Заслуги і зловживання керівників Тернополя — від війтів до бургомістрів

Війти та бургомістри управляли Тернополем упродовж віків до запровадження посади міського голови. Імена більшості з них тепер можна знайти хіба що в архівах. Але були серед них і такі, хто дійсно прислужився місту.

Війт — термін, на який пошуковик Google реагує відсиланням до енциклопедії “Вікіпедія”. Справді, знайти війта у наші дні - вдень зі свічкою неможливо. А були часи, коли від чоловіка при такій посаді залежало майже все. Більше того, мати свого війта було привілеєм. Часто війтів городяни не обирали, бо їх призначали власники міст. Відтак громади, аби бути господарями у власному домі, викуповували право призначати війта.

Війт міряв землю і марширував
Тернополяни своїх війтів не обирали. Отримували від засновника міста гетьмана Яна Амора з Тарнова. Це фундатор наказав записати в офіційному документі ще у 1550 р. У тому привілеї йдеться, що війт для громади був і адміністратором, і розпорядником майна, навіть судити міг. Щоправда, суддівство його було не одноосібним, бо у цій важливій справі війтові допомагали лавники. Зрештою, були у тернопільського війта у XVI ст. також обов’язки, за виконанням яких теперішніх міських голів просто неможливо уявити. Скажімо, саме війт особисто відмірював площі під новобудови.
“Щоб поселення заможнішим і людянішим стало, виміряє наш державчий війт будовиська або ж площі для всіх, хто хотів би їх зайняти”, — писав Ян з Тарнова у згаданому привілеї.

Зрозуміло, що власник Тернополя від своїх прав першості не відмовився і війт був йому підзвітним. Вочевидь, головний посадовець мав погоджувати свою діяльність і з обраними членами міськради та ще й з особливим представником власника, що мав резиденцію у замку. Але факт - у давніх документах згадують саме війтів, а не депутатів.
До слова, як свідчить “Інвентар міста Тернополя” з березня 1672 р., війт ще й збирав податки та був суперінтендантом для міщан, які регулярно відбували муштру при замку. А за ухиляння від подібних вправ він мав повноваження штрафувати на три гривні.
Як лантвійта судили за шпитальне поле
Імена всіх тернопільських війтів джерела не зберегли. Відомі ті, хто або з кимось судився, або за його урядування сталося щось незвичайне. Так, уже у 1593 р. серед опікунів міського шпиталю згаданий “Лаврик війт старий”. У 1600 р. той Лаврін спільно з тернополянами Андрієм Крупкою та Васьком Чайкою судилися у власника міста князя Костянтина Острозького проти єврея Мендля. Останній захопив поле шпиталю.
Із очільників Тернополя XVII ст. відомий Степан Любинецький. Він був війтом інвентарю у 1672 р., в обов’язки якого входила опіка над ополченцями. Але на долю громади за його війтівства випало значно більше випробування — у 1672-му турецьке військо Ібрагіма Шишмана раптово напало на місто. Зруйнувало замок та знищило 240 із 470 будинків.
А от відродження Тернополя після турецьких руйнувань відбувалося за інших керівників. Серед них — Войцех Доманський, призначений 3 січня 1691 р. на посаду війта власницею Тернополя королевою Марією Казимирою Собєською. Натомість про війтів XVIII ст. сказати багато не можна. Виділяється хіба що випадок із лантвійтом, що стався у 1725 р.
“Міщанин Петро С…ій Ландвійт ставав на замку дня 27 липня 1725 р. до розправи, бо був оскаржений, що привласнив поле шпиталю руського. Дня 6 серпня 1725 р. вирішено, щоб те поле віддав шпиталеві…” читаємо у розвідці “Тернопіль і його околиця” отця Петра Білинського.
Загалом XVIII ст. було періодом кризи у Речі Посполитій. Та й головну роль відігравали саме власники.
За Австрії керували бурмістри
У 1772 р. наше місто потрапило до складу монархії Габсбургів. Хоча війти керували містом вже приблизно 230 років, не існувало тоді до Тернополя жодної кам’яної дороги.

Та, як би там не було, а головна і відповідальна особа — завжди потрібна. Такими за Австрії стали бургомістри чи бурмістри, як їх скорочено називали. Одначе кардинально ситуація із врядуванням у Тернополі змінилася тільки у середині XIX ст.
“День 15 лютого 1843 року записаний в історії Тернополя золотими буквами. Того дня підписано контракт продажі і купівлі Тернополя, укладений між останнім його власником Тадеєм лицарем Туркулом і містом. За суму 175000 флоринів викупилося місто від свого власника і стало вільним… — писав отець Петро Білинський. — Контракт той підписав власноручно колишній власник Тернополя пан Тадей Туркул з однієї сторони та Іван Марценкевич, бурмістр тернопільський — з іншої сторони”.

Після викупу наше місто справді стало незалежним. Почалася нова історія, героями якої стали славні бургомістри Володимир Мандль (1855-1868 рр.), Володимир Лучаківський (1896- рр.) та Людвік Пунчерт (1903-1909 рр.). Перший із них — засновник Старого парку, за другого у Тернополі з'явилися електричне освітлення, телефон і водогін. Зате третій був меценатом, але в історії залишився, тому що відкрив власний готель. Одначе бургомістри ХІХ та ХХ століть — тема іншої розповіді.
Цікаво — про Магдебурзьке право
 

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google