біля шофера.
Коли українці приїхали на місце, французи ввели їх в “курс справи”. Розповіли, що в околицях водиться багато кабанів. Тварини запросто виходять на дорогу. Можна натрапити на цілі стада.
- Якби ми дійсно збили кабана і на автобусі залишилася сліди крові, то мали б серйозні “розбірки” з поліцією, - додає скрипаль гурту Тарас Видиш. - Ще гірше було б, якби дичину підсмажили.
На північному сході Франції добре розвинуте сільське господарство. У теплий сезон корови перебувають просто неба і вдень, і вночі. Захотіли - поспали, зголодніли - пощипали травичку. Ферми, як пересвідчилися тернополяни, - здебільшого дуже великі. Огорожа - під невеликою напругою. Для того, щоб тварини не подалися в біги.
- Мене здивувало, наскільки родючі тамтешні землі. Якщо у нас чорноземи, то там - каменюка на каменюці. Ґрунти - глинисті, коричнево-сірого забарвлення, - веде далі хлопець. - Коли таке бачиш, стає соромно за Україну.
Язик стерп і не слухався
Французи п'ють багато сухого червоного вина. Воно - недороге, хороше і смачне.
- Місцеві вважають, що вино краще за інші напої покращує травлення і настрій, - каже Тарас. - Можна випити 200 грамів і сідати за кермо.
Час від часу мери влаштовують для жителів своїх міст спільні застілля: багатолюдні обіди чи вечері, а на завершення - концерт. Це - такий вияв поваги.
- Якось нас запросили на такий бенкет. Спершу була трапеза, потім - шоу, - пригадує співрозмовник. - Ігор скуштував якесь місцеве вино і каже: “Спробуй, яке воно на смак, просто потримай на язику”. Я зробив ковток. Одразу відчув, що язик починає затерпати. Раз потримав, другий. Коли вийшов на сцену, зловив себе на думці, що зі мною щось не так. Ніби все нормально, в голові - ясно, але язик не слухається, бо стерп!
Тарас запам'ятав, як виглядала етикетка. Потім знайшов у магазині таку ж пляшку і привіз вино як сувенір додому. Напій був врожаю 2006 року. За французькими стандартами - досить молоде вино, але вже з ознаками якості.
Через дорогу - Німеччина
Засмакувала українцям і французька домашня самогонка - “мірабелька”. Її готують із місцевих ягід. За розміром вони як алича, але набагато солодші.
- Із нашою самогонкою цей напій нічого спільного не має, - зауважує Ігор. - Він дуже смачний і має щонайменше 50 градусів міцності.
До речі, робити “мірабельку” можуть не всі. Треба отримати дозвіл в органах місцевого самоврядування. "Легальною" є певна кількість літрів. Перевищив норму - заплати штраф. А це, як кажуть музиканти, - чималі гроші.
- Степан Кірик - один із організаторів концертів - любить цю справу і має біля дому фруктовий сад, - продовжує хлопець. – Якось ми гуртом збирали там ягоди для “мірабельки”. Потім дегустували уже вистояний напій.
Пан Кірик - син українських емігрантів. Він народився у Німеччині. Уперше побачив землю предків, коли йому було за 40.
- На північному сході Франції живуть і німці, і французи, - додає Тарас. - Ми їздили в одне містечко на кордоні. Там досить перейти через дорогу і ти - вже в іншій країні. З одного боку - магазини з французькими вивісками, з іншої - з німецькими.
Степан Кірик чудово знає українську. Розмовляє майже без акценту. Не відстає і його син - 19-річний Грегор, або Грицько.
- Але вони говорять не сучасною мовою. Вона така, якою була у кінці XIX-на початку ХХ століття, - ділиться враженнями музикант. - Слухати її дуже приємно. Враження, що перенісся у минуле.
Слимаки і жаби - для туристів
Французи пригощали українців традиційними стравами. Хлопцям сподобалося, що тамтешня їжа нагадує нашу. Вона така ж поживна і проста. Нічого надзвичайного немає.
- Нас так добре частували, що ми навіть набрали вагу, - пригадує Тарас. - Я погладшав на 5 кг. Хоча ритм був просто шалений, не кажучи вже про психологічне і фізичне навантаження! За 40 днів - 78 концертів! Лягали о третій-четвертій ночі, а о сьомій-восьмій - уже підйом.
Якось після концерту до музикантів підійшла пара українців. Обом було близько 20-ти років.
Познайомилися, розговорилися. Молоді люди розповіли, що вже кілька років живуть у Франції. Коли зайшла мова про їжу, то сказали: “Не вірте, що тут всі їдять жаб і слимаків. Це - тільки для туристів”.
- Я привіз звідти трохи камамберу. Не міг звикнути до цього сиру десь тиждень. Потім ввійшов у смак і не міг відірватися! Але рідні його не оцінили, - розповідає Ігор. - Я купував камамбер і в наших магазинах. Але це - зовсім не те.
Французи далекі від політики. Вважають, що кожен має бути професіоналом у своїй справі. Мовляв, якщо людина виконує роботу на всі 100%, то результат не забариться.
- Вони знають, що ми рухаємося до Євросоюзу. Тому цікавилися Україною. Розпитували, як таку політику сприймають люди, - пригадує хлопець. - Французи - горда, я б сказав, самодостатня нація. Більшість знає лише рідну мову. Це - ознака сили та єдності держави і викликає неабияку повагу.
За ровер - 15 євро
Наприкінці гастролей Тарас придбав собі велосипед. Це сталося в маленькому містечку, за 50 км від Меца.
- Ми виступали під час пішого марафону на підтримку активного способу життя. Протяжність маршруту сягала близько 8 км, - каже хлопець. - Марафон мав п'ять станцій. Перша - “Аперетив”. Люди підходили до столиків, наливали собі трохи вина чи “мірабельки”, неспішно смакували і слухали музику. Потім прямували на другу станцію, третю...
У селищі наприкінці маршруту влаштували святковий концерт і виставку ретро-автомобілів. Там же розмістився “блошиний” ринок. Жителі виносили з дому різні речі і, за традицією, майже задарма їх продавали.
- Я захоплююся велоспортом. Колись тренувався, та останнім часом бракувало часу, - пригадує Тарас. - Дивлюся: стоїть шосейний велосипед старого зразка, 90-х років. Але видно, що професійний. Висить табличка: "20 євро". У нас такий велосипед коштував би близько 4 тис. грн.
Хлопець раз пройшов повз той велосипед, другий. Усе вагався, чи купувати.
- Я повернувся в автобус, - продовжує музикант. - Там був наш колишній гітарист Ярослав Кондира. Розповів йому про ровер. Славік порадив: “Та бери! Пішли, допоможу сторгуватися”.
Хлопці підійшли до продавця. Ярослав, який трохи знав французьку, відразу запропонував: “10 євро, і ми забираємо велосипед”. Торговець заперечив: “Ні, хоча б 15”. На цьому і сторгувалися.
- Такі “блошині” ринки - данина традиції, - розповідає Ігор Брухаль. - Їх влаштовують дуже часто. Особливо під час фестивалів. І покупці, і продавці отримують від цього насолоду.
До вишиванок звикли
Французи приймали тернополян дуже тепло і гостинно. Не раз викликали “на біс” і з жалем відпускали зі сцени. Дехто відвідував їхні концерти по кілька разів. При цьому добиралися за сотні кілометрів. За 40 днів музиканти мали лише один вихідний. І то - за три дні до завершення гастролей.
- І в молодшого, і в старшого покоління - дуже хороше музичне виховання. В їжі вони - справжні гурмани, а в музиці - естети. Вміють слухати, добре орієнтуються у напрямках і стилях, - ділиться враженнями Ігор. - Мабуть, та публіка, для якої ми працювали, вже не раз бувала на концертах українських гуртів. Наша культура їм добре знайома.
Музиканти всюди наголошували, що вони - з України. Навіть виступали у вишиванках.
- Колективи, які гастролювали в тому регіоні перед нами, привозили суто український фольклор, - додає хлопець. - Ми мали трохи інше на меті. Хотіли показати, що українці грають не тільки свою музику. Це вразило публіку. Французи цього не чекали.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
