«Марійка, з якою ми прожили 33 роки, втираючи сльози, готувала мені сумку і знала, що я не зміню свого рішення, — пан Василь згадує, як приїхав додому, кинув дружині, мовляв, швиденько збери мені сумку і на дорогу поїсти, я в Харків їду. — Навіть не відмовляла. Вона все зрозуміла. Бо найкраща дружина у світі»...
Пан Василь досі пам’ятає серед пасажирів евакуаційного автобуса маму з трьома маленькими дітками, 5-ти, 2,5 років і 7 місяців. Тато воює, а вони всі сиділи в підвалі 11 діб. І плач та крики діток, як вони тулились до заплаканої мами, коли вже сідали в автобус до пана Василя і почався обстріл…
Волонтерка стала однією із 122 українців, яким вручили цю нагороду.
Волонтерська група при церкві Святого Івана Богослова у Тернополі вже три місяці займається виготовлення маскувальних сіток для українських військових. За цей час сплели їх понад 100 штук. Плетільникам від 35 років і до сімдесяти. Розповідаємо про них більше. Чому вирішили долучитись до благодійної ініціативи?
При церкві Святого Івана Богослова на проспекті Злуки плетуть маскувальні сітки для ЗСУ. Займається цим небайдужа молодь, а також тернополяни поважного віку. Від вересня жінки і чоловіки виготовили понад 100 сіток та передали на «гарячі» напрямки. Наша журналістка познайомилась з волонтерами і дізналась більше про їхню роботу. Та навіть власноруч спробувала поплести сітку.
Вона повернулася до рідного села після окупації Криму й практично одразу взялася за волонтерство. Ользі Цісаренко вдалося об’єднати десятки сіл та селищ заради однієї мети – допомогти українським бійцям давати відсіч російським загарбникам.
Потрібно перекривати дахи на будинках, встановлювати нові вікна і двері, підмуровувати стіни, а подекуди – будувати будинки «з нуля». На Херсонщину вже доправили майже 10 тис кв м покрівлі, понад 20 куб м пиломатеріалів і більше 100 вікон.
Кременчанину Володимиру Крутевичу 20 років, він волонтер. За понад рік війни юнак об’їхав усю лінію фронту, доставляючи бійцям допомогу. За плечима й десятки поїздок на деокуповані території, аби підтримати постраждалих від ворога. Ми поспілкувались з Володимиром про смертельний ризик, перші враження від побаченого на сході України, труднощі у волонтерстві і чому захисникам потрібне «слово й молитва».
«Марійка, з якою ми прожили 33 роки, втираючи сльози, готувала мені сумку і знала, що я не зміню свого рішення, — пан Василь згадує, як приїхав додому, кинув дружині, мовляв, швиденько збери мені сумку і на дорогу поїсти, я в Харків їду. — Навіть не відмовляла. Вона все зрозуміла. Бо найкраща дружина у світі»... Пан Василь досі пам’ятає серед пасажирів евакуаційного автобуса маму з трьома маленькими дітками, 5-ти, 2,5 років і 7 місяців. Тато воює, а вони всі сиділи в підвалі 11 діб. І плач та крики діток, як вони тулились до заплаканої мами, коли вже сідали в автобус до пана Василя і почався обстріл…
Нагороду вручив Президент України Володимир Зеленський.
По дорозі, колону в якій рухався тернопільський водій, декілька разів обстріляли.
Про нагородження наших краян президентом України повідомили у Обласній військовій адміністрації.